Блог історика: 1917 рік. Як український театр став державним

В цьому будинку по Великій Підвальній, 15 засідала в 1917 році Комісія з утворення Українського національного театру Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption В цьому будинку по Великій Підвальній, 15 засідала в 1917 році Комісія з утворення Українського національного театру

4 травня 1917 року назавжди увійшло до історії української культури. Того дня український театр почав рухатися до статусу державного.

Власне, українські театральні трупи існували й раніше - Марка Кропивницького, Миколи Садовського тощо. Але український театр за підтримки держави - таке вперше.

До 1917 року все було інакше: Російська імперія перешкоджала українській Мельпомені (і не лише їй). Щойно Микола ІІ зрікся трону, а Україна почала змагання за незалежність, у Києві заснували Комісію з утворення Українського національного театру.

Її засідання відбувалися в приміщенні Музично-драматичної школи імені М. Лисенка. Той будинок - Велика Підвальна, 15 (нині Ярославів Вал) - не зберігся.

Перше засідання - 4 травня 1917 року.

Головою комісії обрали Володимира Винниченка - не лише відомого письменника й театрального драматурга, але на той час заступника голови Центральної Ради.

Щоправда, самого Володимира Кириловича на засіданні не було. Ухвалили: "Сповістить д. В. Винниченка про вибір его Головою Комісії" (орфографія оригіналу. - Ред.).

Скарбником обрали Марію Грушевську, дружину голови Центральної Ради, тодішню "першу леді". Взагалі весь склад комісії - люди відомі й вельми шановані.

Три театри

Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption Дмитро Антонович, син видатного історика, підписував протоколи засідань Комісії як "товариш", тобто заступник, голови

Майже одразу комісія поставила питання про відкриття "по змозі" трьох театрів.

Перший - "театр чистої драми для вистав української драми і українських перекладів з світового репертуару". Для нього слід утворити "драматичну трупу українських акторів". Вирішили "зараз же шукати поміж театрами м. Київа, більш менш, відповідальне мешкання" як тимчасове. В ідеалі - збудувати власне приміщення для цього колективу.

Другий - "зразковий народній театр, в якому б виставлялись побутові п'єси, оперети та все таке инше". Його запланували розмістити у Троїцькому народному домі (нині - Національний театр оперети).

Третій - український оперний театр. Взагалі-то Оперний міський театр у Києві вже існував. Йшлося саме про український оперний. Ухвалили звернутися до Київської міської думи з вимогою забезпечити функціонування в одному приміщенні двох театрів - існуючого та нового. Останньому надавати сцену кілька днів на тиждень.

"Зробити вплив на антрепренера"

Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption Марія Старицька, дочка відомого письменника і театрального діяча, також заступала голову комісії і брала найактивнішу участь у її роботі

Винниченко так і не з'явився на засідання комісії. Не тому, що нехтував проблемами театру. Письменник повністю зосередився на політичній діяльності: його перу належать майже всі декларації і законодавчі акти УНР. А невдовзі - у червні - він став прем'єр-міністром.

Тим часом, комісія уповноважила низку своїх членів (серед яких Василь Кричевський, Лесь Курбас, Іван Мар'яненко) оглянути театральні приміщення Києва, які б згодилися для драматичного українського театру. І з'ясувати, які з них ще не здано в оренду приватним антрепренерам.

Інша група - Людмила Старицька-Черняхівська, Олександр Олесь, Зиновій Маргуліс - має "завести зносини" з антрепренером Варським, орендарем Троїцького народного дому, і домовитися про передачу приміщення українському театру.

Також доручено Марії Старицькій, Олександру Олесю та Миколі Вороному "зробити вплив на оперного антрепренера п. Багрова, щоб у оперному Київському театрі щонеділі виставлялись: один день - українська опера, а другий день - опера на українській мові".

Напередодні першого сезону

Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption У приміщенні Троїцького народного дому розпочав свою роботу Український національний театр

Невдовзі комісія перетворилася на Комітет українського національного театру, який увійшов до складу Генерального секретаріату (міністерства) освіти - набув статусу державної структури.

На одному з засідань розглянули питання про заснування театральної бібліотеки і театрального видавництва, створення драматичних шкіл по всій Україні, скликання Всеукраїнського з'їзду театральних діячів, а також про організацію Фонду українського театру.

В липні Генеральний секретаріат освіти уклав угоду з Київською міською думою про оренду Троїцького народного дому. Уряд надав театрові 20 тисяч карбованців. Затвердили репертуар - 32 п'єси.

То були твори І. Котляревського, І. Тобілевича, М. Кропивницького, М. Старицького, І. Франка, С. Васильченка, М. Старицького та інших українських класиків, а також закордонних драматургів - Г. Ібсена, Ж.-Б. Мольєра, В. Сарду, В. Шекспіра, Ф. Шіллера.

Щодо формування трупи театру постановили: не брати за основу будь-яку іншу трупу, а створювати свою. Причому акторів зараховувати індивідуально, не групами.

Імені Марії Заньковецької

Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption Режисер Українського національного театру Іван Мар'яненко в ролі Гната ("Безталанна" І. Карпенко-Карого)

Перший театральний сезон відкрився 14 вересня 1917 року. Режисери Іван Мар'яненко і Григорій Раєвський зробили все, щоб вразити глядача - театр мав власний хор, оркестр.

Проте результати першого сезону виявилися невтішними. Через багатоманітний репертуар трупа виявилася завеликою, це негативно позначилося на фінансових показниках.

Вирішили з наступного сезону розділити колектив на чотири окремі: традиційно-побутового напрямку, новітнього літературно-психологічного, театральну студію та державну оперу.

У серпні 1918-го з'явився "Законопроект про заснування в місті Киіві Державного Народного театру (в Троїцькому Народному Домі)". Йшлося про зміну статусу - національний театр став державним. Його директором, режисером і провідним актором став корифей української сцени Панас Саксаганський.

Театр фінансувався з держбюджету і користувався правом безмитного одержання всіх закордонних матеріалів, приладів, знарядь, потрібних для роботи.

Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption Директор і режисер Державного Народного театру Панас Саксаганський в образі Козака-гуляки ("Чорноморці" Я. Кухаренка та М. Старицького)

З іншими запланованими театрами нічого не вийшло. Хіба що функції театральної студії - такого собі експериментального майданчика за участі молодих талантів - перебрав на себе Молодий театр Леся Курбаса, який орендував триповерхівку на Прорізній, 17. Але статус мав приватний - Товариство на вірі "Молодий театр у Києві". Колектив користувався невеличкою субсидією від держави.

Натомість Державний Народний театр, змінюючи назви і "прописку", одержав у січні 1923-го ім'я Марії Заньковецької - з нагоди 40-річчя її творчої діяльності.

У 1944-му театр остаточно "оселився" у Львові. Нині це - Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької.

Новини на цю ж тему