10 новинок до Форуму видавців у Львові

книги

До Форуму видавців у Львові виходить чимало книжкових новинок перекладної та української художньої літератури. Ми обрали те, на що варто звернути увагу, хоч перелік міг би бути вдвічі більшим.

Копирайт изображения Видавництво Жупанського

Вінстон Черчілль "Саврола"

Видавництво Жупанського, з англ. пер. В. Носенко

Наприкінці XIX століття в літературній моді були "руританські романи" − твори про вигадані країни центральної Європи з монархічною формою правління, за допомогою яких можна було проектувати різні розв'язки тих чи інших реальних політичних подій.

"Саврола" Черчілля - приклад цього жанру, а заразом і єдиний художній твір майбутнього нобеліата і видатного політика.

У написаній 1897 року повісті йдеться про боротьбу за владу у країні Лавранії, яка пережила громадянську війну, але опинилася в пастці тиранії.

Давня конституція, яка надавала широким верствам населення право голосу на виборах, була знищена. Народ лише чекав на лідера, щоб скинути президента, колишнього генерала, безжальну і, як виявиться за текстом, схильну на підлість людину.

Проводирем до демократії стане лідер народної партії, 32-річний Саврола. Чесний, благородний, щирий - ідеальний, здавалося б, правитель, піднімає повстання. Та чи витримає він випробування відповідальністю та інтригами тих, кого веде за собою?

Черчілль дає відповідь, висловлюючи своє ставлення до політики та історії, залишаючи коханню роль головного втішного подарунка долі.

Копирайт изображения ВАВИЛОНСЬКА БІБЛІОТЕКА

Борис Віан "Серцедер"

Вавилонська бібліотека, з франц. пер. Д. Бібікова

Для Бориса Віана не існувало заборонених тем. Епатажний, скандальний, він мав уяву, яка дозволяла створювати образи, що випереджали свій час.

Роман "Серцедер" − це химерна оповідь про людей, загублених у часі, бо за жовтогруднем йде лютопад, історія мрійника Жакмора, який прагне займатися психоаналізом, але замість експериментальної практики отримує банальний секс.

Створений у 1953 році, "Серцедер" цілком претендує на звання предтечі панк-літератури, адже шаленства і критичності у тексті Віана чимало, як і натуралістичних подробиць, сюрреалістичних епізодів, описів природи, що просякнуті еротизмом.

Відпускаючи кпини про психоаналіз, письменник наповнює твір стількома натяками та відсилками на психоаналітичну теорію, що стає надзвичайно цікаво розплутувати цей, на перший погляд, суто формалістський текст.

Однією з найважливіших сцен у книжці є суперечка Жакмора та Ангеля про те, що означає для людини наявність бажання.

"Ми вільні тільки тоді, коли нічого не бажаємо", − робить висновок рудобородий психіатр, опиняючись у пастці дружини Ангеля Клементини та її синів, що вміють літати.

Фінал історії не має значення, адже "Серцедер" Віана - це той випадок, коли задоволення отримуєш від процесу читання, а не подальших рефлексій.

Копирайт изображения Рідна Мова

Януш-Леон Вишневський "GRAND готель"

Рідна Мова, з пол. пер. Т. Чужа

Готель - це місце, де переплітаються долі незліченної кількості людей, де постояльці дозволяють собі більше, ніж у звичайному житті, де ховаються таємниці, романи і навіть політичні змови.

Легендарний "Ґранд" у Сопоті на березі моря пам'ятає рівно стільки, скільки найпопулярнішому польському письменнику необхідно для створення пристрасного роману.

Якось на пляжі зустрінеться дві самотності: популярна столична журналістка Юстина, яка переживає емоційно виснажливий роман, і Маріан Щепан Ліхота на прізвисько Лихенький, безхатько, що любить квіти і знається на місцевій історії.

Його оповідки дають можливість Юстині на деякий час позбавити думок про нещасливе кохання. А коли вони завершуються, починаються нові історії, розгортаються інші сюжетні лінії, адже номерів у "Ґранді" вистачає і ніхто достеменно не знає, що ховається за їхніми дверми.

Вишневський охоплює доволі велику палітру тем і переживань. Від кохання та кризи почуттів він майстерно переходить до хитросплетінь XX сторіччя з його війнами і поневіряннями.

Але головне, про що йдеться у романі "GRAND готель", − це усвідомлення цінності життя, навіть якщо ти хворий на невиліковну недугу, є колишнім алкоголіком чи людиною, травмованою недовірою та болем.

Копирайт изображения Книги - ХХІ

Ральф Дутлі "Остання подорож Сутіна"

Книги - ХХІ, з нім. пер. Х. Назаркевич

Швейцарський письменник, знавець романських мов та російської літератури 2013 року видав художню біографію експресіоніста Хаїма Сутіна - митця зі складною долею і специфічним характером. Той, чиї роботи продаватимуть за мільйони доларів, пройшов свої кола пекла, де була бідність, нерозуміння батьків і насилля.

Сутін виріс у невеличкому містечку неподалік Мінська. Йдучи проти віри, яка забороняє копіювати творіння Бога, Хаїм спостерігає за природою, виписує власні дитячі травми у живописі, шукаючи колір, бо саме "він - остання з можливих релігій".

Найбільше молодий митець мріє про Париж - центр світу, де є Вулик - прихисток для художників.

Він опиняється там, вчиться у Шагала їсти оселедця, товаришує навіть із сюрреалістами і все ніяк не звикне, що в світі існує місце, де небезпечно бути євреєм, де головне - просто бути собою.

Але нарешті отриману свободу псує постійний біль у шлунку і війни, які накочуються хвилями, руйнують і спустошують. Врешті п'ятдесятирічний Сутін вирушає у свою останню подорож - на операцію, під час якої під дією морфіну маритиме минулим.

Надзвичайно напружений, емоційний текст, де вигадка набуває вражаючої реалістичності.

Копирайт изображения Наш Формат

Кейт Аткінсон "Руїни бога"

Наш Формат, з англ. пер. Я. Стріха

Щоб не дозволити авторці, відомій майстрині літературних несподіванок, ввести себе в оману, слід уважно читати епіграфи до "Руїн бога".

Один з них, "завдання мистецтва − передавати істинну природу речей, а не бути істиною", натякає на те, що перед нами не просто частина саги про родину Тоддів, а текст, що побудований на заграванні з читачем, на витонченій провокації, результатом якої стане можливість переписати/перечитати фінал роману.

Чи таке можливо? Так, але для початку варто подати мудру, сентиментальну історію Тедді Тодда - одного із великої родини, яка мешкає у маєтку Лисячий закуток неподалік від Лондона.

Улюблений син матері, дослідник природи, милий хлопець, який однаково добре знається на поведінці пташок і дорослих, житиме якось блідо, за інерцією.

Тедді відчує себе особистістю лише на Другій світовій війні, коли матиме за обов'язок захищати свою команду, відповідати за її безпеку.

Він не буде замислюватися над наказами, які виконуватиме, впевнений, що скидає бомби на стратегічно важливі об'єкти, а не на цивільних німців.

Тедді стане чоловіком, батьком, навіть вчителем, люблячим дідусем, але ніколи не буде щасливою людиною, бо до Раю гріхи не пускають… І ось уже емпатія пустила коріння у читацьке серце, а це означає, що авторці час вийти на перший план і внести неабияке сум'яття.

Копирайт изображения Фоліо

Юрій Винничук "Лютеція"

Фоліо

"Любасні пригоди", вишневе вино, неквапливе життя молодого письменника, який пересиджує на околиці, вибиває з телефону-автомату копійки й ні в чому собі не відмовляє - навіть така ідилічна картина на початку твору не є запорукою того, що роман-спогад про радянське минуле 1980-х років не обернеться на містично-детективну оповідь.

"Лютецію" приємно читати, адже Винничук, як завжди, прекрасний у мовних конструкціях і лексемах.

Книжку цікаво читати, бо письменник закручує сюжет, додаючи безпрограшну тему таємних організацій та історичних особистостей, усталений образ яких так приємно розхитувати.

Погодьтеся, Іван Головацький з "Руської трійці" асоціюється зі шкільною програмою з літератури і аж ніяк з романтичними пригодами, яким позаздрив би сам Дон Жуан.

Хоча й сам оповідач не страждає від браку жіночої уваги. Після походеньок з танцями і шампанським, він засинає й бачить Лютецію, загадкову дівчину, яка впевнена, що "реальність насправді інакша, аніж та, за яку вона себе видає".

Від цього моменту епохи переплітатимуться так само часто, як і персонажі роману на ліжках Львова чи Винників, з'являться Джокер і Виновий Король, а події межуватимуть між сновидіннями і реальністю, різниці між якими майже не лишиться.

Копирайт изображения Меридіан Черновіц

Сергій Жадан "Інтернат"

Меридіан Черновіц

Не виключно, що після виходу "Інтернату" Сергія Жадана вкотре звинуватять у лібералізмі, адже в його творі немає поділу на біле і чорне. Війна - це завжди смерть, неоднозначність в подальших історичних трактуваннях.

Так сталося, що десятки книжок, написаних про події на Сході, створені переважно у щоденниковій формі безпосередніми учасниками подій, але лише з одного боку - позиції українського солдата.

А що відбувається з іншим українським громадянином, який перебуває між обстрілами, рахує зміни влади і відчуває страх, небезпеку, звикає до постійної присутності наглої смерті?

Саме на це запитання дає відповідь "Інтернат".

Оповідь, що охоплює усього лише три дні, є історією повернення додому і навернення до себе, адже шкільний учитель української мови Пашка, змушений їхати за племінником в інтернат, вчиться бути іншим - сильним, стійким, відвертим.

У тумані зимової відлиги ворогом може здатися будь-хто. Нікого не шкода. Кожен сам за себе. Закони виживання - теж випробування, яке пройде не кожен…

Якщо притишити емоції, зважаючи на важкість і болючість теми, "Інтернат" читатиметься і як гостросюжетний твір, де є своя моторошна пригода, непередбачуваний сюжет і, за що автору спасибі, хороший фінал.

Копирайт изображения Комора

Оксана Забужко "Після третього дзвінка вхід до зали забороняється"

Комора

Збірка оповідей і повістей, зібраних за три десятиліття невтомної творчості Оксани Забужко, яка вкотре доводить, що в малій прозі сила української літератури.

Першим твором книжки є оповідання "Отже, це злива" 1982 року, конфлікт якого полягає у виборі між наказом і почуттями, коли той, хто мав нишпорити і писати звіти, закохується в об'єкт спостереження. Актуальна на той час тема в лаконічно-емоційному обрамленні авторки й нині читається з трепетом і співчуттям.

Далі - повість-дистопія "Книга буття. Глава четверта", в якій Оксана Забужко не поступається Маргарет Етвуд у високохудожній ненависті до майбутнього.

"Сестро, сестро" − вже класика, що пережила безліч університетських курсових робіт, допомагаючи майбутнім філологам стверджуватися у думці про самостійність і унікальність сучасної української літератури, оповідання про втрачені життя й скалічені долі через репресії НКВС, яке вражає своїм теоретично можливим реальним підґрунтям.

Рік за роком читач добиратиметься до найсвіжішого оповідання "Після третього дзвінка вхід до зали забороняється".

Забужко не могла оминути тему війни та відчуттів мирного населення - "країни хлопчиків Помагаїв", що регулярно сплачують свій "податок на сумління", перераховуючи гроші для АТО.

Не така сувора, як у своїй публіцистиці, письменниця влучає у больові точки, стиха радіючи новому поколінню українців, які вже не мають страхів з описаного у ранніх творах минулого.

Копирайт изображения Видавництво Анетти Антоненко

Любко Дереш "Спустошення"

Видавництво Анетти Антоненко

Неоднозначний текст одного з найпопулярніших вітчизняних авторів, в якому гра словами й філософськими термінами так і не стала грою смислами. Крізь нагромадження різновидів легких наркотиків, розлогі описи екзистенційної кризи центрального персонажа пробитися до суті "Спустошення" дуже важко.

Федір Могила, успішний журналіст, який має всі блага столичного життя, після самогубства популярного співака, з яким встиг потоваришувати, раптом розуміє, що він йде не туди і не з тими.

Він їде у Зону, місце з особливою енергетикою, щоб "переписати власний сценарій". І стається диво - Федір опиняється серед психоінженерів, стає одним з організаторів Когнітивного форуму, який мав би змінити світ, подарувавши нові способи передачі інформації, проте виявляється збіговиськом маргіналів, терористів і напівбожевільних фанатиків.

Чим ближче до фіналу, тим сильніше відчуття, що автор втомився від демонстрації власної ерудованості, тому обрав смерть одного з персонажів, замість умотивованого закінчення.

Між іншим, сцени сексу, описані в романі, користувачі соціальних мереж вже розбирають на цитати, бо завдяки своїй неоковирності та надміру образності вони ризикують стати інтернет-мемами.

Втім, припускаю, що віддані фанати Дереша можуть зі мною не погодитися.

Копирайт изображения Видавництво Старого Лева

Вікторія Амеліна "Дім для Дома"

Видавництво Старого Лева

У своєму романі Вікторія Амеліна поєднала відразу кілька літературних трендів - родинну історію та наратора-тваринку - вийшло мило, інколи щемко. Та й про 1990-ті цікаво почитати з висоти вже минулих літ. Оповідачем є пухнастий розумака - пудель Домінік, якого скорочено називають Домом.

Для нього, як для кожного порядного собаки, хазяїн є найголовнішою людиною у світі. Але станеться так, що Дом не виправдає сподівань господаря, не зарекомендувавши себе мисливцем на качок. Тому, чи за якихось інших причин, його віддадуть до колишньої дружини хазяїна.

У Ціликів Дом опиниться в тісній львівській квартирі, де живе аж шестеро людей. Пес весь час чекатиме на господаря, а поки той не їде, розповідатиме історію родини, яка теж все ніяк не зрозуміє, де ж її дім.

Радянське минуле, бандитські 1990-ті, Помаранчева революція, Львів, Донецьк, Пітер, далекі міста, що пахнуть морем і бензином, друзі та вороги, нові можливості й мрії - все це з'явиться на сторінках твору Вікторії Амеліної, дуже людяному, хоч і поданому від собаки.

Новини на цю ж тему