Майя Дерен: киянка, з якої почався американський кіноавангард

Майя Дерен. Кадр із фільму "На березі" 1944 рік. Копирайт изображения Arsenal - Institute for Film and Video Art
Image caption Майя Дерен. Кадр із фільму "На березі" 1944 рік

За Майєю Дерен закріпилося звання "матері американського авангарду". Такі ключові фігури експериментального кіно, як Стен Брекидж і Барбара Гаммер, присвятили їй свої роботи. А серед найвідоміших послідовників Дерен - Девід Лінч.

Для того, аби стати ключовою фігурою світового авангарду, їй вистачило дев'яти короткометражок і документальних матеріалів про релігійні обряди на Гаїті.

Цього виявилося достатньо, аби вказати дорогу десяткам сюрреалістів і експериментаторів від кінематографу та дати теми для розмов фрейдистам, феміністкам, релігієзнавцям і кіноманам на десятки років.

Народилася Майя Дерен Елеонорою Деренковською 29 квітня 1917 року в Києві в освіченій єврейській родині. Коли їй було 5 років, вона разом з батьками переїхала у США.

І хоча Дерен, отримавши освіту, досить швидко влилася в американські мистецькі кола, її найближче оточення складалося переважно з таких же мігрантів, як вона сама.

Її перший чоловік був з кола "російської еміграції". Другий чоловік, Александр Гаммід, який допомагав Майї з першими фільмами, - політичний емігрант із Чехії. Третій, музикант і композитор Тейджі Іто, - уродженець Токіо, який виріс у США.

Серед друзів і колег, які працювали над фільмами Дерен, - мігранти з Австрії, Литви, Франції, Тринідаду та Китаю.

Копирайт изображения Arsenal - Institute for Film and Video Art
Image caption Кадр із фільму "Полудневі тенета", 1943 рік

У 1943 році Майя Дерен разом із Александром Гаммідом зробили фільм "Полудневі тенета".

До цього вона вважалася поетесою, але, як сама зазначала, "доволі поганою поетесою, оскільки думала з точки зору візуальних образів": "І поезія була спробою помістити ці образи в слова... А коли я отримала в руки камеру, це було ніби повернення додому. Це було те, що я завжди хотіла робити".

Копирайт изображения Arsenal - Institute for Film and Video Art
Image caption Майя Дерен. Кадр із фільму "Полудневі тенета", 1943 рік

У фільмі Дерен зіграла роль жінки, чия підсвідомість проривається на екран. Події стрічки відбуваються за логікою сновидіння і сповнені символізму. Будинок героїні стає місцем справжньої містичної подорожі, трактувати яку можна на будь-який смак.

"Полудневі тенета" отримали нагороду на Каннському кінофестивалі, стали першопрохідцем американського сюрреалізму. І саме ця стрічка вважається ключем до таких фільмів Девіда Лінча, як "Шосе в нікуди" і "Малголланд драйв".

Копирайт изображения Arsenal - Institute for Film and Video Art
Image caption Кадр із фільму "Полудневі тенета", 1943 рік

Після "Тенет" Дерен працювала ще над десятком короткометражних стрічок, хоча і не всі їх довела до кінця.

Кожен із фільмів по-своєму вражає. В одному з них серед акторів можна впізнати Марселя Дюшана. В інших - камера стає повноцінним партнером танцюристів на екрані. А "Приватне життя кота" на понад півстоліття випередив сучасне захоплення "котячими відео".

У 1946 році Майя стала першою лауреаткою стипендії Гуггенгайма за роботу в кіно. Отриманий грант дозволив Майї поїхати на Гаїті досліджувати ритуали вуду.

У період від 1947 до 1955 року Дерен в сукупності провела на Гаїті майже два роки, відзняла велику кількість відеоматеріалу. Дослідники вражені тим, як беззастережно її допустили до таїнств.

Після повернення у США Майя Дерен навіть практикувала обряди як жриця вуду і написала одну з найдокладніших книжок про ритуали - "Божественні Вершники: Живі Боги Гаїті". Редактором книги був Джозеф Кемпбелл, який згодом прославиться своїм дослідженням міфології і стане одним із натхненників "Зоряних воєн" Джорджа Лукаса.

Окрім власної творчості, режисерка, добре знаючи всю складність незалежного кіновиробництва, ініціює створення Creative Film Foundation, мета якого - популяризація та фінансова підтримка незалежних авторів. Фундація діяла до смерті Дерен у 1961 році. Їй було 44 роки.

Копирайт изображения Arsenal - Institute for Film and Video Art
Image caption Кадр із фільму "Пильний погляд ночі", 1958 рік

А у 1986 році Американський кіноінститут започаткував нагороду авторам незалежного кіно імені Майї Дерен, яку вручали протягом десяти років.

Життя Дерен, як і її творчість, було сповнене таємничості та містики.

Серед спогадів про Майю можна зустріти історії гаїтян про те, як в неї вселялися духи богів, а її друзі в США розповідають, що в приступах гніву вона могла кидатися холодильниками. Всі одностайні в любові Майї до танцю.

Копирайт изображения Arsenal - Institute for Film and Video Art
Image caption Кадр із фільму "Пильний погляд ночі", 1958 рік

Марція Вогель, яка з чоловіком теж популяризувала незалежне кіно, у документальному фільмові "У дзеркалі Майї Дерен" згадує, що Дерен полюбляла вишивані блузки і одягалася досить екстравагантно, "вона виглядала як гіпі, дитина квітів, але на вулиці були не 60-ті роки, а 40-ві!".

Марція також згадує, що Майя співала "російською", хоча, можна припустити, так вона могла характеризувати й українські пісні. Окрім того, Марція розповідає, що Майя думала про повернення на батьківщину.

Проте в Україну повернутися судилося лише "Святому Граалю кінематографу", як називає її фільми кінознавець Йонас Мекас. У 2011 році її короткометражні стрічки показали у рамках кінофестивалю "Молодість" у Києві.

Новини на цю ж тему