Блог психолога: що потрібно для щастя?

щастя Копирайт изображения Getty

"Як то що? - відповість більшість із нас, - звісно, хороша робота, квартира, кохана людина поруч". І залежно від віку, ще додадуть: "Здоров'я".

Але ж багато хто, навіть маючи все це, все одно не почувається щасливим.

У кращому разі вони свідомі того, що іхнє життя склалося непогано - на розумовому рівні. Але так, щоб відчувати якесь особливе піднесення, - чомусь не виходить.

Чути, бачити, жити

Часто ми просто не замислюємося над тим, чому не надто радіємо життю. Побутує думка, що завжди бути щасливими можуть або діти, або ті, хто несповна розуму. Дорослі, обтяжені повсякденними турботами люди мають ходити з серйозними обличчями і думати про справи. Безтурботна посмішка - ознака блаженного нероби.

Один розумний письменник сказав, що щастя - це складне поєднання музики і погоди. Можна додати сюди ще комбінацію гарних краєвидів, хорошого товариства, пахощів весняного лісу і смачної іжі. Або тишу усамітнення, цікаву книгу і шелест дощу за нічним вікном. І до чого тут кількість грошей, посада, суспільне положення чи кар'єрний щабель?

Йдеться про здатність відчувати, збереження чутливості рецепторів, відповідальних за сприйняття певних сигналів навколишнього світу. І нашу налаштованість, відкритість до прекрасного.

Існує певна закономірність. Що менше доводиться боротися за виживання в прямому сенсі цього вислову, то сильнішою стає тривога втратити захищеність.

Тобто що комфортнішими стають умови життя, то менше людина радіє самому факту життя, дедалі більше переймаючись цими самими умовами.

Уроки без користі й сенсу

Чотирнадцятирічного підлітка з депресивними настроями і безсонням вмовили прийти на консультацію батьки.

Дуже здібний у точних науках, він байдуже і дещо автоматично розповідав, що буде програмістом, бо так можна заробити багато грошей. Для цього він додатково відвідує курси англійської і польської. Хоче спробувати вступити до вишу за кордоном.

Потім зізнається, немов соромлячись, що ще бере приватні уроки гри на гітарі. А потім уже - з вогником в очах - що більше за все йому подобається займатися музикою.

Копирайт изображения Getty Images

Він планує влітку навчитися грати на піаніно. Хотів би ще на скрипці, але каже, що вже запізно. На моє здивування відповідає, що згаяв багато часу. Розуміє, що видатним музикантом навряд чи стане, бо треба було починати з п'ятирічного віку.

Хлопець із цілком забезпеченої родини почувався нещасним через невідповідність його вподобань суспільно прийнятному образу успішної людини.

І хоча батьки зовсім не тиснули на нього, говорили, що він може визначатися з покликанням хоч і до тридцяти - вони утримуватимуть - юнак явно переживав кризу надмірної мотивованості.

Заняття музикою, хоч і захоплюють, все ж, на його думку не мають сенсу. Тому що, на переконання хлопця, не принесуть йому в майбутньому ніякої користі.

Я так детально розповідаю цю історію, бо намагаюся на цьому прикладі прослідкувати, де і коли ми втрачаємо безпосередність сприйняття дійсності, оту вселенську безтурботність. А слідом за нею - і здатність відчувати прості прояви щастя.

Забута мелодія для душі

Користь же від комп'ютерної науки наявна - посада у великій компанії, успіх, можливість забезпечити майбутню родину.

Уявляю, якщо вчасно не переконати хлопця в тому, що не варто так беззаперечно покладатися на розум і все раціоналізувати, він і дружину обиратиме за десятибальною шкалою. Мовляв, із Катею ми розуміємо одне одного. Але Настя гарніша, має квартиру і затребувану професію.

А потім цей молодий чоловік сидітиме у великій квартирі з дорогими меблями, красунею-дружиною, у колі правильних друзів. Відчуватиме нестерпну нудьгу і від спілкування, і від того, що завтра знову на роботу. І думатиме, що начебто зробив все розумно, а душевної гармонії не надбав. Хіба що тоді, коли зачиняється у кімнаті і бере до рук забуту гітару, згадує забуту повноту буття.

Це я до того, що в жодному разі не можна ігнорувати такі "дрібниці" як те, що до чогось начебто корисного у вас не лежить душа. Або що викинути стару немодну річ на догоду сучасній не піднімається рука. Це так до вас крізь усі запони із "повинен" і "треба" намагається достукатися ваше єство.

Копирайт изображения Getty Images

І що бажання, вподобання, відчуття - це цілком конкретні прояви особистості. На відміну від таких абстрактних величин, як успіх, кар'єра, суспільна значимість. Котрі нав'язані нам ззовні і відповідають чужим, а не вашим уявленням про щастя.

Діти радіють життю, бо ще не розуміють, як воно влаштоване. Тож давайте не прагнути так уже все зрозуміти і розкласти по поличках, щоб аж самим було нудно. Натомість надамо перевагу умінню відчувати - насамперед, себе.

Новини на цю ж тему