Як сприймають День Перемоги у Німеччині

У Німеччині 24 квітня святкували зустрічі на Ельбі
Image caption У Німеччині 24 квітня святкували зустрічі на Ельбі

65 років тому вояки Червоної Армії Радянського Союзу пішли в останню атаку на Рейхстаг. Берлін капітулював. Що означає день закінчення Другої світової війни для німецького суспільства?

"Слава радянським воїнам-визволителям!" - лунало під час військових парадів у річниці закінчення Другої світової війни.

"Слава радянським воїнам-визволителям!" - завчали діти під час уроків історії на теренах колишнього СРСР. Але що далі на Захід Європи, то більше відмінностей у розумінні поняття «герої» і «жертви», «наші» і «вороги».

20-річна Гізела не впевнена: "Гм-м-м… Радянський Союз, Польща, Росія визволили Німеччину. А хто жертва? О, цього я не знаю".

35-річний Рональд: "Я виріс на заході Німеччини. Наші герої - передовсім американці та інші союзні сили. Щодо радянської армії та її внеску у війну, то про це ми дізналися лише після об’єднання Німеччини 1990 року. Усі нації постраждали - італійці, британці, росіяни, німці. Після війни жертвами тогочасних подій насамперед, звичайно, стали німці".

Визволення чи поразка

Офіційна Німеччина після багаторічних дискусій оприлюднила державну позицію:

"Це був крах людиноненависницької системи націонал-соціалістичної диктатури, який став для німців днем визволення".

Згодом колективна відповідальність за злочини нацистів переросла у національний комплекс провини.

Нині у тутешніх ЗМІ простежується спроба німців позбавитися його, знайти простір, де б не йшлося про знищення мільйонів євреїв і навіть почуватися … жертвами Другої світової війни.

Приміром, у зв’язку з бомбардуванням німецьких міст союзниками - часом без особливої на те потреби, котрі зробили біженцями мирних мешканців.

А часопис Шпігель в одному з випусків чимало місця присвятив темі зґвалтування німецьких жінок червоноармійцями, коли ті увійшли на територію Німеччини, зокрема в Берлін.

Численні німецькі ЗМІ поруч з іменником «визволення» уживають слово «поразка», закінчуючи речення знаком запитання.

Адже в Німеччині виросло покоління, яке не несе персональної відповідальності за події, що сталися багато десятиліть тому. Мої співбесідники Гізела і Рональд розповідають, що для них означає 8 травня 1945 року:

Рональд: "Я б не називав цей день визволенням. Німці були розбиті, тому навряд чи це можна святкувати".

Гізела: "Для мене цей день не має жодного значення. Це не тема, яка б мене цікавила".

Час нуль

Image caption У Німеччині 24 квітня святкували зустрічі на Ельбі

Для сучасного німця значення має те, що було потім, що почалося з так званого часу нуль - години, коли Німеччина капітулювала, та опинилася сам-на-сам з розрухою і голодом, несучи тягар вини за найкривавішу в історії людства війну.

Що відчували тоді переможені німці, чия доля повністю залежала від милості переможців? А їхні нащадки 65 років потому?

Від комплексу вини «за все» - до повної власної непричетності до скоєних іншими злочинів.

Утім, у Німеччині інтерес до теми Другої світової війни, тих, хто її розв’язав, зокрема до головного нациста Адольфа Гітлера, і нині не зменшується.

Приміром, часопис Шпігель тему фюрера висвітлює часто і всебічно з портретами на обкладинці: Гітлер і його жінки, Гітлер і його собаки, Гітлер і його батьки і т. д., і т. п. Диктатор і нині привертає увагу німців, що підвищує рейтинги і збільшує тиражі, гарантує продажі та заманює їх у кінозали.

Художні фільми "Крах" - про останні дні фюрера, "Аноніма" - про зґвалтування німецьких жінок радянськими солдатами, «Валькірія» - про відважного Графа фон Штауфенберга і його замах на Гітлера.

Переглядаючи кінострічки, читаючи численні документації на тему Другої світової війни, доходиш висновку: в Німеччині знято табу на зображення фюрера та його поплічників з «людськими» обличчями, як було досі.

Колишні вороги – нинішні партнери

По-іншому сприймають німці і колишнього ворога зі Сходу.

Майже 70 років тому вони стояли один проти одного в убивчій війні. Нині Росію і Німеччину єднає стратегічне партнерство.

Німецькі ЗМІ та численні спостерігачі пояснюють такий успіх у співпраці лише геостратегічними інтересами обох країн.

Ці інтереси називаються одним словом - газ.

У науковій праці "Німеччина та Росія – стратегічні партнери?" керівник дослідницької групи Росії/ГУС з Німецького інституту політики і безпеки Роланд Гетц відзначає, що «російські політики вважають стратегічними партнерами тих, з ким можливо запроваджувати спільні проекти і досягати спільної мети. Тому до списку стратегічних партнерів Росії може потрапити будь-яка країна».

Сама Німеччина розуміє стратегічне партнерство не лише, як альянс спільних інтересів, а передовсім як співпрацю на ґрунті спільних цінностей.

Цим Роланд Гетц пояснює стриманість стосовно Росії принципової щодо питань демократії і прав людини канцлера Німеччини Ангели Меркель.

"Сумніви щодо придатності Росії як європейського партнера породжують нерозв’язана чеченська проблема, справа Міхаїла Ходорковського разом з присвоєнням власності ЮКОСА державним концерном «Росснефть», трагедія у Беслані, спричинена російськими діями, а також втручання Кремля у вибори в Україні".

Роланд Гетц розуміє невдоволення Росії тим, що Німеччина знайшла спільні цінності з Америкою. Зокрема підрозділи Бундесверу беруть участь у військових операціях НАТО в Афганістані, хоч результати опитувань громадської думки свідчать, що дуже незначний відсоток громадян її підтримують.

Ніколи більше?

Уряд Німеччини докладає величезні зусилля щоб не допустити відродження нацизму.

Однак усупереч цьому не слабшає рух неонацистів.

Щороку першого травня вони демонструють рішучість змінити світ по-своєму.

Деякі експерти вважають, що цьому сприяла також і політика держави, спрямована на безмежне покаяння перед світом за злочини, скоєні нацистами під час Другої світової війни.