Станіслав Шушкевич про те, що насправді було в Біловезькій пущі

Екс-лідер України Леонід Кравчук (праворуч), екс-глава Білорусі Станіслав Шушкевич (в центрі) та перший президент Росії Борис Єльцин (ліворуч) відразу після підписання Біловезьких угод Копирайт изображения Getty Images
Image caption Екс-лідер України Леонід Кравчук (праворуч), екс-глава Білорусі Станіслав Шушкевич (в центрі) та перший президент Росії Борис Єльцин (ліворуч) відразу після підписання Біловезьких угод

Чверть століття тому, 8 грудня 1991 року, в резиденції "Віскулі" в Біловезькій пущі були підписані угоди, які зафіксували кінець Радянського Союзу.

Станіслав Шушкевич - політик, екс-лідер Білорусі, один з авторів Біловезьких угод, - розповів про те, що відбувалося в ті дні в резиденції. З ним зустрілася кореспондент Російської служби Бі-бі-сі в Мінську Тетяна Мельничук.

Тетяна Мельничук: Станіслав Станіславович, напередодні 25-річчя підписання Біловезьких угод ви були в США, потім в Естонії, в Києві. Ось зараз відлітаєте до Європи. А в Росію звуть?

Станіслав Шушкевич: Ви знаєте, найцікавіше, що звуть. Я пишаюся тим, що мене в Росію престижні університети запрошували читати лекції. Це і до Пермі, і до Єкатеринбургу, Петербуруг, Москви. Зараз "Єльцин-фонд" проводить конференцію, присвячену 85-річчю Бориса Єльцина. У мене там доповідь, мене запросили до Москви, це престижно, я буду там з дружиною. Тому не можу поскаржитися - звуть. І більше того - оскільки я людина себелюбна - приємно, що гарно приймають.

Т.М.: Давайте повернемося до 8 грудня 1991 року. Про цей день і ці ночи існує багато легенд. Дві основні такі. Перша: ніби була спочатку якась змова керівників, "змова шпигунів". Були підготовлені документи, ви приїхали в Біловезьку пущу, в ліс, подалі від КДБ, щоби там зробити свою справу. І друга, найпоширеніша легенда свідчить, що зібралися троє молодих, здорових чоловіків, керівники держав, було дружнє застілля, посиденьки. І в результаті цих посиденьок все, мовляв, і вирішилося. Яка з цих легенд правдива?

С.Ш.: Фрагменти правди є і в тому, і в другому. Але неправди набагато більше і в одному, і в другом. З точки зору радянської пропаганди можна і те й інше підносити: адже 5% правди, а решта - що хочеш. Так ось, тут решти - 95%.

"Ми зібралися вирішувати економічні питання"

Проблема у нас, в Білорусі, була економічна. І вирішувати її новими методами - ринковими - було надзвичайно важко: ані грошей, ані кредиту, ані довіри до влади. Через те, що довіри немає, кредитів отримати не можемо. Зима насувається, купити газ і нафту нема за що, а технології в країні витратні, і обігріваємося ми російською нафтою і російським газом. І треба щось робити.

Ми не раз обговорювали це питання з прем'єром, і прем'єр В'ячеслав Кебич повторював: "Знайди спосіб, поклич Єльцина до нас, на полювання поклич, він же мисливець! Ми йому тут покажемо, вмовимо, він мужик нормальний!"

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Біловезькі угоди розробляли шість керівників Росії, України і Білорусі - на фото вони зліва направо: Вітольд Фокін, Леонід Кравчук, Станіслав Шушкевич, В'ячеслав Кебич, Борис Єльцин, Геннадій Бурбуліс

Я теж відчував, що він (Єльцин) - мужик нормальний. І вийшло у мене його до нас покликати в Ново-Огарьово. Я покликав.

Їхали ми з однією метою: вирішити наші економічні питання, попросити поставити нам більше нафти і газу.

Друге: ми були романтиками. Політиками-романтиками, що взагалі нікчемне поняття. І до того ж ми - вибачте - були дуже пристойними людьми. Ми вирішили так: якщо він (Єльцин) нам підкине нафти і газу за рахунок України, ми ж самі себе будемо відчувати сволотою, тому що ми скривдимо дружню республіку поруч. Тому давайте з відкритими картами: покличемо Кравчука. І вирішили покликати. Може, ми б раніше зібралися, але Кравчук був обраний президентом України 1 грудня, і референдум там продемонстрував, що майже 92% за незалежну Україну, тому зібралися зустрітися вже після цих виборів.

Ось це про те, чому ми зібралися, - вирішувати економічні питання. Вирішувати економічні питання складно, тому у нас були потужні делегації, у кожної країни.

І коли ми почали міркувати, хто ми є і що ми здатні зробити, нам дуже допомгла людина з філософською освітою - марксистсько-ленінською, але все одно філософською. Це Бурбуліс.

Ми в глухий кут приходили, коли обговорювали: чи нам Горбачова просити, щоб він нам всім допоміг? А більше робити нема чого, хоча Єльцин - всенародно обраний президент Росії, 12 червня того ж року він був обраний.

І тоді Бурбуліс видає цю фразу, яка всім відома, і всім відомо, що це його фраза, вона не зазнала змін в жодній угоді: "СРСР як геополітична реальність і суб'єкт міжнародного права припиняє своє існування". Питають: "Може, підпишемо таку фразу?" - Кажу: "Із задоволенням підпишу".

І з того часу я дуже поважаю філософів. Я просто заздрю ​​цьому формулюванню, воно не зазнало жодних змін. Воно лягло у нас в преамбулу, а далі ми попросили за ніч скласти угоду про те, що ми фактично створюємо нову структуру по-справжньому пов'язаних республік, але незалежних, повністю незалежних.

"Уявляєте, Гайдар був на посилках!"

І тут приховувати не будемо - головна дійова особа у нас Єльцин. І він взяв кермо влади в свої руки, вирішив нам всім пояснити, що ми повинні зробити.

Багато що ми самі розуміли.

Він сказав так: ми повинні пояснити світу, що ми ядерні, але нікому не погрожуємо; ми повинні відповісти світу, що всі зобов'язання Радянського Союзу будуть виконані; ми повинні відповісти світу, що ми поважаємо нечисленні народи; ми повинні відповісти світу, що ми поважаємо кордони і всі післявоєнні угоди.

В результаті там, в "Віскулях", було складено цю угоду. І експертами у нас були які особи! Я візьму російських осіб відомих. Гайдар! Уявляєте, Гайдар був на посилках. Козирєв, міністр закордонних справ, був теж на посилках.

І ось я недавно зустрівся з Козирєвим, він зараз живе в США, і ми згадували всі деталі. Там багато на колінах у Гайдара було написано, коли ми правили [документи].

І другий принцип, який ми впровадили, - це консенсус. Ми доводили кожну статтю до такого стану, щоб вся шістка (керівник і його заступник від кожної з трьох країн. - Ред.) проголосувала.

Тому багато разів це ходило туди-назад, до експертів, до нас. А чотири години ми працювали над тим, щоб довести до розуму ось цю угоду. Тож нічого заздалегідь не було привезено.

Я думаю, найбільше було привезено в голові у Гайдара. Я пишаюся, що високо оцінюють розроблену нами угоду дипломати-професіонали. Мені найбільше сподобалася фраза шведського дипломата: "шедевр легітимної дипломатії кінця другого тисячоліття". Так названо Біловезьку угоду.

Про полювання та посиденьки

Т.М.: Станіслав Станіславович, але все-таки полювання і дружні посиденьки були?

С.Ш.: Що породило ось ці розмови? Розумієте, Кебич по-радянськи готував зустріч, господарські всі питання були на ньому, як на голові Ради міністрів. І багато де, де ми ходили, стояли тумбочки з чистими фужерами, чарками, склянками і напоями, зокрема алкогольними. Тобто, якщо хтось із присутніх, персоналу або ми захотіли б випити - підходь, наливай. Аж до вірменського - вірменського мало було коньяку, але молдавський був, хороший був коньяк.

Але, Тетяно, ніхто не пив там.

Я, наприклад, за радянських часів в три країни їздив, п'ять разів їздив за кордон читати лекції з університетського обміну. І я за Висоцьким сприймав світ: тобто, я думав, що за мною весь час стежать і записують, як я поводжусь. І якщо я тут вип'ю, то мене більше за кордон не пошлють.

Тому я вже звик: за кордоном або у високому представництві не вживати ані грама. Так воно і було.

Що ми випили? Була пляшка коньяку - я вже все розповідаю, - яка стояла у нас, коли ми вшістьох вели обговорення. І чарки стояли. Так ось, коли у нас виходила вдала стаття, ми дозволяли собі змочити губи з чарки коньяку. І ось, уявляєте, шістка здорових мужиків, 0,5 літра вірменського коньяку, і ось стільки (показує менше чверті пляшки) в ній відпито. Ось це все наше пияцтво в Біловезькій пущі.

З приводу полювання... На полювання вранці 8 грудня ходили тільки Кравчук і Фокін (прем'єр України - Ред.). Обидва пальнули. Як я зі зловтіхою кажу, Кравчук пальнув і промазав. Але єгері мені сказали так, не знаю досі, чи це жарт. Єгері кажуть: і тому й іншому (мисливцям) дичка прив'язали. Але Фокін вцілив і пристрелив, і ми його, дичка, потім їли - те чи інше порося, але нам так сказали. А ось Кравчук перебив пострілом мотузку, якою було прив'язане порося, що потім втікло.

Більше ніхто на полювання не ходив.

Як телефонували Горбачову і Бушу

Т.М.: Серед легенд про Біловезькі угоди і зустрічі в "Віскулях" є ще одна. Ніби спочатку повідомили про те, що сталося, американському президентові, а потім тільки Михайлу Горбачову. Як було насправді?

С.Ш.: Розумієте, жартома Кравчук і Єльцин сказали мені: "Ти краще за всіх дружиш з Горбачовим, то телефонуй йому, поясни, що ми хочемо зробити". А я тоді кажу: "Борисе Миколайовичу, ось ми з Кравчуком вирішили, що ви краще за всіх дружите з Бушем, телефонуйте йому".

Я пішов дзвонити. Я по спецзв'язку - ось мій телефон, я прямо на стіл до Горбачова виходжу, але піднімає трубку хтось із його помічників. І починаються питання, які мене просто дратують, злять, але я відповідаю: хто я такий, звідки я дзвоню. Ну, загалом, мені потрібно було спочатку довести, що я не верблюд. Потім з великими труднощами взяв трубку Горбачов. Я йому виклав суть. Досить довго викладав.

В цей час по звичайному зв'язку Козирєв - я тоді не знав, що він телефонував своєму другові спочатку - подзвонив в Білий дім до свого знайомого. Той зв'язався з сидячим біля входу в Овальний [кабінет]. Той помічник з'єднав з президентом. Це все сталося миттєво.

І коли я вже довго-довго говорив з Горбачовим, в цей час заговорив Буш, якого перекладав Козирєв, з Єльциним. Горбачов читав мені довгу мораль і в решті-решт сказав: а ви знаєте, що про це подумає міжнародна громадськість? А я вже почув, що говорять з Бушем. І кажу (Горбачову): "Знаєте, Єльцин телефонує Бушу, і той це дуже тепло сприймає".

Після цього була німа сцена.

З тієї пори Горбачов, який з першого дня нашого знайомства звертався до мене тільки на "ти", звертається до мене тільки на "ви".

Т.М.: Станіслав Станіславович, коли ви їхали з "Віскулів", вам не було страшно через те, що сталося?

С.Ш.: Мені абсолютно на жодному етапі - приїзду в Біловежжя, підписання, від'їзду - не було страшно.

Але, чесно кажучи, страх мене обплутав, коли я їхав в автомобілі додому. Я не полетів літаком, пригнали мій, як ми його називали, "членовоз" - ЗІЛ-117, суперрозкішний автомобіль. Я їхав назад і слухав радіоприймач. Я його крутив: всі про це говорять, всі хвалять. Польською мовою послухав: ну, все, Союз розвалили, чортзна-що!

Я тоді знаєте чого злякався? Думаю: еге, зараз я приїду, я маю право підписувати міжнародний договір, але я повинен поставити на ратифікацію. Поставлю на ратифікацію, а комуністи візьмуть і завалять. І це вже кінець моєї політичної кар'єри. А мені чомусь тоді не хотілося розлучатися з політичною діяльністю - тоді саме, потім мені було байдуже.

І я почав побоюватися, але заснув під це побоювання.

А коли я вранці дав документи в комітети (парламенту - Ред.), всі миттєво підтримали. Ратифікували з одним голосом проти - професора Тихіні, у якого своя думка, я поважаю його позицію.

Як Стас-молодший блокував президентських охоронців

Т.М.: А пізніше ви бували в "Віскулях"? Вас туди пускали?

С.Ш.: Я був ще один-єдиний раз, коли був головою Верховної Ради (так в ту пору називався білоруський парламент, глава якого був і керівником республіки - Ред.). Мені зателефонував Ландсбергіс, каже, у мене робочий візит до вас, давай зустрінемося в "Віскулях", дуже хочу подивитися. Ми з ним товаришували, я погодився, там ми й зустрілися.

Там була цікава дуже пригода.

Ландсбергіс боявся, що там ще є "лісові люди", приїхав з великою охороною. І у мене було три людини, які займалися охороною, супроводом.

Моєму синові тоді було сім років.

Ми з Ландсбергісом розмовляли, а Гражина, його дружина, розмовляла з моєю дружиною Іриною. Сина віддали на догляд охорони. І він весь час виривався з цього залу.

І потім Стас зрозумів, що двері закриті тим ключем, який в двері стирчить. Він відкрив двері, вийняв ключ і з іншого боку закрив ось ці спецслужби двох країн в залі. І там підняли страшний переполох! Ми були повністю ізольовані від нашої охорони, завдяки діям мого сина.

І буквально за ноги опускали людину через кватирку, дуже високу, і відкривали цей замок.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption За словами Станіслава Шушкевича (праворуч), він запросив президента Росії Бориса Єльцина (ліворуч) у "Віскулі", щоб просити нафту і газ, але в результаті підписав з ним угоду про кінець Радянського союзу

Про спадщину СРСР

Т.М.: Ваша книга про Біловезькі угоди, ваш життєвий шлях видана багатьма мовами. І підзаголовок в цій книзі - "Крах і відродження СРСР". Чи багато радянського зараз на території колишнього Радянського Союзу?

С.Ш.: Я вірив в цей Союз. Але потім мені життя поступово пояснило, що все не так, як це малюють. Особливо, коли був розвінчаний культ Сталіна, і батько мій повернувся з Сибіру, ​​відсидівши там 20 років. Він, до речі, залишався радянською людиною, він говорив: "Це злі люди пробилися до керівництва партії". Він навіть в партію вступив, повернувшись з Сибіру, в 1964 році.

Я думав: якщо людям пояснити, що є інші принципи побудови держави, інші принципи роботи, то люди легко зрозуміють і підуть от до цього нового політичного устрою держави.

Але я зовсім не врахував, що є сили, які вміють працювати тільки по-старому. Дуже просто бути радянським керівником - партійним, державним. Адже там працював один принцип: ти начальник, я дурень.

Треба було начальника слухати, незалежно від того, чи відповідає це якимось твоїм принципам. Тому що марксизм-ленінізм, який ми вивчали, все виправдовував: це усвідомлена необхідність, так би мовити.

Я думав, що, ось, як покличуть до нового політичного ладу - у нас буде, як в Польщі. Де народ об'єднався, повірив своїм керівникам - ми подолаємо шок, потім буде терапія... І результат не забарився: сьогодні середня заробітна плата в Польщі в тричі більше, ніж в Білорусі, з урахуванням всіх соціальних поправок.

А у нас, коли ми намагалися почати побудову нового суспільства, лібералізувати економіку - для блага людей! - ті, хто не вміє працювати по-новому, почали говорити, що ось "дерьмократи" все зруйнували, було краще, ми вже майже все вдосконалили, а вони все зіпсували, давайте повернемося до старого.

І, ви знаєте, коли такі посили стають державною пропагандою, оплачуваною за рахунок тих же людей, які це слухають, то дуже довго погане радянське живе в людях. А хороше - воно і повинно жити, воно продовжує жити.

Тому радянського в людях дуже багато - тому що вони дуже сильно обмануті й щодня обманюються пропагандою, такою, як наша, а зараз і російська. Може, по-іншому думають люди в Україні, може...

А що говорити про зарубіжжя... Ось я в Естонії був. Люди нормально будують нормальну державу. Ми [Білорусь] з Естонією стартували з однакових позицій по ВВП. Сьогодні навіть порівнювати не можна забезпеченість середнього естонця і забезпеченість середнього білоруса.

Новини на цю ж тему