Саша Кочубей: "Я дозволила собі вживати такі слова, як "капець"

Копирайт изображения Anna Tretyak
Image caption Саша Кочубей живе в Києві і працює копірайтером

"Сім нескладух Говорухи" - це перша книжка киянки Саші Кочубей. Але смішні пригоди 10-річного хлопчика Андрія виграли конкурс видавництва "Фонтан казок" та увійшли до довгого списку Книги року BBC.

Уривок із цього тексту навіть хотіли включити в нову хрестоматію для молодших школярів. Пані Саша розповіла BBC Україна про те, що цьому завадило, а також про те, чому дітей, на її думку, треба не виховувати, а ростити.

"Син скаржився, що у нас мало жартівливих книжок"

BBC Україна: Сашо, чому ти вирішила писати для дітей?

Саша Кочубей: Писати я завжди любила. Чому для дітей? Коли народився син, я почала разом із ним читати дитячі книжки. У певний момент він захопився гумористичними творами, у яких багато жартів. Його улюбленими письменниками у 8-9 років були Джеремі Стронг і Джефф Кінні. Ми читали їх разом, реготали, і ці книжки мені настільки подобалися, що з'явилося бажання спробувати свої сили. Тим більше, що син скаржився, що у нас мало жартівливих книжок.

Паралельно я спілкувалася з подругою Оксаною Лущевською, і вона мене надихнула. Працюю я копірайтером, це робота з текстом, тобто певний досвід був. Крім того, я філолог за фахом, тому вирішила: чому ні?

BBC Україна: Ти презентуєш свою книжку по школах - як діти її сприймають? Сміються?

Саша Кочубей: Гарно сприймають. Одразу йдуть на контакт після того, як зачитаю один із розділів. Їм найбільше подобається кіт-монстр, який дзюрить на татові речі. Дітям це близько, вони починають розповідати про своїх тваринок, сміються. І я бачу, що книжка знайшла свого читача.

BBC Україна: А що друзі твого сина думають про цю книжку? Вони її читали? Себе там не знайшли?

Саша Кочубей: Читали і, мабуть, знайшли. Наприклад, вчителька української мови у школі, де вчиться мій син, казала, що її дитина дуже вибірково ставиться до книжок і рідко ділиться думками про прочитане. А прочитавши "Сім нескладух" - навіть зачитувала якісь моменти вголос. А від Ярикових (син письменниці. - Ред.) однокласників я чула, що вони чекають на продовження. Тому це гарний стимул написати якусь нову пригоду Андрія Говорухи.

BBC Україна: Книжка буде рости разом із твоїм сином і його друзями? Можливо, стане серйознішою? Чи ти плануєш продовжувати у такому ж гумористичному стилі, як зараз?

Саша Кочубей: Планую продовжувати в такому ж стилі, але трошки підросте сам герой і його друзі.

BBC Україна: …і проблеми.

Саша Кочубей: І проблеми. Мене багато в чому надихає син, і оскільки він сильно підріс, то й герой зміниться. Хоч у книжці - багато вигаданого, прототипи головного героя - це мій син та його однокласники, якийсь такий збірний образ сучасної дитини.

"Мені не подобається радянський стиль виховання"

BBC Україна: Твоя книжка - для дітей середнього шкільного віку, а вони дуже гостро відчувають фальш. Як із ними говорити, які інтонації підбирати?

Саша Кочубей: Так, вони відчувають фальш, і їх не примусиш читати те, що їм не подобається. І я вважаю, що не треба примушувати, щоб не відбити бажання читати. Коли я пишу, то описую ситуацію, яка мене надихнула, а потім раджуся - із сином насамперед. Син - мій перший критик, він дуже допомагає в роботі, бо моя цільова аудиторія - діти його віку.

Він навіть сам просить показати йому рукописи і каже: мам, оце, я вважаю, не підходить, а це - мені подобається. Я також запитую думку інших дітей, дивлюся по них, що працює в тексті, а що не працює.

BBC Україна: У тебе в книжці є два різних педагогічних підходи: один уособлює така досить радянська вчителька, а інший - батьки, які, з одного боку, виховують, з іншого - дають дитині багато свободи, і вона сама вирішує свої проблеми. Який підхід тобі ближчий? Як узагалі, на твою думку, виховувати дітей?

Саша Кочубей: Це запитання до психологів і педагогів, але, звичайно, я мама, і, як кожна мама, випрацювала для себе підхід, який вважаю більш прийнятним для своєї дитини. Мені не подобається радянський стиль виховання, коли все батогом і пряником. Не подобається, що дітей потрібно виховувати - їх потрібно ростити, як каже російський психолог Діма Зіцер. Дарувати їм любов, увагу, підтримку.

Я не вважаю, що дитина сама повинна вирішувати свої проблеми, бо їй потрібна підтримка батьків. З дитиною потрібно розмовляти, запитувати, чи потрібна їй допомога дорослого.

А далі - все показувати на своєму прикладі. Не треба стояти над дитиною і казати: читай книжку, читай книжку. Треба показати, що читати книжки - це цікаво. Те саме - із ввічливістю.

І ще я не вірю в те, що дитину любов'ю можна розбалувати. Любові може бути тільки мало.

Копирайт изображения Sasha Kochubey

"Я не хотіла прикидатися, що лайливих слів не існує"

BBC Україна: Сашо, у тебе дуже жива, розмовна мова, десь навіть сленгова. З одного боку, діти так говорять. З іншого, ти не боїшся, що частина педагогів чи батьків цього не сприймуть? Бо у тебе трапляються такі, наприклад, слова, як "лайно" чи "фігня".

Саша Кочубей: Ми всі "грішимо" тим, що часом вживаємо лайливі слова, слова-паразити, русизми. Це жива розмовна мова. Пишучи книгу, я не хотіла прикидатися, що таких слів не існує, бо діти дуже відчувають фальш, це правда.

Тому дозволила собі вжити такі слова, як "капець", "лайно", "засцика" в тих ситуаціях, де без них важко обійтися. Як сприймуть це, я не переживала. Такі слова доповнюють бешкетливий характер повісті. Коли діти чують їх, то сміються.

Чи переживала, як сприймуть дорослі? Трохи переживала, бо в нас звикли, що книжка має вчити дитину, як правильно, - а тут таке! Але мені додавав сміливості Джефф Кінні і його "Щоденник слабака". Це одна з моїх улюблених дитячих книг. А також додавало сміливості спілкування з дітьми. Діти безпосередні і ніколи не прикидаються. Ось і я вирішила бути чесною з ними.

BBC Україна: Таня Стус якось розповідала в інтерв'ю, що один твій твір не взяли до нової хрестоматії для молодшої школи, бо там було слово "капець".

Саша Кочубей: Це якраз "Сім нескладух Говорухи".

BBC Україна: Розкажи про це детальніше.

Саша Кочубей: Подробиць не знаю. Спочатку мені сказали, що уривок книжки потрапить у хрестоматію, видавництво навіть дало на це дозвіл. А потім повідомили, що після того, як твір перевірила комісія, від нього вирішили відмовитися саме через такі слова.

Мені, звичайно, було дуже шкода, бо я вважаю, що дітям треба сміятися, веселитися. У школі зараз справді багато нудних текстів, а цей міг би підняти дітям настрій.

BBC Україна: А ти би погодилися, щоб ці слова замінили на нейтральніші чи вирізали їх?

Копирайт изображения Sasha Kochubey
Image caption Одним із прототипів Андрія Говорухи був син письменниці

Саша Кочубей: Мені, здається, казали, що книжку готові включити (до програми. - Ред.) за умови, якщо і тут прибрати ці слова, і навіть у продовженні їх не використовувати. Але я пишу насамперед для дітей і хочу орієнтуватися на те, що цікаво їм. Тому врешті-решт до хрестоматії увійшов інший мій текст - про бабусю-самоселку, яка повернулася жити в Чорнобильську зону. Він серйозніший, зовсім інакший.

BBC Україна: Коли я читала твою книжку, то до кінця не знала: Саша Кочубей - це чоловік чи жінка? З'ясувала це, лише залізши в "Гугл". Тож мені здається, що тобі досить вдало вдався текст від імені хлопця. Чи важко тобі було поставити себе на місце 10-річного хлопця?

Саша Кочубей: Для мене це комплімент насправді, бо герой - хлопчик, і треба було говорити хлопчачим голосом, а я все-таки жінка. Коли мій текст переміг у конкурсі видавництва, його головний редактор Іван Андрусяк зателефонував і сказав, що там усі теж вважали, що текст написав чоловік. Чи важко було? Ні, бо десь у душі я сама бешкетна і люблю бешкетувати з сином. Я щодня з ним спілкуюся, і він часто передає мені свій настрій.

З Сашою Кочубей спілкувалася Ольга Радомська.