"Жінкою стають": де Бовуар і український фемінізм

Переклад у 90-х "Другої статі" Сімони де Бовуар вплинув на переосмислення історії вітчизняної культури у часи становлення української незалежності Копирайт изображения AFP/Getty
Image caption Переклад у 90-х "Другої статі" Сімони де Бовуар вплинув на переосмислення історії вітчизняної культури в часи становлення української незалежності

‎"Друга стать" Сімони де Бовуар - це знамените євангеліє європейського фемінізму, одна з ‎найбільш знакових книжок усього ХХ століття. ‎

Здається, що її твердження того, що найреволюційнішою зміною в минулому столітті була ‎зміна стосунків між статями, - заперечити таки важко. ‎

Українською класичний текст переклали ще на початку 90-х, і нещодавно видавництво "Основи" анонсувало нову його публікацію. ‎

Авторка книги стверджує: замислюючись над своєю ідентичністю і ставлячи питання "Хто ‎я?", ми найперш мусимо визначити приналежність до жіночої або чоловічої частини ‎людства. ‎

А далі висуває парадоксальну думку: "Жінкою не народжуються, жінкою стають". І пробує ‎розібратися: статус і доля жінки визначається анатомією чи культурою?‎

Незручні запитання

Поява "Другої статі" у перші роки незалежності мала величезне значення для ‎перепрочитання історії вітчизняної культури.‎

Саме за де Бовуар ми тоді пізнавали українське суспільство як суспільство патріархальне. Це ‎вона навчила ставити незручні запитання щодо речей, які доти видавалися очевидними. ‎

Скажімо, чому в нашій політиці так мало жінок? Чи жінки причетні до ухвалення рішень і чи ‎враховуються при цьому їхні інтереси? Чому представники сильної статі так мало причетні ‎до виховання дітей? Чому існує негласна заборона на деякі професії? ‎

Зрештою, як мають почуватися у класі дівчатка, коли за шкільною програмою вони вивчають ‎у певний період лише твори, героями яких постають чоловіки? ‎

Або чому з покоління в покоління у букварях тиражується славнозвісне "мама мила раму", ‎ототожнюючи тим самим жіночі обов'язки якраз із хатнім господарством, тоді як чоловіки ‎щось роблять у широкому й розмаїтому світі? Воно ж таки в космос летіти цікавіше, аніж ‎вікна мити, особливо з точки зору першокласника! ‎

Із таких повсякденних деталей і складається картинка патріархальної культури, суспільства, у ‎якому більшість населення чомусь упосліджується. ‎

До речі, серед найцікавіших сюжетів "Другої статі"- роздуми авторки про так зване ‎‎"традиційне дівоче виховання", яке вона вважає згубним, адже доньок у родині вчать завжди ‎обирати пасивність і поступливість. Риси, які не допомагають успішній самореалізації в ‎широкому світі.

Обірвана нитка емансипації‎

Коли про все це заговорили при кінці 80-х, посипалися звинувачення, що ‎‎"перевчені феміністки", мовляв, імпортували з Заходу дурні теорії, а на нашому здоровому ‎українському ґрунті вони нізащо не приживуться, бо ми жінок шануємо, он скільки віршів їм ‎присвятили. ‎

Щодо кількості віршів - то правда, однак вони не розв'язують проблеми насильства у сім'ї та ‎неоплаченої домашньої жіночої праці. ‎

А от щодо західної диверсії, то виявилося, що ми добряче забули власну традицію. Адже на ‎початку ХХ століття були не лише серйозні теоретичні обґрунтування й інтерпретації, а й ‎добре організований жіночий рух.

"Союз українок" мав осередки по всій Галичині, і ‎політично активні жінки навіть спромоглися обрати очільницю "Союзу українок" Мілену ‎Рудницьку послом до парламенту. ‎

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Демонстрація 1917 року із вимогою надання виборчих прав жінкам

Далі ще цікавіше. Чи не найпрогресивніший у цілій Європі урядовий декрет про надання ‎обом статям рівних політичних і громадянських прав підписав голова Раднаркому ‎Володимир Ульянов-Ленін. Наприкінці 10-х, у 20-ті роки з'являються жінки-делегатки у ‎червоних косинках, передові трактористки і активістки жіночих рад. ‎

Водночас пореволюційні роки були без перебільшення часом ґендерної та сексуальної ‎анархії.

Заперечувалася патріархальна родина, проводилися часом доволі ризиковані для ‎психічного здоров'я й загалом безпеки життєдіяльності експерименти задля утвердження ‎нових моделей сім'ї. Багато й безрезультатно дискутували про те, як суспільство візьме на ‎себе всі обов'язки щодо виховання дітей, тим самим звівши функцію материнства до суто ‎біологічної.‎

Як і завжди траплялося в новій європейській історії, жінок кликали у публічний простір, ‎тавруючи патріахальні стереотипи про берегиню біля домашнього вогнища, якраз тоді, коли ‎економіка потребувала робочих рук для прискореної індустріалізації. ‎

Але вже у 30-ті, коли йшлося до війни, яка потребувала багато гарматного м'яса, швиденько ‎заборонили аборти й почали уславляти чесноти багатодітних матерів. ‎

Емансипаційні здобутки початку століття забувалися, у тоталітарній країні, зрештою, ніякі ‎суспільні рухи, ніякі, окрім "єдино правильної", ідеології не повинні були існувати.‎

Де Бовуар у Києві

Амнезія виявилася аж такою потужною, що поява на наших теренах найчільнішої дослідниці ‎жіночої проблематики зосталася попросту непоміченою. ‎

Весною 1964 року для участі у Шевченківському святкуванні до Києва приїхали знані ‎французькі філософи Сімона де Бовуар та Жан-Поль Сартр. Їх запросив Микола Бажан. ‎Інтелектуали такого рівня в Україні з'являлися нечасто. ‎

Копирайт изображения AFP/Getty Images
Image caption Сімона де Бовуар і Жан-Поль Сартр

Сартр якусь увагу таки привернув. Виступав у Спілці письменників, зустрічався з філософами, ‎журналістами. ‎

А от де Бовуар гостювала лише у статусі дружини знаменитого письменника…

Країна будівниць соціалізму, країна жіночих рад і червоних делегаток так ґрунтовно забула ‎недавню історію, що авторка "Другої статі" опинилася цілковито поза фокусом. ‎

В Україні тоді була принаймні одна видатна жінка, яку б зацікавило обговорення проблем ‎фемінізму: Надія Суровцова - одна з організаторок міжнародного жіночого руху.

Але Надію ‎Віталіївну після її тридцятирічного гулагівського строку на зустрічі з іноземцями не ‎запрошували. ‎

Повернення до запитань

Обірвана нитка все ж не загубилася. Жіноча ідентичність за останню чверть століття ‎вочевидь змінилася. ‎

Утім, ухвалення нашим парламентом закону про ґендерну рівність аж ніяк не означає ‎досягнення реальної паритетності. ‎

А 8 березня, день солідарності жінок у боротьбі за свої права, перетворився у таке собі ‎патріархальне кітчеве свято. Про його статус принаймні почали дискутувати. ‎

Сімона де Бовуар пильно дошукувалася, чому жінки програли чоловікам і ніби й не ‎протестували проти свого підлеглого статусу. ‎

Вона пояснювала поразку анатомією: чоловічі м'язи краще пристосовані для полювання на ‎мамонта, аніж жіночі. І за де Бовуар же таки, цю перевагу знівельовано появою машинного ‎виробництва. ‎

Тож тепер від самих жінок залежить, чи хочуть вони, аби їхнє життя визначалося чоловічими ‎рішеннями. ‎

Новини на цю ж тему