"Змарнований талант": Іван Кавалерідзе - людина з нерадянською біографією

13 квітня 2017 року відзначається 130-річчя Івана Кавалерідзе (у центрі) Копирайт изображения UNIAN
Image caption 13 квітня 2017 року відзначається 130-річчя Івана Кавалерідзе (у центрі)

Природа наділила Івана Кавалерідзе, 130-річчя якого відзначають цього дня, різноманітними талантами. Важко уявити, що всі вони належать одній людині: художник, скульптор, кінорежисер, сценарист, театральний драматург. А ще певний час вів наукову діяльність, працював у Академії архітектури. Мало хто з українських митців може похвалитися схожою "всеїдністю".

Митець жив і творив у радянську добу, проте мав біографію, далеку від радянських канонів. Його життя - дивне сполучення творчих злетів і компрометуючих (з погляду влади) обставин.

"Мистець високої міри", але водночас "змарнований талант кіномистецтва і скульптури", - так згадував про нього відомий письменник Улас Самчук. Певний час вони товаришували.

Пам'ятник княгині Ользі, встановлений Кавалерідзе 1911 року, київські більшовики скинули в 1919-му - мовляв, не той персонаж, якого має шанувати пролетаріат.

Копирайт изображения Stanislav Tsalyk
Image caption Перша робота І. Кавалерідзе як скульптора - пам'ятник княгині Ользі в Києві. Встановлений 1911 року, відновлений в 1996-му

Фільм "Прометей" (за мотивами творчості та біографії Тараса Шевченка) заборонили 1936-го. Кажуть, на вимогу Сталіна. Не сподобалося вождю, що на екрані росіяни програють війну на Кавказі. Неподобство! Після розгромної статті у головній партійній газеті "Правда", де режисеру закинули прославляння сепаратизму, йому заборонили ставити історичні картини.

Взагалі, зі своїм баченням Кобзаря митець не вписувався у прокрустове ложе комуністів. Пам'ятник Тарасові в Ромнах, споруджений 1918 року за часів УНР, демонтували більшовики у 1920-ті роки - як "петлюрівський". Пам'ятник у Сумах, поставлений за радянської влади 1926 року, простояв лише три десятиріччя. Його знищили начебто за особистою вказівкою Хрущова, якому не імпонував кубізм.

Копирайт изображения Stanislav Tsalyk
Image caption Урочисте відкриття пам'ятника Т. Шевченку в стилі конструктивізму. Полтава, 12 березня 1926 року

Спецслужби ставилися з підозрою до Кавалерідзе через його проживання в захопленому німцями Києві. У повоєнних радянських анкетах з'явилася спеціальна графа: "Чи перебували Ви на окупованих територіях?" Іван Петрович мусив писати: "Так", це автоматично робило власника анкети "неблагонадійним".

А він же ж не просто "перебував", але короткий час керував міським відділом культури і мистецтва. Намагався, користуючись посадою, оживити Київську кіностудію, яка після втечі червоних стояла мертво.

У ті дні Улас Самчук подарував йому другий том своєї трилогії "Волинь". Кавалерідзе прочитав і захопився. Хотів екранізувати на студії, яку сподівався відродити.

Із того задуму нічого не вийшло. Але якби вийшло, Іван Петрович мусив би невдовзі емігрувати. Й тоді не бачити Києву пам'ятника Григорію Сковороді на Контрактовій. І не лише його.

Копирайт изображения Stanislav Tsalyk
Image caption Таким був пам'ятник Т. Шевченку в Сумах, встановлений 1926 року і пізніше демонтований за вказівкою Хрущова

Мав молодшого брата Володимира. Той теж залишився в окупації, але в Житомирі. За німців очолював наукову установу, що досліджувала ґрунти. Через те змушений був тікати з України, опинився аж у Латинській Америці.

Родич за кордоном - теж "компрометуюча обставина". Радянська анкета передбачала запитання: "Чи маєте родичів за кордоном?" Ствердна відповідь - "чорна мітка".

Іван Петрович і радий би написати: "Не маю", проте Володимир періодично надсилав йому листи. Кажуть, митець їх не читав (принаймні розповідав усім, що принципово не відкриває конверти), але приховати наявність брата-емігранта не міг.

Зрештою, таких "чорних міток" Кавалерідзе мав багато.

На цьому тлі дивом виглядають його творчі здобутки.

Один із засновників українського авангарду в пластиці. Творець перших українських кіноопер ("Наталка Полтавка", 1936, "Запорожець за Дунаєм", 1937). Автор перших в Україні пам'ятників Тарасові Шевченку. Один із фундаторів українського історичного кіно.

Копирайт изображения Stanislav Tsalyk
Image caption Афіша фільму-опери "Наталка Полтавка", 1936 рік

На його творчому рахунку 10 фільмів, що їх поставив як режисер, та кількадесят відомих монументів у різних куточках України. У творчих колах Івана Петровича давно вважали класиком, проте держава не поспішала офіційно підтвердити його мистецький статус.

Звання народного артиста УРСР Кавалерідзе одержав 1969-го - йому на той час було 82 роки! Певно, почесне звання готували, як тоді було заведено, до 80-річного ювілею. Але документи щось дуже довго проходили інстанції "нагорі".

Його спогади, написані в 1970-ті роки, виявилися настільки "незручними", що побачили світ лише в часи перебудови - 1988-го. Їх опублікували спадкоємці, бо самого мемуариста вже 10 років як не було на цьому світі. Щоправда, та єдина публікація відбулася зі значними скороченнями. Повністю спогади не видані й досі.

Копирайт изображения Stanislav Tsalyk
Image caption Меморіальна дошка Івану Кавалерідзе на будинку по Великій Васильківській 12-Б, де він жив у 1954-1978 роках. Відкрито 1987 року, скульпторка Л. Кулябко-Корецька, архітектор В. Гнєздилов

Гуляючи по сучасному Києву, скрізь зустрічаємо Кавалерідзе. На Михайлівській площі - його княгиня Ольга (відновлена). Біля Золотих воріт - Ярослав Мудрий. Ці монументи щільно обросли міським фольклором.

У Софійському монастирі - пам'ятний знак майстра першій київській бібліотеці. У Пасажі - меморіальна дошка Борисові Гмирі. За Куренівкою, на Біличому полі, є вулиця Кавалерідзе. А на Андріївському узвозі - меморіальна майстерня-музей.

Дивна річ: за життя митцеві не надто віддавали належне, проте після смерті лише в Києві урочисто відкрили аж дві меморіальні дошки. За радянських часів - на будинку, де він жив, на Великій Васильківській. У незалежній Україні - на Кіностудії ім. Довженка, де працював.

З обох Іван Петрович, піднявши брови, здивовано розглядає нас, сучасних.

Новини на цю ж тему