''Дорогами минулого'': від Вісли до Колими

Іванна Мащак

У Союзі Українців Британії в Лондоні нещодавно відбулася презентація автобіографічної книги 84-річної Іванни Мащак "Дорогами Минулого".

Акція Вісла, радянська в’язниця з тортурами і майже 10 років на Колимі - ось лише деякі факти з життя Іванни Мащак, яка живе в Лондоні.

Презентація книги Іванни Мащак відбулася в дуже гарному будинку Союзу українців Британії в престижному західно-лондонському районі Нотінґ Гіл.

Авторку книжки Іванну Мащак лондонські українці знають особисто – її, невеличку на зріст, називають в українських колах Лондона «наша Ася».

Якщо ж хтось не знає Іванну Мащак особисто, то до отримання україномовної британської газети «Українська думка» пані Мащак докладає власних рук – у буквальному розумінні. Маючи вже за 80 років, вона приходить у редакцію газети і загортає кожен примірник передплатникам у конверт своїми руками.

Книга "Дорогами Минулого", що її видано київським видавництвом "Купола", є автобіографічною.

Іванна Мащак народилася в Польщі на південно-східних етнічних українських землях. Була з молоду активісткою української громади.

Пережила акцію «Вісла» після війни, коли українців Польщі щойно встановлена комуністами влада виселила на щойно забрані у німців балтійські терени. Але й там вона не затрималася.

За звинуваченнями у співпраці з УПА (хоча членом Української повстанської армії вона не була) Іванну Мащак польська комуністична влада передала владі радянській.

Судили її в Києві. Вирок – 10 років таборів. Іванну Мащак відправили на Колиму.

Найважчою була Колима...

Що було найважче в той і без того дуже важкий час?

Image caption Під час інтерв'ю Бі-Бі-Сі

"Найважчою була Колима. Але я думаю, що скоріше перед тим це була тюрма. Бо все ж таки в тюрмі були і слідства, а слідства – це важка справа. Бо вони не були легкі, це не були тільки питання, це були і знущання. Слідства були найтяжчим таким переходом до таборів. Ну, і друге – це була розлука з родиною. Тому, що я не мала жодного контакту, адже мої батьки спочатку не знали, де я є. Аж, напевно, на Колимі після кількох років я встановила контакт з батьками. Так що це було найтяжче. Найтяжче й важке то були в’язниця і Колима," - розповідає Іванна Мащак.

Її заарештували в 1948-му році. Від 48-го року до 54-го її батьки абсолютно нічого про неї не знали, і вона не знала, що з батьками.

Image caption обкладинка книги

Коли читаєш «Дорогами минулого», то в табірній частині вражає той глибокий конфлікт між політичними в’язнями і, як їх називає пані Мащак, «урками», які нападали на політичних, відбирали їжу, одяг, часто били їх. Навіть могли вбити чи просто програти чиєсь життя.

І як табірна радянська влада не могла нічого з цим вдіяти, або робила вигляд, що не може. Тим більше, що «урки» офіційно називали політичних «врагамі народа». Ну, і важкі робочі табірні будні на промкомбінаті і жіночому таборі політв’язнів у Хеніканджі, де була праця на шурфі «Восточний» на півночі.

І. Мащак: Я не пробула цілих 10 років тому, що прийшла хрущовська амністія, і мене звільнили скоріше, але я працювала на різних фізичних роботах – і вирубка ліса, і будова доріг, і копальні, і шурфи. Так що я весь час була на фізичних роботах.

Книга «Дорогами минулого» рясно ілюстрована особистими фотографіями і документами.

Цікаво, що один політв’язень вже після виходу з таборів прислав картку пані Мащак зі словами: «Згадуй інколи і наше минуле. Дай Боже, щоб воно ніколи не повторилося.» На зворотній стороні поштівки зображено картину Рєпіна «Бурлаки на Волзі»…

Але як вдалося вистояти в таборах і не зламатися?

"Я думаю, це впертість моя. Я хотіла вижити і все. Ну, і вдалося мені," - каже пані Мащак.

Після таборів Іванна Мащак повертається до Польщі і після якогось часу опиняється у Британії.

"Вражає молодість"

Але, що вражає найбільше людей в ній?

«Її молодість», - каже Людмила Пекарська з Союзу українців Британії:

«Не дивлячись на те, що в липні їй буде 85 років, мене вражає її внутрішня або душевна молодість. Знаєте, вона настільки сучасна людина. Я думаю, що ви мене розумієте. В неї є такий дух, сила, подивишся на неї – така тендітна, маленька, скромна жінка, а усередині має такий от дух, силу, і головне, що вона дуже сучасна».

У приміщенні Союзу українців Британії виставлені також і малюнки Іванни Мащак. Вона художник-аматор.

Причому, почала малювати порівняно недавно, а до цього ніколи тримала пензля в своїх руках.

Image caption Іванна Мащак також малює

Картини, акварелі Іванни Мащак дуже колоритні, - ділиться враженнями Аріана Войтко, оглядач лондонської газети «Українська думка» з питань культури.

«На них дуже яскраві кольори, червоні, рожеві, блакитні, зелені. Коли я прочитала її книжку, я зрозуміла, чому в неї такі кольори. Тому, вона так багато часу провела в сталінських таборах, і це була чорна смуга її життя. В таборах був тільки сірий і чорний одяг, і ця людина настільки заскучала за звичайними нормальними кольорами життя, що коли вона повернулася додому і коли пройшов якийсь час, то ця туга за соковитими життєвими кольорами вибухнула у прекрасну палітру барв».

Іванна Мащак ніколи в Україні не жила. Окрім того страшного суду в Києві з вироком у 10 років Колими, її фактично з Україною більше нічого не пов’язує, фізично не пов’язує, але Україна...

«…завжди в серці. І тепер кожна невдача в Україні – це переживання, і пригноблення, але Україна у мене в серці була, є і, мабуть, буде», - каже в інтерв’ю Бі-Бі-Сі Іванна Мащак.

«То вже, знаєте… Немає виходу іншого. Це – моя батьківщина, навіть якщо я на неї практично не жила. Але так то є».