Вісім книжок для малих (не)сміливців

груффало Копирайт изображения Ганна Луцюк

Дитячі страхи не завжди раціональні. Крім грози, павука чи стоматолога, діти бояться привидів, хатніх монстрів чи темряви під ліжком. Що раніше вони навчаться приборкувати страхи, то гармонійнішими і впевненішими в собі будуть.

Одним із дієвих способів є книжкотерапія. Якщо автор - не лише добрий письменник, а й чутливий психолог, то тексти матимуть відповідний терапевтичний ефект.

У розглянутих книжках по-різному працюють із тривогами: намагаються розсмішити, подружити з чудовиськами, показати, що й вони бувають лякливими, познайомити з маленькими, але винахідливими персонажами.

Віршовану історію про жаховисько Ґруффало видали 1999 року в Англії. Згодом текст Джулії Дональдсон переклали десятками мов і продали мільйонними накладами.

У 2016 році книжка "Ґруффало" з'явилася українською в мелодійному перекладі Віктора Морозова, а на початку 2017 році вийшло вдале продовження історії про доньку страховиська - "Ґруффалятко".

Аксель Шеффлер намалював чудовисько зубатим, рогатим, волохатим, але водночас доброзичливим і милим. Напевне, тому за межами книжки його ніхто не боїться, і батьки з дітьми від 3 до 8 років зачитують її до дір.

У першій частині мишеня, прогулюючись у лісі, зустрічає звірів, які планують ним пообідати. Та воно як український Колобок, намагається їх обхитрити, заговорити, - розповідає, що йде на гостину до Ґруффала, який має "зубиська гострющі".

Несподівано для себе і читачів мишка зустрічається з вигаданим нею чудиськом. Дуже часто діти щось вигадують, щоб налякати інших, але потім самі починають боятися своїх фантазій.

У "Ґруффалі" завдяки винахідливості і комунікації з хижаками мишеня створює безпечний ліс, де його уникатимуть реальні і міфічні звірі.

Лісові мешканці боятимуться Ґруффала, Ґруффало - мишку, яка хотіла би з'їсти з нього котлетку, а мишка і малий читач спокійно гризтимуть горіха і при зустрічі із новим страхом, намагатимуться поспілкуватися і перехитрувати.

В наступній частині Ґруффало-татко лякає доньку істотою, яку він колись зустрів у чорному лісі. Виявляється, що лісові жаховиська теж бояться.

Книжка про "Ґруффалятко" нагадує про того ж пана Коцького, коли історія про звіра, значно страшніша від нього самого. Дитину підтримує сміливість персонажа, який іде назустріч страхові.

В чорній, чорній казці...

Копирайт изображения Ганна Луцюк

Хорошою терапією для боягузів будуть "Тринадцять історій у темряві" Галини Ткачук, які вийшли у 2016 році, і цього ж році були визнані найкращою дитячою книжкою за версією BBC.

Хоча для батьків, які люблять у всьому раціональність і логіку, тексти можуть здатися дивними. Тут немає повчальності, химерні оповідки з нестандартними, інколи доведеними до абсурдності сюжетами, зачаровують, смішать і лікують від страхів.

Початок кожної з історій ви точно десь чули, бо саме так починаються дитячі страшилки: про дівчинку, яка пішла в ліс або лишилася вдома сама з моторошною книжкою, чи про чорну-чорну гору, на якій стоїть чорне-пречорне місто.

Та для всіх казок Галина Ткачук придумала неочікуване продовження і обов'язково кумедне закінчення. Імена страховиськ відіграють важливу роль у текстах, бо істот із такими прізвиськами не личить боятися навіть найзавзятішим боягузам (наприклад, Розбездзявка, Серединожер, Балабоновий монстр).

Письменниця показує, що зі страхом можна познайомитися і подружитися, або прогнати зі сну, чудернацько назвати. На останніх сторінках є місце для власної страшної історії, адже проговорювання тривог допомагає їх позбутися. Галина Ткачук спрямовує дитячу фантазію у дивний, але безпечний світ.

Книжка не про Криваву Мері

Копирайт изображения Ганна Луцюк

Сашко Дерманський - головний приборкувач дитячих страхів в українській літературі, бо саме з його подачі виявилося, що чудовисько може бути чудовим і рожевим (трилогія про "Чудове Чудовисько").

В останній своїй книжці "День народження привида" він знайомить із турботливими, бешкетними, простирадляними і творчими привидами.

Як і в історіях Галини Ткачук, вони смішно звуться, наприклад Зелепонь Квартальна з телевізора, Балухатий Блюм із океану, Гарнюня Гапуня.

Казкар вдало пов'язав тексти: закінчення кожного з них є початком наступного, а в останній, десятій оповідці він збирає всіх разом на дні народженні Сашуки Писуки.

Є там і Кривава Мері, яка не стала головною героїною в жодній з оповідок, бо "про неї розказували, буцімто вона виробляє такі жахіття, що страшно й сказати. Саме тому в цій книжці й немає історій про Криваву Мері".

Хоча привиди Дерманського симпатичні, добрі, але все ж він нагадує, що лякання їх основна робота. Бабуся Жахлива Жозефіна заявляє: "Я чемпіонка з нічного лякання, найсміливіша в світі привидка…".

Після прочитання ви разом із дітьми переглянете своє ставлення до примар, але майте на увазі, що одного дня із шафи вас може налякати маленький простирадляний привид.

Зазирнути в очі страху

Копирайт изображения Ганна Луцюк

Книжки-картинки для дітей впевнено заповнюють книгарні, з'являються як популярні світові видання, так і українського авторства. Також помітний тренд, коли художник і письменник - це одна людина, як у книжці Моріса Сендока "Там, де водяться диковиська".

Слова тут - допоміжний засіб, історію розповідають малюнки. Лишається багато місця для фантазій батьків і дітей, адже в ілюстраціях можна розгледіти власні історії.

Малий бешкетник зі сну потрапляє на човні "туди, де водяться диковиська", але замість того, щоб передбачувано злякатися, Макс гримнув та "втупився в їхні жовті очиська", і тоді "перестрашені диковиська враз визнали його найдикунськішим серед усіх диковиськ".

Існує навіть методика: щоб подолати страх, треба зазирнути в нього, наприклад, привідкрити двері похмурої шафи, зазирнути у найтемніший куток кімнати.

Крім цього, автор ще й подружив Макса зі страшними істотами, які дуже подібні на Ґруффало, чудисько з попередньої книжки. Вони з'явилися теж в Англії, але на кілька років раніше.

Видання точно додасть сміливості найменшим слухачам, і вони складуть Максу компанію в іграх із книжковими і власними диковиськами.

Злякався - поділися з близькими

Копирайт изображения Ганна Луцюк

Польський письменник Ґжегож Касдепке залюблює у себе читачів - легкий гумор, ані нотки моралізаторства, правдиві і такі знайомі ситуації. У "Великій книзі почуттів" зібрано десятки історій із садочка, кожна з яких стосується певної емоції.

Для малюків важко усвідомити що за стан вони переживають, бо тільки навчилися керувати власним тілом, а контроль над почуттями прийде значно пізніше.

Після кожної оповідки Касдепке радить дітям і батькам, як чинити, коли відчуваєте ревнощі, нудьгу, щастя чи страх. Також подається доступне визначення тієї чи іншої емоції.

Автор наголошує, що страх, коли він раціональний, - хороший друг, бо стримує від нерозумних вчинків. Варто уникати ситуацій, що його викликають, і завжди ділитися з близькими про те, що тебе лякає.

В порадах для дорослих Касдепке зазначає, що треба розказати дітлахам про свої дитячі фобії, скласти список веселих книжок, які відволікатимуть від страху тощо.

Копирайт изображения Ганна Луцюк

Наступні дві книжки Гайді та Даніела Говартів за побудовою дуже схожі на оповідки Касдепке. Тільки в повчальних історіях розповідається про діток-звірят, а в кінці - методичні рекомендації для батьків.

Книжка "Що мене лякає" - про маленького боягузливого леопарда, страхи якого є обґрунтованими. Він боїться дуже швидко бігати, плавати на глибокій воді, боїться вітру і втратити родину. Звірятко комплексує через те, що не таке сміливе, як татко чи старший брат. Та коли наважується поділитися з мамою переживаннями, та розказує, що її лякало в дитинстві і чого боїться зараз. Страх за близьких є природнім, і в умовах дикої природи, щоб вижити, треба остерігатися небезпек.

Оповідання "Коли я сміливий" - про життєвий цикл черепахи. Гайді в доступній дітям формі оповідає про народження, про шлях до океану і життя в ньому. Та це не лише пізнавальна інформація, це хороший приклад стійкості і сміливості.

У маленького слухача з перших абзаців виникає купа запитань: "А де його мама?", "Черепашка йде шукати маму?", "Вони скоро зустрінуться?".

Дитину дивує, що у світ сповнений небезпек, тваринка приходить самостійно. Інстинкт замінює батьків, і усвідомлення того, що мала черепашка хоробро і швидко дісталася до океану, де можна зростати, де панцир почне тверднути, заспокоює читача. Поруч із рідними бути сміливим набагато простіше.

Новини на цю ж тему