Чому почалася війна? Конфлікт на Сході очима дітей

Куб розмірами три на три метри з тонною старого одягу. Інсталяція, що зустрічає відвідувачів виставки Копирайт изображения Mystetskyi Arsenal
Image caption Куб розмірами три на три метри з тонною старого одягу. Інсталяція, що зустрічає відвідувачів виставки

На танки, що стріляють один в одного, лелека скидає червоні тюльпани. Поруч соняшник з чорними пелюстками і чорним будинком, солдат направляє пістолет на дівчину.

Це малюнки дітей-переселенців. З них складається великий паперовий "Палац не-дитячих казок" у Мистецькому Арсеналі. Малюнки є частиною виставки "Як тебе звати?", присвяченій темі переселенців.

Казка про переїзд

"Як тебе звати?" - це перше питання, яке отримує дитина, коли потрапляє у новий колектив, садочок чи школу. 230 тисяч дітей чули "як тебе звати?" і з цього починали адаптацію до нового життя.

За офіційними даними, в Україні 1,7 млн переселенців, 230 тисяч з них - діти.

Саме соціальній інтеграції внутрішньо переміщених осіб і їхніх сімей присвячена виставка. За словами куратора Каті Тейлор, її мета - показати не відмінності, а схожість. Продемонструвати, що всіх людей об'єднують спільні цінності і спільні звички. Що ми хочемо однакових речей - безпеки, комфорту, стабільності.

Великий паперовий палац художниці Даші Кольцової із зовсім недитячими казками демонструє, що пережили діти, які бачили війну і залишили власні домівки. Діти малювали і розповідали казки, цитати з яких є на стінах: "Ох, якщо мені буде потрібно розповісти казку про себе, тоді вона буде називатися "Переїзд". "Мені сумно, я не хочу малювати, в наш дім потрапив снаряд, загинув мій песик, а потім ми швидко зібралися і поїхали".

Занурює в атмосферу і дає відчути, що залишитися у спогадах таких дітей, інсталяція під назвою "Зала очікувань" - на відео діти з модульного містечка для переселенців біля Дніпра. Вони бігають і сміються, граються на дитячому майданчику, який стоїть не на траві, чи піску, а на щебені. Такий самий щебінь шарудить під ногами у відвідувачів виставки.

"Так проходить їхнє дитинство. Для переселенців в Україні побудували 91 модульний будиночок, в яких живуть 3 тисячі людей. Тобто по 30 людей на будинок, - розповідає Лєра Лазаренко, співкуратор виставки. - Там не можна жити постійно. Ці люди ніби в підвішеному стані, вони ніби опинилися десь між до і після".

Історії людей з модульного містечка демонструють на екранах поруч. Вони не називають своїх імен, лише розповідають, що їм довелось пережити. 90-річна бабуся згадує, як у 1941 році тікала від німців, під кінець життя їй знову довелось рятуватися втечею, тікаючи від обстрілів Горлівки.

"Навіщо така страшна виставка?"

"Відвідувачі нас запитували, навіщо ви зробили настільки страшну виставку? Навіщо ви нам все це показуєте!" - розповідає пані Лазаренко біля проекту віртуальної реальності "Нам було затишно вдома".

На стінах висить ряд дуже сильних і моторошних фото - обстріляний будинок, гойдалки на фоні руїн, інтер'єр чиєїсь зруйнованої квартири. Одягнувши окуляри віртуальної реальності, можна опинитись ніби в середині цих фото, на місці, звідки вони знімались.

Image caption Дитячий малюнок з "Палацу не-дитячих казок"

"Ми показуємо, бо не можна говорити про проблему, не показуючи її. Саме тут можна відчути всю цю ситуацію, відчути те, від чого тікали переселенці. Ці фотографії демонструють, що було від чого тікати", - додає співкуратор виставки.

Поговорити на рівних з дітьми з Донецької області, щоб зрозуміти їх, запрошує художник Сергій Моргунов. Це діти, які теж переїхали, але все ще живуть неподалік лінії вогню, вони чують звуки снарядів, які, можливо, летять у їхні будинки.

У шести відеопортретах діти розповідають про свої мрії - хтось хоче стати кухарем, бо подобається робити людям добро, хтось мріє стати далекобійником.

"Найефективніша комунікація та, яка відбувається на рівних. Художник запрошує відвідувачів сісти на стілець і на рівних, дивлячись в очі, почути цих дітей, зрозуміти їхні проблеми і надії. Вони мають дуже прості мрїї і бажання- малювати, танцювати, грати у футбол. Вони просто хочуть бути щасливими", - розповідає пані Лазаренко.

Піони на Саур-могилі

Саур-могила - дуже гарне місце, там ростуть дикі піони, а в ясну погоду звідти можна було побачити Азовське море. Так рідне місто Сніжне описала 39-річна Світлана. Вона разом з іншими переселенцями під час психотерапевтичних інтерв'ю малювала карту місць, які залишила. Малювала так, як запам'ятала - з шахтами, каштановою алеєю, будинком бабусі і її вишневим варенням без кісточок.

Image caption Карта Луганська з місцями, в які влучили снаряди

Такі карти від дітей та дорослих - це мистецький проект "Одісея Донбасу" , який покликаний перевести розмови про цей регіон з узагальненого на персональний рівень і розповісти історії його маленьких містечок.

Ольга з дочкою Аріною намалювала Луганськ з безліччю чорних позначок у місць, де впали снаряди.

Копирайт изображения Mystetskyi Arsenal
Image caption "Палац не-дитячих казок" зсередини

"Дуже велика спокуса виокремлювати переселенців, їх часто жаліють. Але і їм самим неприємне таке ставлення, що вони є проблемою. Ми більше наполягаємо на тому, що з точки зору позитивної психології, переселенці - це люди, які мають особливий досвід",- каже Лєра Лазаренко.

За її словами, люди переосмислюють свій досвід і знаходять у ньому силу. Ріта Волошкова, яка переїхала з Донецька, розповідає, що вдячна за те, що з нею сталося. Так, це залишило на ній шрам, але тепер у свій 21 рік вона вважаю себе повністю самостійною. Розповідь Ріти розміщена біля фото тих кількох речей, які вона встигла взяти з собою, коли виїжджала з дому.

Підсумком виставки є зал творення. Важливо не замикатися в собі, займатися творчістю, бо мистецтво може допомогти зцілити і об'єднати, вірять організатори виставки. Тут проводять майстер-класи, діалоги, кінопокази, сценічні постановки.

Копирайт изображения Mystetskyi Arsenal
Image caption Всередину цих фото можна потрапити. Проект віртуальної реальності, який створила Film.ua Group

Як закінчити війну

Дуже зворушливі історії про те, як люди долали різні труднощі, образи і біль, можна прочитати у проекті "крихітні іторії", який створювали під егідою ЮНІСЕФ.

"Дуже добре, що не все про війну, а є ось такі добрі речі", - каже, читаючи таку "крихітну історію" відвідувач. У ранкову годину їх в "Арсеналі" не багато. За словами організаторів, значно більше було на вихідних. Виставка триватиме до 25 грудня.

"Але люди все одно є. Вони приходять, дивляться, запитують. Адже такі речі змушують замислитись, подумати, про що раніше ти не думав. Ми сподіваємось, що цим проектом хоча б трішечки змінимо суспільне ставлення до переселенців", - ділиться пані Лазаренко.

За її словами, незважаючи на такий травматичний досвід, діти все одно вірять у щось світле і добре. У "Палаці не-дитячих казок" поруч з темними і страшними малюнками багато світлих і добрих, наприклад, з супергероями, які перемагають зло.

"Війна почалась, бо люди посварилися. А щоб вона закінчилась, люди мають помиритися", - лунає з екрана у паперовому палаці розповідь маленької дівчинки.

Новини на цю ж тему