Блог з Луганська: які бонуси життя в "республіці"?

Луганськ Копирайт изображения Яна Вікторова

Жодного разу за ці два з половиною роки в поле мого зору не потрапила людина, яка була б задоволена тим, що відбувалося тут. Хоча, звичайно, різні типи адаптації до подій я бачу весь час.

З тими, хто шукає в усьому позитив і сприймає негативні зміни як даність, спілкуватися легко і приємно. Тобто людина геть ігнорує першопричини, які вона змінити не може, і пристосовується до наслідків усього, вишукуючи по крихтах позитивні зміни для себе і своїх близьких.

І якщо зміни відбуваються не так швидко, як хотілося б, людині цілком вистачає і віддалених перспектив: "Ось і в новинах говорили ..." або "Я чув, обіцяли ..."

Погодьтеся, з таким оптимістом жити поруч дуже комфортно, вони - опора для "республіки". І тримати в полі зору такого оптиміста теж суцільне задоволення.

Син моєї знайомої отримав російський диплом про вищу освіту. Його випуск припав на 2015 рік, коли десяткам щасливців вдалося отримати обіцяні дипломи в Росії.

Дорога та проживання в Ростові були за свій рахунок, була доздача різниці між місцевою програмою навчання і програмою російського вишу, але все склалося вдало.

Звичайно, цей диплом стоїть на шальках терезів нового життя для моєї знайомої, і вона говорить саме про диплом щоразу, коли мова заходить про труднощі теперішнього життя. Ймовірно, для неї російський диплом перекриває всі обмеження, які, як і у багатьох, є у її сім'ї.

"Бонусами" життя в "республіці" для багатьох зараз є розширення бізнесу, нова справа, оренда магазинів, доступна вища освіта і дві пенсії. Тобто чогось немає (виразного майбутнього, наприклад), але можна вчитися.

Незрозуміло, куди потім із цими дипломами і де всі випускники будуть працевлаштовуватися, але раніше можливості або часу вчитися не було, тому що була робота, а втративши роботу і надію її знайти, людина йде вчитися з новою надією змінити своє життя.

"Бонуси" не для всіх

Разом з тим, у мене є багато знайомих, які не набули від війни нічого. Їм не потрібні дипломи ні місцеві, ні російські, їхня кар'єра склалася до війни, і з війною їм легше перерахувати свої втрати, ніж досягнення.

Саме таких людей навколо мене безліч, їм вистачає грошей на їжу, але більше нічого вони собі дозволити не можуть. І їм нічого поставити на другу шальку терезів, яка мала б переважити втрати нового життя. Тому їхня війна не має бонусів. Про це не говорять вголос, тому що це не прийнятно.

Копирайт изображения Яна Вікторова

Вчителі, медсестри, лікарі виявилися не захищені. Свою зарплату вони отримують в місцевих "держбанках", і тільки "республіка" своєчасними виплатами забезпечує їм можливість жити і харчуватися. Як жити і як харчуватися - питання інше...

Коли всі бюджетники і пенсіонери півроку сиділи без пенсій і зарплат у 2014-2015 роках, мене неодноразово навідувала думка: що буде, якщо наш дільничний педіатр звільниться, не витримавши такого тривалого пресингу безгрошів'ям?

Це хороший лікар з великим стажем, їй далеко до пенсії, і про таких зазвичай кажуть: на своєму місці. Але жити півроку без зарплати...

Я знала людей, хто не зміг і йшов, залишаючи улюблені колективи і улюблену роботу. Хтось вважав, що навіть сидіння вдома вийде дешевше - не потрібно буде оплачувати проїзд на роботу, можна буде більше часу проводити з сім'єю.

Є й інша можливість: можна зірвати заповітне оголошення зі стовпа про те, що в Росії потрібні жінки для роботи в теплицях, а чоловіки на будівництво корівників або доріг. І круто змінити своє життя.

Копирайт изображения Яна Вікторова

Або піти в місцеву "армію", де завжди раді тим, хто вміє тримати в руках зброю і готовий "захищати" себе і близьких... Без досвіду, освіти і грошей. І це теж про зміни і круті життєві віражі, після яких далеко не всі виходять переможцями.

Новини на цю ж тему