Мирослав Лаюк: майже в кожній школі є своя Марія Василівна

Myroslav Laiuk Копирайт изображения Daria Koltsova
Image caption "Баборня" - дебютний роман Мирослава Лаюка (на фото)

"Баборня", перший роман поета Мирослава Лаюка, одразу потрапив до довгого списку Книги року ВВС Україна. Письменник говорив із ВВС Україна про те, як не втрапити в "пастку дракона освіти" та чинити спротив системі.

ВВС Україна:Чому Ваш дебютний роман - саме про життя старшої пані, а не "про себе", як це роблять багато молодих письменників?

Мирослав Лаюк: Це такий фокус-покус: хочеш зрозуміти, що таке молодість, то подумай над тим, що таке старість (але ж текст не обмежується тільки цим!). І тому все якраз навпаки: тема старості - дуже нормальна для твору молодого автора.

Тим більше, працюючи над матеріалом, можна менш-більш емоційно дистанціюватися, не виправдовувати непевні речі ностальгією, чинити жорсткіший опір матеріалу, а тому більш точно і холодно зображати ситуацію, щоб читання кінцевого тексту було пристрасним і зачіпало.

Мені не цікаво в формі роману прямо говорити про себе (хоча, на рівні ідей, звісно ж, осмислюю себе як людину в цім світі і через прозу).

Просто моя основна словесна стихія - це поезія. Поезія мені дає значно ширші можливості для експерименту над собою, для представлення себе.

Проза ж дозволяє розповісти інший тип історії, розв'язати чи хоча б означити якусь проблему - соціальну, філософську, культурологічну, розпочати розмову про неї з ширшим колом читачів.

Наразі я переповнений такою кількістю ідей, що зовсім не встигаю записувати, а ще ці ідеї вимагають різного типу вираження: щось - у вірші, щось - у романі, щось - у статті чи лекції, щось - просто сказати у якімсь інтерв'ю, щось - ніде, лиш собі.

ВВС Україна: То ви вже пишете новий роман чи готуєте чергову збірку поезій?

М.Л.: І перше. І друге. І навіть третє. Паралельно до "Баборні" я писав ще багато чого. Нова поетична книжка - не за горами. Так само зібраний певний матеріал до нового роману, про деталі ще не можу говорити. Проте наразі я найбільше працюю над дисертаційнийним дослідженням - "Карпатський текст у творчості Василя Герасим'юка".

ВВС Україна: У Вас напрочуд вдалі образи вчителів, їхнього світобачення, ставлення до учнів. Це ваші колишні вчителі?

М.Л.: Коли приходиш в університет, то найперші розмови з новими друзями - про свої шкільні будні. Всякі прикольні історії, які виглядають оригінальними тільки на перший погляд.

Для мене було великим відкриттям, що майже в кожній школі України (і не тільки) була учителька (або не одна), яку звали Марія Василівна. Я пробував зрозуміти, чому так, - у романі.

Так само під час туру з презентаціями книжки багато читачів казали, що впізнавали в цих епізодах свою школу - а чи в Тернополі, а чи в Сумах, а чи в Дніпрі.

Image caption Мирослав Лаюк. Баборня. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2016.

У "Баборні" немає точних прототипів. Наша система освіти звелася до того, що вона виховувала і далі виховує шаблонів, з яких вичавлюють якомога більше людського, а закладають перверзійні навички перверзійної системи, якій дуже важко чинити спротив (власне, цей індивідуальний спротив окремих людей і дозволяє нам ще трохи тут існувати).

Мені здебільшого щастило з учителями. Єдине, що дратувало, - це дуже часто марно потрачений час, проведений у школі. І хоча у романі немає точних прототипів, ситуації там досить реальні і персонажів легко примірювати - з будь-якої школи.

ВВС Україна: Чому Ви "поселили" своїх героїв у селище Татарів? Адже місцевість така мальовнича, як на мене, що там не можуть жити люди, настільки зашкарублі у своїх поглядах.

М.Л.: Все ж це Верхній Татарів - таке село існує тільки у моєму романі. Описані карпатські 70-ті, глибокі і темні, які досліджував за живими спогадами, із преси того часу - це час неймовірно страшний, місце неймовірно криваве. Тому що це феномен, коли певний майже нерушний суспільний лад знищений - у автентичні Карпати прийшли атеїзм і колгоспи, ненависть до природи і розуміння людини як того, хто не має права розпоряджатися власним життям.

На цьому тлі місцеві (невивезені, не втеклі в ліси) - змушені до того, щоб трансформуватися у не найпривабливіші образи.

Їм нав'язують те, якими вони мають бути - а переходи ці дуже болісні.

За них фактично роблять вибір. Ті мальовничі Карпати з листівок, які ми знаємо тепер, тоді - це місце розповсюдження жорстокості, обскурантизму і непроглядної тьми, частковий вихід із якої тепер виглядає чудом.

ВВС Україна: Виходить, історію Онуфрія (один з головних героїв "Баборні" - ред.) Ви знайшли в архівах?

М.Л.: Ні. Найцікавіше у пресі того часу - це стиль. Звісно ж, там не могло бути ніяких таких історій. Ось про найкращого дояра району - так, про найкращих збиральниць лікарських рослин - є, про рівень надоїв за певний тиждень у кожному колгоспі - звісно.

Там дуже специфічна мова, якщо її читати тепер - це аж смішно, не віриться, що такий стиль міг серйозно існувати.

Один із розділів роману називається "Атеїстичні писанки". Моя героїня, як організаторка клубу юних атеїстів у школі, їде на злет, де всі представляють досягнення своєї роботи. І там, серед різних артефактів на тему атеїзму, - атеїстичні писанки. Цей образ мене досі вражає.

ВВС Україна:До речі, про головну героїню. "Маріявасилівна кори головного мозку" - діагноз не тільки вчителів, а й значної частини нашого суспільства. Чому, на Вашу думку, ця радянськість досі живе?

М.Л.: Так, нерозумно думати, що тут прикопуюся лише до вчителів. Дракон старої системи зачіпає всі сфери нашого життя, про патологічність курсу свідчить патологічній рівень розвитку суспільства.

Ця радянськість живе і тому, що навіть люди мого віку не надто переймаються реальними змінами.

Вони можуть багато чого вибороти, але потім не знають, що з тим робити. Вони готові ненавидіти минуле, не розбираючись руйнувати радянські мозаїки, але значно важче вдається досвід прощення і любові, співчуття і - творення.

Жертви породжують жертв. Але і це пройде.

ВВС Україна: Чому так багато людей мають настільки ригідне мислення і як, на Вашу думку, не втрапити у "пастку дракона"?

М.Л.: Про це добре казала Ганна Арендт, описуючи, як люди, що не були ні збоченцями, ні садистами, стають виконавцями вбивств Третього Рейху.

Вони можуть слухати Баха і читати Рільке, але система знає до них підхід. Вона може їх загіпнотизувати так, що вони перестають бачити перед собою людину, для них Інші - це лиш безформна маса.

Ригідність мислення - це та властивість, за допомогою якої система дуже легко може викрасти людське життя, набрати собі армію виконавців для втілення своїх збочених ідей.

Як не потрапити в пастку дракона? Це цінувати людську приватність. Це цінувати думку іншого, якою б вона не була. Це постійно підважувати власні висновки. Це дозволяти іншим бути не такими, якими нам зручно. Це просто - говорити за себе. Відповідати за самого себе. І розуміти, що зазвичай той, хто іде у стаді - прямує до скотобійні.

ВВС Україна: Кому обов'язково треба прочитати Ваш роман?

Копирайт изображения Daria Koltsova
Image caption Мирослав Лаюк: "Треба дозволяти іншим бути не такими, якими нам зручно"

М.Л.: Та нікому не обов'язково. Людство виживе і без мого роману! Але хотілося би, аби це була широка аудиторія. Це було б нечесно з мого боку - не розказати цю історію, яка мене турбує, від вирішення якої, здається, залежить багато. Ті реалії, той критичний вік моєї героїні - тільки антураж для того, щоб поставити собі питання: "Чим є моє життя?" і "Що я можу ще змінити?". Це ж запитання, які не мають віку і статі.

ВВС Україна: А що Ви читаєте зараз? Назвіть п'ять книжок, які справили на Вас враження.

М.Л.: Завжди читаю одночасно кілька книжок - то звичка ще зі школи і необхідність в університеті.

Наразі це "Королі-чудотворці" Марка Блока, "Випадок Портного" Філіпа Рота, "Походження видів" Чарльза Дарвіна, "Війна кінця світу " Маріо Вергаса Льйоси і "Венерин Волос" Михайла Шишкіна.

Назву не так топ-5 узагалі (бо там буде "Фауст", "Метаморфози" і так далі), як топ-5 книжок, які читав, скажімо, у цьому році.

Так, хай це буде:

  • "Той, що біжить за повітряним змієм" Халеда Хоссейні, неймовірний роман про Афганістан, людську гідність, дружбу, зраду і можливість виправитися;
  • небанальна розповідь про вічну і невічну любов "Письмовник" Михайла Шишкіна;
  • страшно смішне і страшно трагічне "Коротке і фантастичне життя Оскара Вау" Джуно Діаса;
  • химерне і безпросвітне "Сатанинське танго" Ласло Краснахоркаї;
  • детальна, холодна й така-що-розплющує-очі "Імперія Пам'яті" Сергія Єкельчика.

З Мирославом Лаюком спілкувалася Катерина Савинова.

Новини на цю ж тему