Блог історика: 1967 рік. Катастрофа, про яку наказали мовчати

міст Патона Копирайт изображения СТАНІСЛАВ ЦАЛИК
Image caption 25 квітня 1967 року в аварії на мосту ім. Патона загинув видатний баскетбольний тренер України Наполеон Каракаш'ян

50 років тому - 25 квітня 1967-го - у Києві сталася трагедія: з мосту ім. Патона в Дніпро впав автобус. Серед десятків загиблих був видатний баскетбольний тренер України Наполеон Каракаш'ян.

Про цю автокатастрофу в радянські часи велено було мовчати - як, зрештою, і про інші катастрофи в СРСР. Офіційних повідомлень не було. Влада вдавала, ніби нічого не сталося.

Навіть тепер, коли минуло півстоліття, не все про неї зрозуміло.

Про що розповіла грамота

Різночитання починаються з датування цієї трагедії. За одними джерелами, вона сталася 24 квітня, за іншими - 25-го.

Вікіпедія подає останній варіант, проте без посилань на джерела.

Водночас тогочасний керівник України Петро Шелест згадує у щоденнику про катастрофу на мосту Патона в блоці записів, помічених ним "13-28 квітня". Уточнює, що сталася вона того самого дня, коли загинув радянський космонавт Володимир Комаров. Космічна ракета "Союз-1", як відомо, зазнала аварії під час приземлення 24 квітня.

Копирайт изображения СТАНІСЛАВ ЦАЛИК
Image caption Наполеон Каракаш'ян став першим українським баскетболістом, який одержав звання майстра спорту СРСР

Справу міг би прояснити некролог відомого тренера. Його надрукувала "Спортивна газета" у номері за 27 квітня. Але там взагалі немає дати: "Передчасна й несподівана смерть вирвала з наших рядів визначного спеціаліста фізичного виховання, майстра спорту СРСР, заслуженого тренера УРСР та СРСР Наполеона Карловича Каракаш'яна". І далі - коротка біографія небіжчика.

І все ж таки, є підстави стверджувати: трагедія на київському мосту ім. Патона сталася 25 квітня. Саме її подають архівні документи транспортного підприємства АП-7, до якого належав той злощасний автобус.

Дата підтверджується й іншим джерелом - грамотою "за виявлену рішучість і мужність під час рятування людей у річці Дніпро після аварії автобуса 25 квітня 1967 р.", якою нагородили працівника Дарницької державтоінспекції Миколу Прохоровича Онупка.

Що сталося на мосту

Новенький автобус марки ЛАЗ мав ось-ось від'їхати з автостанції "Бровари". Над лобовим склом виднівся номер приміського маршруту - 41, а прямокутна табличка нижче вказувала кінцеві зупинки: "Бровари - Палац спорту".

Копирайт изображения СТАНІСЛАВ ЦАЛИК
Image caption Водій автобуса вирішив здійснити обгін - на швидкості зачепився за бампер трамваю, вилетів на зустрічну смугу, збив перила мосту і впав у Дніпро

Кондукторка взяла платню з пасажирів, видала квитки. Водій Опанасенко сів за кермо. Автобус із державним номером 93-36 КИГ виїхав на Броварський проспект.

Дарницькими вуличками дісталися до Ленінградської площі, минули проспект Возз'єднання і виїхали на міст ім. Патона. Годинник показував 15:20.

За кілька хвилин водій автобуса вирішив обігнати рефрижератор "Молдова-плодовоч", який надто повільно плентався попереду. Це було порушенням правил - він не мав цього робити. Під час обгону ЛАЗ, набравши швидкість, зачепився за бампер трамваю, що рухався в тому ж напрямку, вилетів на зустрічну смугу, збив перила мосту і впав у Дніпро.

Дані про кількість жертв різняться.

В одних джерелах згадують про 27 загиблих, зокрема водія та кондуктора. П'ятьох пасажирів вдалося врятувати - їм надали медичну допомогу.

Син згаданого М. Онупка, на той час немовля, запам'ятав із пізніших сімейних розмов, що насправді врятували шістьох людей - п'ять жінок і чоловіка. Але останній помер на березі.

В інших джерелах можна знайти відомості про 37 загиблих або про 54 загиблих.

Очільнику УРСР П. Шелесту правоохоронці доповіли, що "загинули 45 осіб… Двоє людей врятувалися дивом - вистрибнули з вікна автобуса".

За відсутністю офіційних повідомлень, Київ швидко повнився найрізноманітнішими чутками.

Подейкували, ніби в автобусі загинули 20 спортсменів. З інших розповідей випливало, ніби їх було вже понад 30.

Насправді в роковому ЛАЗі їхав лише один спортсмен - 47-річний баскетбольний тренер Наполеон Каракаш'ян.

Його звали Напа

Напа, як називали Каракаш'яна, народився 1919 року на Донеччині. Киянином став 1937-го, коли вступив до Київського медичного інституту.

Копирайт изображения СТАНІСЛАВ ЦАЛИК
Image caption Напа Каракаш'ян тренував збірні Київського військового округу, Збройних сил СРСР

Восени 1941 року третьокурсника Каракаш'яна залишили в окупованому німцями Києві у складі групи радянських підпільників.

Та коли окупанти почали масове нищення євреїв у Бабиному Яру - а Напа зовнішньо був подібний до єврея, - його перебування в Києві ставало небезпечним.

Підпільники переправили його до Одеси, де у місцевому партизанському загоні ім. Сталіна він виконував функції лікаря і зв'язкового.

У вересні 1945-го колишній партизан виступив у складі збірної Одеської області з баскетболу на Спартакіаді народів УРСР і здобув "золото".

Копирайт изображения Станіслав Цалик

Саме Каракаш'ян став першим українським баскетболістом, який одержав звання майстра спорту СРСР.

Його запросили до Києва - створити баскетбольну команду Окружного будинку офіцерів. Він став її граючим тренером. Трохи пізніше відновився у Київському медінституті, який закінчив 1951 року.

Справою його життя стала тренерська робота. Команда Спортивного клубу армії, яку він очолював, виборола право грати у вищій лізі. Напа тренував збірні Київського військового округу, Збройних сил СРСР.

Фотографія в кишені

25 квітня 1967 року Каракаш'ян сів у фатальний ЛАЗ на зупинці "Ленінградська площа". Він жив поряд у двокімнатній "хрущовці".

Копирайт изображения СТАНІСЛАВ ЦАЛИК
Image caption Тренер жив у Києві поблизу Ленінградської площі у двокімнатній "хрущовці"

Їхав на матч своєї команди з одеситами в рамках чемпіонату України. Гра мала відбутися в залі, що знаходився на місці сучасного Планетарію.

Баскетболісти дивувалися: залишилося кілька хвилин до початку матчу, а тренера нема. Почали грати без нього.

В перерві матчу Напа теж не з'явився. До гравців долетіли перші чутки про якийсь автобус, що нібито зірвався з мосту ім. Патона.

Все з'ясувалося вночі, коли водолази підняли з дна ріки чоловіка. В його піджаку виявили фотографію молодої жінки. Один з лікарів швидкої, що чергувала тут, упізнав на фото свою однокурсницю Анжелу Каракаш'ян, дочку відомого тренера…

"Каракаш'ян був ідеальним тренером, - пізніше скаже один із його підопічних Микола Сушак, чемпіон Європи. - Високоінтелектуальний, інтелігентний, до того ж прекрасний лікар, по допомогу до якого зверталися не лише баскетболісти. Багато хто з нас привозив на лікування до Наполеона Карловича своїх матерів та братів. Він нікому не відмовляв".

Новини на цю ж тему