Зради і перемоги-2016: політичні підсумки року

Євромайдан Копирайт изображения Getty Images
Image caption Національна гвардія в центрі Києва 22 листопада - наступного дня після річниці початку Євромайдану

Рік, коли в Україні змінився уряд, але не було виборів. Рік, коли людина, яка ще нещодавно перебувала за ґратами, стрімко злетіла на вершечок президентських рейтингів, а потім так само втратила цю підтримку. Рік, коли щонайменше чотири прогнози глави держави про отримання Україною безвізу виявилися невдалими.

ВВС Україна згадує найважливіші події українського політичного життя у 2016-му.

Ні війни, ні миру

2016-й не став роком переламу у вирішенні конфлікту на Донбасі. Переговори тристоронньої контактної групи, які регулярно проходили у столиці Білорусі, так і не дали результатів.

Ключове протиріччя - черговість виконання Мінських угод.

Копирайт изображения Getty Images

Україна наполягає, що першими потрібно виконати їхні "безпекові пункти" - забезпечити постійне перемир'я і вивести з Донбасу іноземні війська та техніку.

Росія вважає пріоритетними "політичні питання" - мовляв, спочатку Київ має внести зміни до Конституції та провести на Донбасі вибори.

Домовитися сторонам не вдається: весь рік у Мінську триває безкінечна дискусія про основні положення виборчого закону, про можливість озброєння спостерігачів з місії ОБСЄ, про те, коли й кому саме має перейти контроль над українсько-російським кордоном.

У жовтні лідери країн "нормандської четвірки" домовилися напрацювати "дорожню карту" - чіткий перелік і порядок кроків для деескалації конфлікту.

Підписати її пообіцяли до кінця листопада, але на ділі жодного спільного документу так і не з'явилося.

Тим часом 2016-й став першим з початку конфлікту роком, коли Україна не проводила мобілізації.

Протягом більшої частини року експерти ємко описували ситуацію на Донбасі висловом "Ні війни, ні миру".

Однак березневе загострення в авдіївській промзоні та грудневе на "Світлодарській дузі" нагадали Україні, що забувати про збройний конфлікт на сході зарано.

Новий уряд

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Протестувальник під парламентом - того дня, коли Рада мала голосувати відставку прем'єра

Квітнева відставка прем'єра Арсенія Яценка стала кульмінацією політичної кризи, яка тривала в Україні протягом щонайменше кількох місяців.

Невдала спроба відправити главу уряду у відставку в лютому мала наслідком вихід з коаліції "Самопомочі" та "Батьківщини".

За два місяці пан Яценюк залишив своє крісло добровільно, а його "Народний фронт" залишився у складі більшості.

Однак експерти наголошують: стосунки всередині коаліції далекі від ідеальних, а БПП з "Народним фронтом" тримають разом не спільні політичні цінності, а радше небажання йти на дочасні парламентські вибори.

Стати новим прем'єром нібито пропонували польському реформатору Лешеку Бальцеровичу, мерові Львова Андрієві Садовому, міністру фінансів у Кабміні Яценюка Наталії Яресько.

Остання навіть заявила про готовність сформувати технократичний уряд реформаторів, однак фракція БПП "раптом" висунула земляка та близького соратника президента Володимира Гройсмана.

Копирайт изображения UNIAN
Image caption Арсеній Яценюк очолив уряд після повалення Віктора Януковича і добровільно подав у відставку у квітні 2016 року

Кабмін Гройсмана спирається на хитку парламентську більшість - навіть його програму не вдалося затвердити з першого разу.

У багатьох важливих голосуваннях уряд залежить від позиції формально опозиційних фракцій та груп.

Однак наприкінці року Кабміну вдалося переконати парламентарів проголосувати за бюджет, який передбачав реалізацію, мабуть, найпомітнішої ініціативи уряду - підвищення розміру мінімальної зарплати удвічі.

Заміна генпрокурора

У лютому 2016 року пан Порошенко попросив генпрокурора Віктора Шокіна, який опинився під градом критики з боку активістів, депутатів та навіть західних партнерів України, написати заяву про відставку.

Своїм останнім рішенням пан Шокін звільнив з прокуратури Давида Сакварелідзе, який в очах багатьох був символом оновлення відомства.

Нового керівника ГПУ отримала тільки у травні.

Кандидатуру Юрія Луценка, якого несподівано делегував на цю посаду президент, критикували за відсутність у номінанта юридичної освіти, можливу політизацію ним роботи відомства та близькі стосунки з Петром Порошенком.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Юрій Луценко став першим керівником Генпрокуратури України, який не має юридичної освіти

Сам пан Луценко казав, що його біографія дасть йому змогу опиратися усім можливим політичним впливам на цій посаді.

Він не приховував, що збирається пропрацювати в ГПУ не більше двох років, а тоді - повернутися до політики.

Утім, своєї ключової обіцянки - до кінця року передати до суду заочну справу проти екс-президента Віктора Януковича - він так і не виконав.

Декомунізація

"Роком декомунізації в Україні" назвав рік, що минає, голова Інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович.

За даними відомства, у 2016-му свої назви змінили майже тисяча міст і сіл, а також понад 50 тисяч вулиць.

При цьому не обійшлося без дискусій, курйозів, протестів та навіть судових позовів.

Приміром, зміна назви Комсомольська на Горішні Плавні породило не лише десятки інтернет-мемів, але й стало приводом для звернення місцевої влади до суду з прохання скасувати перейменування.

Міськрада спочатку запропонувала вважати назву "Комсомольськ" абревіатурою - "Колектив Молодих Соціально Мотивованих Людей - Справжніх Козаків", - і лише потім, коли ця ідея не вразила Інститут національної пам'яті, попросила перейменувати місто у Святомиколаївськ.

Копирайт изображения Reuters
Image caption За 2016 рік в Україні демонтували 1320 пам'ятників Леніну, кажуть у Інституті національної пам'яті

Серед найбільших перейменованих міст України - обласні центри Дніпро (колишній Дніпропетровськ) та Кропивницький (колись - Кіровоград).

У травні Верховна Рада окремим рішенням перейменувала 75 населених пунктів у Криму, в основному повернувши їм історичні кримськотатарські назви.

Утім, це рішення набере чинності "з моменту повернення тимчасово окупованої території Криму та Севастополя під юрисдикцію України".

Ставлення пересічних українців до декомунізації неоднозначне.

Згідно з даними листопадового дослідження групи "Рейтинг", перейменування міст і вулиць беззастережно підтримують 35% населення, у той час, як не підтримують - аж 57% респондентів.

Злет і падіння Савченко

2016-й для Надії Савченко виявився багатим на події.

Початок року, що минає, вона провела у ростовському СІЗО, час від часу виїжджаючи на судові засідання до прикордонного містечка Донецьк.

Російська влада отримувала з усього світу десятки, якщо не сотні прохань та вимог звільнити українську льотчицю.

У травні її таки обміняли на двох учасників бойових дій на Донбасі, які, за твердженнями Києва, були військовослужбовцями регулярної російської армії.

Після повернення на батьківщину двоє росіян немов розчинилися в повітрі, а пані Савченко у київському аеропорту зустрічав натовп журналістів. У той же день зірку Героя України їй вручив на Банковій Петро Порошенко.

Копирайт изображения EPA
Image caption У день звільнення з російської тюрми Петро Пороошенко вручив Надії Савченко зірку Героя України

Притаманна пані Савченко безапеляційність суджень, ореол мучениці-правдорубки, створений навколо неї за майже два роки перебування у російській неволі перетворили її у лідерку політичних симпатій українців.

Згідно з дослідженням центру "Соціс", у червні 2016 року вона мала найвищий президентський рейтинг з-поміж усіх українських політиків.

Утім, розчарування новою героїнею прийшло швидко.

Надія Савченко порівнювала бойовиків самопроголошених "республік" з активістами Майдану, закликала владу вести переговори про врегулювання на Донбасі не з Москвою, а з "представниками" Донецька та Луганська, зрештою, особисто зустрілася у Мінську з "лідерами" "ДНР" та "ЛНР".

Діяльність пані Савченко дедалі частіше ставала об'єктом критики активістів, політиків та користувачів соцмереж.

Щодо неї почали вживати епітети на кшталт "агент Кремля".

Зрештою, наприкінці року парламент показово виключив її з української делегації до ПАРЄ. А листопадові рейтинги "Соцісу" констатують: за пані Савченко готові проголосувати лише 2% українців.

Судити по-новому

16 червня парламент ухвалив в цілому проект конституційних змін щодо системи правосуддя.

Ця подія не набула якогось особливого резонансу в українському інформаційному просторі, та й негайних змін у судовій системі вона, якщо чесно, не спричинила.

Але іншого і бути не могло - зміни до Конституції стали лише частиною масштабного проекту реформи українського правосуддя, в рамках якого новації мають запроваджуватися поступово, протягом місяців та років.

Утім, уже з вересня 2016 року необмежену недоторканність втратили українські судді - деяких з них уже затримували на місці скоєння злочину.

Зараз триває процес добору до оновленого Верховного суду, який, як очікується, має почати роботу навесні наступного року.

Інші нововведення передбачають зміну системи призначення суддів, подовження строку повноважень генпрокурора та запровадження професійної адвокатури.

За ґратами в Росії

Копирайт изображения MFA.GOV.UA
Image caption Цього року російський суд засудив Миколу Карпюка до 22,5, а Станіслава Клиха - до 20 років позбавлення волі

Вже згадане звільнення Надії Савченко стало не єдиною подібною подією у 2016-му: у червні цього року з російських тюрем до України повернулися Юрій Солошенко і Геннадій Афанасьєв.

Попри це за ґратами в Росії продовжують перебувати 15 громадян України, яких МЗС називає політичними в'язнями.

Троє з них - Микола Карпюк, Станіслав Клих та Олег Сенцов - засуджені російськими судами до тюремного ув'язнення строком на 20 і більше років.

Ще 16 громадян України, в основному кримських татарів, "утримуються за політично вмотивованими обвинуваченнями" на території Криму, додають у МЗС України.

Представники української влади запевняють, що постійно ведуть переговори щодо обміну чи звільнення цих людей.

Після того, як під час приватного візиту до Москви ФСБ за підозрою у шпигунстві затримала паризького власкора державної інформагенції "Укрінформ" Романа Сущенка, українське МЗС видало безпрецедентну заяву, у якій закликало усіх громадян України: "утримуватися від поїздок до Російської Федерації, а також від слідування транзитом територією цієї держави".

Е-декларації

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Задеклароване українськими чиновниками вразило багатьох - і всередині країни, і за кордоном

Важко сказати, що стало вирішальним чинником, який змусив владу зробити фінішний ривок і запустити систему електронного декларування у попередньо визначений термін - до 30 жовтня.

Можливо, прагнення відповісти на запит українського суспільства про відкритість влади і суттєву активізацію боротьби з корупцією.

А, може, небажання сваритися із західними партнерами, які неодноразово вимагали від Києва ввести в дію відкритий реєстр, у якому кожен охочий міг би знайти інформацію про статки президента, депутатів парламенту, міністрів, губернаторів та місцевих чиновників.

Так чи інакше, близько 120 тисяч посадовців задекларували свої прибутки, майно та активи за 2015 рік.

А неабияка точність, з якою вони перераховували картини, ювелірні вироби, антикварні фоліанти та пляшки дорогого вина, немовби свідчила про те, що можливе покарання у вигляді дворічного тюремного ув'язнення декларанти сприймають цілком серйозно.

Після прочитання новин про мільйони гривень та доларів готівкою, автопарки та колекції годинників наступного року українці чекають звісток від новостворених антикорупційних органів - НАЗК та НАБУ, - які мають повноваження притягувати нечистих на руку чиновників до відповідальності.

Політичні бої Саакашвілі

Копирайт изображения Getty AFP
Image caption Михеіл Саакашвілі пообіцяв своїм прихильникам, що після відставки почне "новий етап боротьби"

Ніч на 1 січня колишній президент Грузії, а тепер ще й колишній губернатор Одеської області Михеіл Саакашвілі провів на фронті, у бліндажі разом з вояками 28-ої Одеської механізованої бригади.

Приказка "Як новий рік зустрінеш, так його і проведеш" у його випадку справдилася: протягом усього 2016-го пан Саакашвілі вів політичні бойові дії.

Спочатку - їздячи по всій країні з "Антикорупційними форумами", на яких, звертали увагу спостерігачі, головною перепоною на реформаторському шляху України проголошувався уряд Арсенія Яценюка. Сам пан Саакашвілі згодом заявить, що Петро Порошенко тоді пропонував йому стати новим прем'єром.

Однак не так сталося, як гадалося, і уряд очолив Володимир Гройсман. З ним стосунки у пана Саакашвілі також не склалися: уже в травні він назвав його Кабмін "збіговиськом нездар".

А в листопаді головним політичним противником пана Саакашвілі став сам Петро Порошенко. Губернатор Одещини подав у відставку, звинувативши президента у "кришуванні" кланів та заявивши, що "область здають не просто корупціонерам, а ворогам України".

Яким буде "новий етап боротьби", що його пообіцяв своїм прихильникам пан Саакашвілі, наразі невідомо. Дізнаємося про це, найпевніше, вже наступного року.

На Західному фронті - зміни

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Жінка підпалила прапор ЄС під час акції в Лондоні. Брекзит - одна із тих подій, які впливатимуть на зовнішньополітичне становище України

Через низку політичних потрясінь за рік, що минає, пройшов західний світ.

Події, які, здавалося б, не зачіпають Україну напряму, вже у найближчому майбутньому можуть істотно ускладнити зовнішньополітичну ситуацію Києва.

Євроінтеграція України нині істотно ускладнена через внутрішні проблеми самого Євросоюзу.

Мігрантська криза та нові терористичні загрози призвели до наростання у Європі настроїв євроскептицизму та ізоляціонізму.

У квітні 2016-го прихильники Угоди про асоціацію України з ЄС програли референдум в Голландії.

Далі - тривожними коментарями українські дипломати відреагували на "брекзит": мовляв, одна справа - мати впливового друга всередині ЄС, інша - мати просто друга.

Ще далі - політичні події у Польщі, яка донедавна вважалася ключовим партнером України у ЄС, поставили під загрозу її позиції всередині Євросозу.

На цьому тлі українські спостерігачі з занепокоєнням очікують на результати президентських виборів у Франції та парламентських у Німеччині.

Нарешті, чимало експертів назвали негативними для України результати президентських виборів у США.

Ще до обрання Дональда Трампа не бракувало прогнозів про те, що саме з цим президентом Києву буде знайти спільну мову важко.

Згадували і про відмову пана Трампа зустрічатися з Петром Порошенком під час перебування українського лідера в Штатах, і про роль НАБУ у відстороненні від його кампанії ключового політтехнолога Пола Манафорта.

Коли ж пан Трамп номінував на посаду держсекретаря Рекса Тіллерсона, якого американська преса називає "пуделем Путіна", стало остаточно зрозуміло, що легкого життя у стосунках Вашингтона з Києвом очікувати не варто.

Спостерігачі припускають: у цих обставинах Києву буде дедалі важче заручатися закордонною підтримкою - приміром, у питанні продовження санкцій проти Росії чи у отриманні Україною фінансової, технічної чи військової допомоги.

Безвіз не вдався

Копирайт изображения Getty Images

Попри дані у 2015 році обіцянки Петра Порошенка, безвізовий режим з Євросоюзом не запрацював з 1 січня 2016 року.

Глава держави, схоже, не зробив належних висновків з цього "ляпу", і протягом 2016-го, щонайменше чотири рази анонсував старт "безвіз" ще до кінця року. Остання конкретна дата, яку президент просив занотувати, - "листопад-місяць".

Справедливості ради, треба відзначити, що Київ виконав усі чисельні вимоги, які виставляв до нього Брюссель.

Останньою з них був запуск системи електронного декларування. Тож зараз, кажуть українські політики, - м'яч на полі Євросоюзу.

Експерти розмірковують, чого більше у затягуванні з остаточним рішенням на користь України: бюрократичних формальностей, пов'язаних з запровадженням механізму призупинення "безвізу", чи політичних ігор - небажання додавати балів євроскептикам у переддень президентських виборів у Франції.

Так чи інакше, найранішою датою, коли власники українських біометричних паспортів зможуть перетинати кордон з Євросоюзом безвізових формальностей, оптимісти називають весну наступного року.

Онищенко: обвинувачений і обвинувач

Коли депутат парламенту Олександр Онищенко, якого НАБУ звинуватило у привласненні державного майна у особливо великих розмірах, втік з України, заявивши про свою невинуватість і політичні переслідування з боку влади, ніщо не вказувало на те, що ця історія матиме якесь продовження.

Однак, перебуваючи за кордоном, пан Онищенко заявив, що має докази корупції Петра Порошенка та його оточення, та додав, що чинний президент підкуповує парламентарів і використовує правоохоронні органи для тиску на бізнесменів та політичних опонентів.

Копирайт изображения UNIAN
Image caption Олександр Онищенко звинувачує президента Порошенка у корупції. Банкова заперечує ці закиди

За власним визнанням депутата-втікача, його матеріалами зацікавилися американські правоохоронні органи. Міністерство юстиції США підтвердило факт зустрічі з ним, однак додало, що повторних зустрічей не планує.

"Перлиною" в колекції компромату від Олександра Онищенка мають стати аудіозаписи його переговорів з Петром Порошенком - принаймні про це говорить сам депутат.

Однак їх пан Онищенко поки що не опублікував, отож ані що на них зафіксовано, ані чи існують ці записи насправді, наразі достеменно не відомо.

Тим часом українські спецслужби заявили про наявність у Олександра Онищенка російського громадянства - сам він цю інформацію категорично заперечує.

А в Адміністрації президента назвали всі заяви депутата "брехнею, не підкріпленою жодними доказами".

Новини на цю ж тему