Блог історика. 1961 рік: прем'єра кінокомедії "За двома зайцями"

За двома зайцями Копирайт изображения Stanislav Tsalyk
Image caption Афіша 1961 року, художник Л. Шульгін

Рівно 55 років тому, 21 грудня 1961 року, на екрани вийшов фільм "За двома зайцями".

Прем'єра відбулася у Києві, в Дарницькому клубі залізничників - нині Палац культури "Дарниця".

Відома стрічка насправді мала складну долю. Режисер Київської кіностудії ім. Довженка Віктор Іванов давно мріяв екранізувати водевіль класика української літератури Михайла Старицького, написаний 1883 року.

Кінематографічне начальство не поспішало запускати фільм. Можливо, здавався дріб'язковим сюжет про шахрая-нареченого - ось якби йшлося про революціонера, який бореться з царським режимом, то інша річ!

А можливо, викликала питання кандидатура Віктора Іванова, який працював на київській кіностудії лише кілька років, а перед тим знімав на Свердловській, Вільнюській, Каунаській студіях. Чи не провалить він українську класику?

Нарешті режисер схитрував. Подав керівництву вчергове сценарій "За двома зайцями", додавши, що хоче сатирично показати "стиляг". Так називали молодь, яка цікавилася модою, захоплювалася стильними американськими речами, слухала західну музику тощо.

У СРСР саме набирала обертів кампанія боротьби зі "стилягами", і пропозиція Іванова виглядала цілком актуально.

Майстер і перша Піаф

Копирайт изображения Stanislav Tsalyk
Image caption У фіналі Голохвостий з друзями співає на фоні радянської забудови Києва. Це не помилка оператора - так захотів режисер. Адже фільм був сатирою на тогочасних "стиляг". А сьогодні це сприймається інакше: пройдисвітів і нині вистачає

Робота над фільмом почалася 1960 року.

Режисер запросив на роль шахрая-нареченого Голохвостого артиста Миколу Гриценка тогочасну "зірку" Московського театру ім. Вахтангова. Актор зіграв у театрі й кіно цілу плеяду пройдисвітів, вважався майстром цього амплуа.

Крім того, Гриценко народився на Донеччині, навчався професії у Макіївці та Києві, тобто розумів місцеві реалії.

А на роль невдахи-нареченої Проні затвердили Майю Булгакову з Москви - на той час вона була відома не як кіноактриса (ця слава попереду), а як солістка естрадного оркестру Леоніда Утьосова. Вона першою в СРСР виконувала зі сцени пісні Едіт Піаф.

Із хвостом-шиньйоном

Копирайт изображения Stanislav Tsalyk
Image caption Так Маргарита Криницина виглядала на екрані...
Копирайт изображения Svyatoslav Tsalyk
Image caption ...а так - у житті

На кіностудії йшли проби акторів на ролі батьків Проні. Того дня пробувалися Микола Яковченко і Ганна Кушніренко. Знадобилася актриса, яка підіграла би як дочка.

Студійна оповідка стверджує, що Віктор Іванов вийшов у коридор, побачив якусь дівчину і попросив допомогти. Її навіть гримувати не стали, лише пристебнули до волосся хвіст-шиньйон.

Та коли вона скомандувала: "Ви, мамінька, одягніть чепчика, а ви, папінька, - галстука!" - всі присутні просто заніміли: ось вона, справжня Проня!

Так на головну роль потрапила Маргарита Криницина.

Вважав, що нав'язали

Щоправда, інша студійна оповідка подає, що все було не так: режисера змусили взяти Криницину на цю роль. У її доробку були тільки чотири невеличкі ролі в різних фільмах, але жодної головної.

Таїсія Литвиненко, виконавиця ролі служниці Хімки, згадувала:

"Ось до кого Іванов мав багато претензій - це до Маргарити Кринициної. Він просто не прийняв її від самого початку. Вважав, що йому нав'язали цю кандидатуру. В той час чоловік Маргарити Кринициної Євген Оноприєнко був головним редактором кіностудії і начебто сказав, що якщо його дружину не візьмуть у картину, то й самої картини не буде".

Хай там як, стосунки режисера з виконавицею головної ролі не склалися. Кажуть, навіть її кумедна зовнішність - результат своєрідної помсти режисера. Щоб зробити Проньку некрасивою, актрису навмисно спотворювали: заклеїли зуб, напхали в носа горіхів, аби став випуклим.

Чоловік Кринициної, подивившись стрічку, розсердився: "Це ж треба було дозволити так себе спотворити!". І більше, кажуть, цього фільму не дивився.

Копирайт изображения Ukrinform
Image caption Маргарита Криницина поруч із експонатами київського Музею воскових фігур - Пронею і Голохвастовим

А "салабон" сподобався

Заміна Майї Булгакової на Маргариту Криницину потягнула необхідність шукати й нового Голохвостого. Одного разу пробувався актор Київського театру російської драми Олег Борисов. Режисер скептично поставився до нього і назвав "салабоном". Проте коли переглянув на екрані пробу Борисова, зрозумів: більше нікого шукати не треба.

Актори грали діалоги так, як написано в Михайла Старицького, - українською мовою.

Більшу частину сцен зняли в павільйоні Кіностудії ім. Довженка. Але деякі епізоди фільмували на київських вулицях. Головною магістраллю був Андріївський узвіз - там зняли проїзд у візку на весілля, прохід четвірки хлопців з гітарою.

На екрані легко впізнати також Контрактову площу, старий Житній ринок, Володимирську гору, сходи Андріївської церкви тощо.

За словами онуки режисера Олени, дідусь на знімальному майданчику багато імпровізував:

"Він на ходу вигадував неймовірні історії, винаходив нові слова, каламбури: "Я вам не как-либо что, а что-либо как!", "Баришня уже лягли и просють", - усього цього ви не знайдете в тексті Старицького. Це придумано і дописано в сценарій Івановим".

Успіх "найгіршого" фільму

Копирайт изображения UNIAN
Image caption Пам'ятник героям фільму у Києві користується народною любов'ю

Чому прем'єра стрічки відбулася в непрестижному залі на тогочасній околиці Києва - Дарниці? А тому, що Держкіно присвоїло фільму скромну ІІ категорію, що означало творчу невдачу.

Така категорія передбачала обмежений прокат (тільки територія УРСР), друк невеликої кількості копій і покази переважно в будинках культури і заводських клубах.

Проте успіх у глядачів був приголомшливим - люди буквально штурмували каси. Щоправда, це не завадило кінокритикам назвати стрічку "За двома зайцями" найгіршим фільмом 1961 року…

Популярність кінокомедії змінила її прокатну долю. Невдовзі стрічку переозвучили російською мовою і випустили у всесоюзний прокат.

Фільм Київської кіностудії мав успіх у всьому Радянському Союзі і миттєво розійшовся на цитати. Наприклад: "Мы - это что-то одно, а вы - что-то другое", "Позвольте самолично, конкретно, сопроводить вас", і нарешті найвідоміше: "А то шкварчала ваша... папироска!"

Тим часом українська версія фільму зникла і майже півстоліття вважалася втраченою. Випадково її виявили в Маріуполі аж 2013-го.

У липні того ж року фільм з оригінальною українською озвучкою показав один із вітчизняних телеканалів. Нині стрічку виклали в інтернеті.