Іван Малкович: людина з янголом на плечі

Іван Малкович Копирайт изображения UNIAN

Цими днями багато хто подумки цитує улюблені рядки Івана Малковича - після новини, що він отримає Шевченківську премію цього року.

Хтось згадує про "місячний серпик букви "є", хтось про мандрівця з утомленим янголом на плечі, хтось про "хлопчатко в сорочці рваній", подорожнього-подорожника, що допомагає тамувати рани.

Вибір Шевченківського комітету таки вдалий: лауреатом став один із найкращих, найпроникливіших сучасних поетів.

Малкович - із Косівщини, з Карпат, він десь навіть, здається, шкодує, що, як колись сказав, "віддаляється від рідних ландшафтів".

Писати почав рано, в десять років навіть постарався зробити першу власну книжечку (чи не знаючи вже десь підсвідомо про свої майбутні осяги видавця, про подиву гідну "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГУ").

Завжди наголошує, як багато завдячує родині, батькам, дідусеві, котрий навчив плекати сад. Зрештою, долі, яка обдаровувала зустрічами з гарними людьми. Тож і в київській своїй садибі поет чи не найбільше любить похвалитися власноруч вирощеними яблунями.

А щодо заглиблення в звичаєву культуру, то всі захопливі Іванові розповіді про святкування Різдва, про те, як треба готувати кутю, як обряджати святкову оселю, - вони варті якогось окремого видання. То цілий поетичний світ, винесений із дитинства.

Копирайт изображения UNIAN
Image caption Іван Малкович заснував видавництво "А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га" ще 1992 року. Серед найвідомиших його видань - переклади Джоан Роулінг

Закінчивши музичне училище по класу скрипки, все ж обрав по тому літературу. Хоча, може, то вона його обрала, над даром-бо поети не владні, вони можуть тільки вдячно його прийняти.

Він належить до покоління вісімдесятників, увійшов у літературу разом з Ігорем Римаруком, Василем Герасим'юком, Оксаною Забужко; це їм випало переосмислювати радянський досвід, повертати замовчану, затавровану пам'ять.

Є фото, на якому поети-ровесники зібралися біля брами вічності, біля Золотих воріт, - що ж, дуже вимовна символіка, це якраз вони мусили підхопити обірвану нитку, долучитися до традиції.

В одному з інтерв'ю Іван Малкович сказав, що хоча на його шляху траплялися і недобрі люди, добрих усе ж зустрічалося більше.

Дев'ятнадцятирічним він стає переможцем знакового неформального поетичного змагання. Тоді найкращого поета обирали - голосуючи записками, таємним голосуванням - усі мешканці письменницького Будинку творчості в Ірпені. Обранцем такого авторитетного журі і став Іван Малкович.

Кінець вісімдесятих був часом, коли все здавалося можливим, коли розпадалися мури, руйнувалися заржавілі кайдани й заборони. Це час поетичних вечорів, фестивалів, яскравих перформенсів.

1985-го Малкович якраз отримав диплом філфаку Київського університету. Йому пощастило на добрих учителів. Це професор Андрій Олександрович Білецький показав його зошит із віршами самому легендарному перекладачеві й знавцеві літератури Григорію Кочуру - і тому вони сподобалися!

Життя почало стрімко мінятися, почали публікувати заборонені книжки, повертати імена, які так довго можна було шанувати лише у найвужчому колі.

Саме Іван Малкович став першим лауреатом премії "Бу-Ба-Бу" за найкращий вірш року. А ця відзнака в ту пору важила багато! (До речі, він охоче розповідає, що на одному з поетичних вечорів зустрів тоді й свою майбутню дружину Ярину.)

"Бурлеском-Балаганом-Буфонадою" справа не обмежувалася. Іронічний розрив із небажаним і неприйнятним радянським спадком, із нав'язлою риторикою соціалістичного реалізму був конче необхідним. Але Малкович належав швидше до поетів-традиціоналістів, до садівників, а не веселих руїнників.

Копирайт изображения UNIAN

Іван Малкович любить означувати життя як мандрівку, шлях, дорогу зустрічей і прощань, колекціонування досвіду щасливого й протверезливо-гіркого. Як у знаменитій "старосвітській баладі" про людину "Із янголом на плечі":

Краєм світу, уночі,

при Господній при свічі

хтось бреде собі самотньо

із янголом на плечі.

Йде в ніде, в невороття,

йде лелійно, як дитя,

і жене його у спину

сірий маятник життя, —

щоб не вештав уночі

при Господній при свічі,

щоб по світі не тинявся

із янголом на плечі.

Віє вітер вировий,

виє Ірод моровий,

маятник все дужче бухка,

стогне янгол ледь живий…

А він йде і йде, хоча

вже й не дихає свіча,

лиш вуста дрижать гарячі:

янголе, не впадь з плеча.

Іван Малкович приваблює своєю повсякчасною готовністю брати на себе відповідальність. Готовністю до конкретних справ.

Здавалося б, улюбленцеві муз негоже братися до буденної роботи. А от Малкович за першої ж змоги, ще 1992 року, засновує видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". І спромагається на - без перебільшення - культурне диво.

Вже кілька поколінь українських дітей виросли з книжками, на яких стоїть цей веселий логотип. Казки, улюблені вірші, переклади класики…

Скажімо, знаменита "Снігова королева", проілюстрована художником Владиславом Єрком, зібрала цілий сніп престижних відзнак і в Україні, і за її межами. Пауло Коельо сказав, що це чи не найдивовижніша дитяча книжка, яку він бачив у своєму житті.

Не применшуючи садівницьких успіхів, про які Малкович так любить розповідати, наголосимо, що високого визнання варті і його здобутки в інших царинах.