Блог з Луганська: куди ходять у неділю

Луганськ Копирайт изображения Яна Вікторова

Днями я шукала столик у ресторані. Виявилося, що це не так просто. Є купа пивнушок, безліч суші-барів і "наливайок", а ось сімейних ресторанів, які відповідають критеріям красиво, смачно й інтелігентно, не так уже й багато.

Усе на швидку руку. Доставка, піца, закусочні, шашлик з собою. Життя на швидку руку - швидко випити, швидко поїсти.

Ресторан, який відкрився перед Новим роком і в якому я хотіла замовити столик, уже виявився закритий, проіснувавши місяці три.

Шкода, що при закриттях не роблять гучної реклами - це заощадило б мені годину часу. А той ресторан, який я все-таки знайшла, був теж суші. Напевно, суші - луганський тренд. Показник добробуту або успіху.

Цей ресторан новий, щойно відкрився. Його працівники були сповнені оптимізму. Замовляючи столик, я запитала, чи не встигнуть вони закритися до неділі, і мені, усміхнувшись, пообіцяли, що ні.

Копирайт изображения Яна Вікторова

У неділю в залі була всього одна компанія любителів японської кухні. З вікна, біля якого був наш столик, я нарахувала десять "військових", які за півтори години пройшли повз кафе. Цивільних, напевно, було ще менше. Хоча, може, просто день був вітряним і незатишним для прогулянок. І, знаєте, все було добре: смачно, красиво, здорово, святково. Але, порівняно з моїм минулим відвідуванням аналогічного кафе, вийшло дорожче відсотків на тридцять.

500-грамовий суші-сет - 550 рублів (220 грн), піца - 250 рублів (120 грн), сік - 90 рублів за літр (43 грн), морозиво з фруктами - 150 рублів за порцію (70 грн).

Потім ми вийшли і побрели по центральній вулиці Луганська - Радянській. Дорогою нам трапилися два комісійних магазини, один пивний і кілька закусочних. Крім нас, майже ніхто не гуляв.

Копирайт изображения Яна Вікторова
Копирайт изображения Яна Вікторова

Луганськ зараз взагалі схожий на привид. Порожні вулиці, закриті банки і ресторани. Можна знімати фільми жахів - є всі декорації: і розграбовані заводи, і покинута нерухомість, і напівзруйновані будинки. Дивно, що цього ніколи не показують в місцевих новинах. Якщо стежити тільки за нашими новинами, все якраз навпаки - нескінченні змагання, безліч дітей і доброчинність. Іноді мені здається, що я і журналісти з новин живемо в якихось різних Луганськах.

До речі, про новини. Моя знайома, як і багато пенсіонерів, живе і там, і тут, отримуючи дві пенсії. Майже як знаменитий Фігаро, який бував усюди. У Луганську вона провідує свою квартиру, родичів і намагається отримати задоволення від відвідин місцевих театрів і філармонії. Квитки коштують усього 30-40 рублів. І, знаєте, їй вдається жити й радіти. Вона навіть дозволяє собі чай і тістечка в маленьких чайних, які знаходить по місту.

Останній раз, провівши місяць у Луганську, вона зловила себе на тому, що їй страшно їхати на територію законної України - вона подивилася місцеві новини. Такою вже страшною змальовували там Україну, що вона вперше відчула страх, якого раніше ніколи не було. І навіть проживаючи в Полтаві і бачачи все на власні очі, за якийсь місяць у Луганську вона почала вірити всьому, що говорять тут...

Копирайт изображения Яна Вікторова

Так ось, дорогою назад ми все-таки зайшли в одну з комісійних крамниць. Раніше це був великий магазин меблів і декору "Пасаж" на вулиці Радянській. Розкішний магазин. Люстри, неймовірні меблі, столики для чайних церемоній і напоїв. Іноді хотілося просто подивитися всередину через величезні вітрини. Нині це комісійний магазин "Лідер". Мені навіть у цьому проглядається іронія - раніше ми могли примірятися до елітних меблів, а тепер - до поношених речей.

Сам магазин - точна копія таких самих комісійок, яких повно по Луганську. Дівчата-приймальниці кріплять цінники і приймають товар, полиці щільно заставлені всіляким мотлохом: від великого портрета Леніна, двох старовинних акордеонів, хутра і кришталю до "Біблії сексу", туші для вій і копійчаної біжутерії. Просто блошиний ринок під дахом. Товару так багато, що ходити треба бочком і акуратно, щоб нічого не збити. А камери відеоспостереження вистежують серед нас злодюжок, які можуть зазіхнути на чийсь светр або нижню білизну.

Копирайт изображения Яна Вікторова

Хоча, ймовірно, на це теж потрібно дивитися легше. Я почула недавно вислів про те, що нині розумні люди одягаються тільки в комісійках. Тому, ймовірно, ці магазини такі популярні. Принаймні тут не було так малолюдно, як у ресторані у вихідний день.

Якийсь хлопчина приміряв штани, дідусь дивився на всі боки, розглядаючи цінники.

А я казала собі, що на все потрібно дивитися з іронією. Тому що і цей день, і ця сторінка життя вже завтра стануть історією. Хоча дивитися на все з іронією набагато легше, коли є гроші.

Новини на цю ж тему