Архіви ЦРУ: як українці співпрацювали з розвідкою США

Микола Лебедь Копирайт изображения Центр досліджень визвольного руху
Image caption Один із керівників українських емігрантів на Заході Микола Лебедь

Одразу після Другої світової американці готувалися до нової війни з СРСР. Українські емігранти в Європі були цінним джерелом інформації для розвідки, а підпільники в Україні - протидією в тилу.

Весною 1945 року мільйони українців, поляків, угорців, румунів втекли на територію Німеччини, розділену між союзниками антигітлерівської коаліції.

В американській частині опинилося близько двох мільйонів так званих "переміщених осіб".

Контакти з біженцями, вихідцями з Радянського Союзу, надали американській розвідці перші уявлення про опозицію в СРСР. З-поміж цих людей вербували агентів, а пізніше долучали їх до секретних операцій.

СРСР готував напад на Західну Європу?

У ЦРУ оцінювали готовність до війни з СРСР, про що свідчить окремий звіт 1948 року.

Основні сили радянський Генеральний штаб зосередив у периметрі Вінниця-Бердичів-Житомир-Рівне. Тут американці зафіксували скупчення піхотних і танкових дивізій, концентрацію військових поїздів.

Кам'янець-Подільський був відправною точкою у напрямках на Польщу, Чехословаччину та Румунію, а у Львові закінчили будувати новий першокласний аеропорт.

ЦРУ володіло багатосторонніми та конкретними даними - кількість радянських військовиків оцінювали у 4 мільйони, звітували про 6 армійських груп. У розпорядженні управління були детальні описи і плани важливих стратегічних об'єктів і міст.

Копирайт изображения сia.gov/library
Image caption Звіт ЦРУ про військові приготування радянської влади в Україні. "Влітку 1948 року радянський генеральний штаб дав наказ прискорити приготування до війни", - сказано в ньому

Суперечливий проект холодної війни

Для збору інформації американська розвідка налагодила зв'язки з керманичами українських емігрантів.

Зокрема, у квітні 1946 року відбулася перша зустріч у Мюнхені, після якої українці передали розвіддані про мережу радянських агентів у Західній Європі.

На думку дослідника Кевіна Рафнера, ці події позначили один із перших і найсуперечливіших проектів холодної війни.

Американці недооцінювали відмінності в поглядах і намірах українців. Керівник спецслужби, полковник Вільям Квін, найперше радив зібрати дані та уважно вивчити минуле, надійність та мотиви різних організацій і партій.

Очільник спецслужби вважав українців "спритними політичними інтриганами і досвідченими майстрами мистецтва пропаганди", які за першої можливості ладні використати Сполучені Штати для власних інтересів.

Небезпека співпраці полягала також у тому, що радянські спецслужби найперше вербували агентів з-поміж етнічних груп, особливо вихідців із СРСР.

Українців об'єднувало єдине бажання

Зольд Араді, позаштатний співпрацівник американської розвідки в Угорщині, склав ґрунтовний звіт, у якому проаналізував український національний рух - витоки, підтримку в різних частинах країни, перерахував організації, описав біографію відомих лідерів.

Він підсумував, що незалежність держави - це бажання, яке об'єднувало всіх, незалежно від поглядів чи методів боротьби.

На Західній Україні, як стверджували самі підпільники, лави УПА нараховували близько 100 тисяч військовиків.

Групи самооборони, які діяли незалежно в містах і селах, разом з поліцією та адміністрацією Української головної визвольної ради (УГВР) додатково складали 200 тисяч чоловік. Такі цифри пан Араді вважав перебільшеними.

Але масштаби місцевого руху опору та поширення антирадянських настроїв американці розцінювали як ефективну протидію у боротьбі з СРСР, особливо у разі військової агресії.

"Якщо потрібно - працюватимуть проти нас"

Зольд Араді використав зв'язки у Ватикані, щоб вийти на керівників українських емігрантів.

Він познайомився з Іваном Гриньохом, священиком греко-католицької церкви, другим віце-президентом УГВР, Юрієм Лопатницьким, зв'язковим між УГВР та УПА, а також Миколою Лебедем, генеральним секретарем закордонних справ УГВР.

Копирайт изображения Центр досліджень визвольного руху
Image caption Юрій Лопатницький

Українська головна визвольна рада (УГВР) користувалася підтримкою серед молодого покоління та цивільного населення України.

Організація мала власних кур'єрів майже в кожній європейській і навіть деяких азіатських країнах, тому особливо цікавила американців.

У рапорті "Операція Белладонна" Зольд Араді позначив Івана Гриньоха, Юрія Лопатницького та Миколу Лебедя групою "Реферат-33" (R-33) і охарактеризував їх "…цілеспрямованими, талановитими особистостями, але з психологією втікача".

"Вони готові, - вів далі співробітник, - пожертвувати життями або здійснити суїцид у будь-який момент … сміливо працюватимуть з нами чи без нас і, якщо потрібно, - проти нас… не шукатимуть особистої вигоди".

Автор документу наголосив: "потрібно завжди пам'ятати, що вони майже боготворять батьківщину і не довіряють нічому іноземному".

Водночас пан Араді вважав, що після належної "обробки" ці українці стануть корисними для будь-яких цілей.

Американці окремо звітували про Степана Бандеру, який упродовж Другої світової війни здобув репутацію терориста. Він очолював найбільшу фракцію організації українських націоналістів, ОУН (Бандери).

УГВР, УПА і ОУН (б), констатував пан Араді, були найчисельнішими і найкваліфікованішими організаціями серед українців, на відміну від інших, які не мали відповідних впливів і зв'язків із батьківщиною.

"Беладона": українці не співпрацювали, а допомагали у спільній програмі

Влітку 1946 року американці задумали дві операції. Розвідувальна, під назвою "Беладона", мала на меті створити агентурну мережу, яка би збирала розвіддані про ситуацію в СРСР.

"Тризуб" - так називалася контррозвідувальна - зосереджувала увагу на викритті радянських шпигунів.

Зольд Араді опікувався "Беладоною" і безпосередньо контактував із R-33. Іван Гриньох надав йому першу цінну інформацію - два великі рапорти про українські центри, а також погодився забезпечити агентами.

Зі свого боку українці вимагали конкретну допомогу, звітує американський співробітник.

Пан Араді пообіцяв передати всі прохання керівництву, проте одразу повідомив, що деякі з них навряд чи розглянуть. Зокрема, це стосувалося підтримки військових дій на території СРСР.

Лідери УГВР просили американців допомогти українським агентам вивчити військову справу, іноземні мови, здобути базові знання з радіотехніки, підготувати їх для роботи у Червоному Хресті, а також забезпечити необхідними документами, особистою зброєю, грошима, друкарськими машинками, медикаментами, вітамінами, взуттям, одежею, їжею та отрутою для здійснення суїциду. Окрім того, агенти потребували секретні радіостанції для зв'язку на території України.

R-33 просили допомогти обміняти німецькі марки на шведську валюту. УГВР володіла близько 1,5 мільйонами марок зібраних в українських біженців, але мала проблему з конвертацією. Ці гроші могли би повністю покрити вищезгадані витрати, йшлося у звіті пана Араді.

Українці наголошували: без допомоги ззовні боротьба на російській території швидко припиниться.

Подвійний агент призупинив співпрацю

"Тризуб" (Trident) планували винятково як контррозвідувальну операцію з головним завданням контролювати "чистоту" рядів УГВР.

Керівники "Тризубу" і "Беладони" тримали зв'язок у Мюнхені, зокрема, з Мироном Матвієнком, очільником безпеки УГВР.

Це стало фатальною помилкою. Він був німецьким агентом під час війни, а потім зібрану оунівцями інформацію обміняв на захист в американській зоні окупації Німеччини.

Звіти пана Матвієнка ставали недостовірними, а дії - суперечливими, тому згодом американці перестали з ним співпрацювати.

За кілька років "Усміх" (псевдо пана Матвієнка) здався радянській владі та звинуватив українських керівників у колабораціонізмі з німцями та прислужуванню капіталістичній розвідці.

Це підтвердило підозру американців та українців про те, що він був подвійним агентом.

В Україну відправили апостолів

Копирайт изображения Центр досліджень визвольного руху
Image caption Іван Гриньох

Новостворене ЦРУ відновило співпрацю з українськими емігрантами, незважаючи на невдалий досвід із паном Матвієнком і розбрат між УГВР та ОУН (б).

Американці задумали відправку "апостолів" - зв'язкових, щоби відновити контакти з підпільниками на території України. Іван Гриньох і Микола Лебедь погодилися і невдовзі апостоли почали підготовку на базах ЦРУ в Мюнхені.

Закордонне Представництво УГВР (ЗП УГВР) вчергове висунуло американцям вимоги для співпраці, зокрема опублікувати програми опору і дозволити лідерам звернутися до іммігрантів, які проживали у США та Канаді.

Українці навіть просили ЦРУ допомогти з промоцією їхньої діяльності в інших країнах.

Влітку 1949 року Вашингтон погодив наміри розвідки, і вже у вересні наді Львовом з'явилися перші два літаки без розпізнавальних знаків. Попри великий інтерес з боку керівництва спецслужби, операцію невдовзі згорнули через викриті та неуспішні місії.

ЦРУ співпрацювало з українцями і надалі. Під керівництвом Миколи Лебедя, який переїхав до США, ЗП УГВР змінило тактику боротьби.

За фінансової підтримки розвідувального управління українці заснували Інститут дослідів у Нью Йорку та видавали антирадянські публікації.

Новини на цю ж тему