Войовничі ченці, які заснували банківську справу

Церква Темпл Копирайт изображения Getty Images
Image caption Церква Темпл - не лише архітектурна, історична та релігійна пам'ятка

На завжди жвавій лондонській Фліт-стріт, напроти провулку Ченсері-лейн, є кам'яна арка, що відкриває кожному охочому шлях у минуле.

У тихому дворику перед очима постає чудернацька кругла каплиця і статуя двох лицарів, які їдуть верхи на одному коні.

Каплиця - це церква Темпл, освячена ще в 1185 р. як лондонський дім лицарського ордену тамплієрів.

Утім, це не лише важлива архітектурна, історична та релігійна пам'ятка - це перший банк у Лондоні.

Тамплієри були ченцями та воїнами. Релігійний орден із чіткою ієрархією, зумовленою доктринами, з місією та етичними нормами - а крім того, з величезним арсеналом зброї та відданістю священній війні.

Та як тамплієри стали банкірами?

Від початку, вони присвятили себе захисту християнських паломників на шляху до Єрусалима. Святе місто було захоплене європейцями у Першому хрестовому поході (1099 р.), і відтоді до нього потяглися вервечки паломників, які долали тисячі кілометрів, щоб відвідати святині.

Копирайт изображения Alamy
Image caption Орден тамплієрів отримав офіційне визнання від папи Гонорія ІІ у 1128 р.

Ці паломники мусили якось оплачувати кілька місяців харчування, нічлігу та транспорту; але носити з собою багато грошей було небезпечно, бо на шляху чатувало багато грабіжників.

На щастя, про це подбали тамплієри. Паломник міг лишити гроші в лондонському Тепмлі й отримати їх в Єрусалимі. Замість готівки він віз із собою лист-акредитив. Під час хрестових походів, тамплієри виконували роль Western Union.

Нам точно не відомо, яким чином вони забезпечували функціонування своєї системи й запобігали шахрайству. Можливо, вони користувались секретними кодами, що підтверджували достовірність документів та особистість їхніх пред'явників?

Фінансові агенти

Тамплієри не першими в світі запропонували такі послуги. Кількома століттями раніше, за часів династії Тан, китайці вже використовували "фейкван" ("летючі гроші") - документи з двох частин, що дозволяли торговцям приносити гроші в регіональні представництва, а отримувати в столиці.

Втім, цією системою керував уряд. Система ж тамплієрів була більш подібна до приватного банку - хоча її власником був папа Римський, союзниками - королі та можновладці з усієї Європи, а управлінцями - ченці, які дали обітницю бідності.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Фінансовими послугами тамплієрів користувався англійський король Генріх ІІІ

Тамплієри не обмежувались грошовими переказами на великі відстані.

Як пише Вільям Ґецманн у книжці "Гроші змінюють усе", вони забезпечували широкий асортимент послуг, які й сьогодні пропонуються клієнтам банків.

Якщо вам забажалося придбати гарний острів біля західного узбережжя Франції, - як королю Генріху ІІІ Англійському, який у ХІІІ ст. захотів купити острів Олерон неподалік від Бордо, - тамплієри були готові вам допомогти.

Протягом п'яти років Генріх ІІІ щорічно приносив у Темпл по 200 фунтів; згодом, коли його люди захопили острів, тамплієри подбали, щоб його продавець не лишився без платні.

У тому ж столітті в Темплі зберігалися скарби корони - як застава за велику позику. Тобто Тепмл слугував ломбардом для найвищих щаблів суспільства.

Однак орден тамплієрів виявився не вічним. Його головна причина для існування зникла в 1244 р., коли європейські християни остаточно втратили контроль над Єрусалимом. У 1312 р. орден було розпущено.

То хто ж зайняв банківську нішу?

Якби в 1555 р. ви відвідали великий ярмарок у Ліоні, - найвизначніший майданчик міжнародної торгівлі у Європі, - то побачили б відповідь на власні очі.

Складна система розрахунків

На тому конкретному ярмарку всі тільки й говорили, що про таємничого італійського купця, який заробляв там величезні гроші.

Він нічого не купував і не продавав, а мав лише стіл і чорнильницю.

День у день він сидів за своїм столом, приймав інших купців і підписував їхні папери - і якимось чином багатів.

Місцеве населення дивилося на нього з підозрою.

Та для нової міжнародної еліти великих торгівельних домів Європи його дії були зрозумілі та потрібні.

Він купував та продавав зобов'язання - робив дуже вартісну справу, з економічної точки зору.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Завдяки переказних векселям по всьому середньовічному світі успішно торгували флорентійською вовною

Скажімо, ліонський купець забажав придбати флорентійську вовну. Він міг звернутися до цього банкіра й придбати так званий "переказний вексель". Це кредитний документ, який не був прив'язаний до французьких ліврів чи флорентійських лір. Його вартість зазначалася в "екю де марк" - приватній валюті, визнаній цією міжнародною банківською мережею.

Якщо ж ліонський купець чи його представники приїжджали до Флоренції, місцеві банкіри радо визнавали переказний вексель від ліонського банкіра та давали за нього місцеві гроші.

Завдяки цій послузі купець міг не лише обміняти валюту, а й засвідчити свою надійність і платоспроможність у новому місті, де ніхто про нього не чув - а репутація варта великих грошей!

Кожні кілька місяців локальні представники цієї мережі зустрічались на одному з великих ярмарків, таких як ліонський, зводили баланс по векселях й остаточно розраховувались за всі заборгованості.

Сьогодні наша фінансова система недалеко відійшла від цієї моделі.

Австралієць може зайти в ліонський супермаркет і купити там продуктів, розрахувавшись кредитною картою.

Супермаркет надішле запит у французький банк, який надішле запит в австралійський банк, який схвалить платіж, засвідчивши, що покупець платоспроможний.

Стримування і противага

Втім, така мережа банківських послуг завжди мала і темну сторону.

Обертаючи особисті зобов'язання у міжнародні розрахунки, середньовічні банкіри створювали власний капітал, непідконтрольний європейським королям.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption У 2008 р. крах інвестиційного банку Lehman Brothers призвів до фінансової нестабільності по всьому світу

Багаті й сильні, вони не мали потреби в монетах, випущених сувереном.

Цей опис стосується і сьогодення. Міжнародні банки пов'язані павутинням взаємних зобов'язань, які нелегко навіть збагнути, не те що проконтролювати.

Вони можуть користуватися своїми міжнародними зв'язками, щоб обійти податки чи правила.

Їхні заборгованості одне перед одним - це реальні приватні гроші; тому, коли банки стають вразливими, стає вразливою вся фінансова система світу.

Ми досі намагаємось розібратись, як бути з цими банками. Здається, ми не можемо без них жити - та водночас не впевнені, що хочемо жити з ними.

Керівники країн здавна шукають спосіб їх приструнити.

Часом вони віддавали перевагу невтручанню - так званому laissez-faire, а часом навпаки.

Але мало хто ставився до державного контролю так ревно, як французький король Філіпп ІV.

Копирайт изображения ALAMY
Image caption Останнього великого магістра тамплієрів Жака де Моле спалили в Парижі в 1314 р.

Він заборгував гроші тамплієрам, і ті відмовились списати його борги.

Тоді у 1307 р. у Парижі, на місці, де зараз розташована станція метро Temple, він учинив погром паризького Тампля - першу з таких розправ у Європі.

Тамплієрів катували, змушуючи визнати за собою усі гріхи, які тільки могла вигадати інквізиція. Папа видав указ про розформування цього ордену.

Лондонський Темпл здали в оренду юристам.

Останнього великого магістра тамплієрів Жака де Моле привезли в центр Парижа і публічно спалили на вогнищі.

Тім Гарфорд - постійний автор колонки Undercover Economist ("Підпільний економіст") газети Financial Times, а також ведучий програми "50 факторів, з яких постала сучасна економіка" служби BBC World Service.

Новини на цю ж тему