Новий рік у потязі

Потяг у Карпатах Копирайт изображения UNIAN

Чи такий ви соціофоб, яким бажаєте здаватись? Якщо справжній, то пропоную наступного року повторити наш досвід зустрічі Нового року в потязі.

Це був свідомий вибір. Ще за місяць квитки вже були на руках, і щодня ми відслідковували, чи не з'являться інші божевільні, які б забажали слухати бій годинника в купе десь посеред України.

Отже, ввечері 31 грудня із шампанським, валізами й наповнені враженнями від сніжно-зимового відпочинку, ми пританцьовували на пероні міста Самбір, очікуючи на рятівний потяг додому. I, хоч, поруч із нами тупцювали від холоду десь у сто разів менше людей, ніж у братів Люмьєрів (якщо точніше, то лише двоє), епічність прибуття нашого поїзда була не менш вражаючою.

По-перше, ми змерзли, по-друге, до Самбору під'їжджав не просто потяг, а наше місце свята. Ми стрибали й махали, машиніст відчайдушно гудів усіма засобами.

Забігаючи наперед, протягом останніх хвилин 2016-го року ми ще не один раз "порушували режим тиші" й подавали сигнали в ніч. Відчували себе весільним кортежем, який клаксонами сповіщує все село про те, що "весілля їде".

Копирайт изображения olena slipko

Щойно з дверей вагонів показалися провідники, ми вже мали підозру, що наша "хазяйка мідної гори" нам не надто зраділа.

Обличчя жінки, якій ми протягли квитки, було сумним і не новорічним. На відміну, до речі, від сусіднього провідника. Пакуючись у вагон-люкс, ми знали, що маємо бути там лише вчотирьох.

Провідниця ще під час нашого штурму сходів почала "рекламувати нам переваги": під час зупинок не працюватиме світло, вагон аварійний, але "то нічого", до того ж, якщо ми хочемо, то можемо одразу перебратися до сусіднього вагону.

Але наш намір весело зустріти Новий рік було не спинити, тому ми твердо стояли на своєму - тут ми окопаємось, тут ми розвісимо свою гірлянду, тут ми розсоваємо свої 10 валіз, і взагалі вже час розкладати на стіл апельсини з мандаринами.

Копирайт изображения olena slipko

На допомогу нашому новорічному настрою прибіг провідник із сусіднього вагону. Але в мене є підозра, що він прийшов на нас подивитись. Тому що за його власним зізнанням, на його пам'яті ми ледь не перші, хто їде в новорічну ніч добровільно.

Тобто ми не вимучені через роботу, не роздратовані через те, що доводиться саме так провести Новий рік, не їдемо сьогодні лише через безвихідь.

Він розказав нам, що в потязі десь до 20 пасажирів. Абсолютна більшість - у плацкартних вагонах. Мовляв, люди, які зазвичай купують квитки в люкс, точно не святкують Новий рік у потязі, тому тут звикли до порожніх купе.

Але нам усе ж вдалося дізнатися, що він із "наших" - із тих, кому ідея святкувати в русі, у невизначеному місці, також до вподоби.

Виявилось, що свого часу мілленіум він зустрічав разом з усією родиною в потязі. Дружина й діти катались Україною, щоб у цю визначну ніч бути разом із татом, який працював.

Копирайт изображения olena slipko

Ми розвісили гірлянду, прикрасили ялинкові гілки, які прихопили із собою з Карпат, дістали з валіз маски та піжами, на ноуті фоном поставили заздалегідь закачаний фільм про Грінча, який вкрав Різдво, а телефоном намагалися ловити радіо, щоби знати, що десь є цивілізація, і там настане 00:00.

Оскільки мікроколектив у нас підібрався немовчазний і такий, що не проходить повз можливість посміятись, то ми ледь встигли помітити, що вже на порозі 2017-й.

За декілька хвилин перед Новим роком наш потяг трохи змінився. Стало помітніше, що в ньому є люди.

Першими в нас на порозі з'явилися Дід Мороз та Снігурка розливу Укрзалізниці. Вони прийшли з кошиком подарунків. Зокрема всім нам, відповідно до куплених квитків, перепали імбирно-пряничні рукавички та шкарпетки.

Подарунки ми любимо, залізничних чарівників зафотографували у якості дивини, відпустили їх вітати решту попутників, а самі змінили Грінча на плейліст із новорічними піснями, і вже не сподіваючись на те, що в горах (чи в полі - хто там що бачить за вікном) можна зловити радіо, просто чекали нулів на моніторі компа.

Рівно в нуль-нуль у нашому плейєрі змінився трек на абсолютно неочікуване Last Christmas в такій рок-обробці, що ми його, навіть, не впізнали (бо качали всліпу). Далі йшов "Щедрик" у такому самому виконанні, тому ми прийшли до висновку, що у 2017-му на нас точно чекає рок-н-ролл.

Я припускаю, що в потязі можна зустріти Новий рік і веселіше. Принаймні той дядько-примара з бумбоксом, який декілька раз порадував нас клубними мотивами, пробігаючи вагоном, напевно, знайшов собі те, що шукав.

Але дуже скоро після дванадцятої ми з попутниками раптом з'ясували, що в кожного з нас у дитинстві була фантазія, щоби зникли всі люди, але все рухалось і працювало.

I наш Новий рік був на це дуже схожий. Потяг рухався, але в ньому нікого не було. Ну принаймні складалося таке враження.

Кращого для людей, вимушених постійно комунікувати, свята не може бути.

Новини на цю ж тему