Джек Барскі: шпигун КДБ, який не захотів повертатися

КГБ джек барскі

Не секрет, що росіяни тривалий час намагалися створити у США мережу так званих "сплячих агентів" - чоловіків і жінок, яких неможливо відрізнити від звичайних американців, які живуть нібито нормальним життям.

Та що трапляється, коли один із них не хоче повертатись додому?

10-річний Джек Барскі помер у вересні 1955 року, і був похований на кладовищі Маунт Лебанон у передмісті Вашингтону в окрузі Колумбія.

Його ім'я стоїть у паспорті людини, яка зараз сидить переді мною - 67-річного вихідця зі Східної Німеччини Альберта Дітріха. І його паспорт не фальшивий. Для уряду США Альберт Дітріх і є Джеком Барскі.

Він сам визнає, що його історія "неправдоподібна" й "смішна" навіть для шпіонської легенди часів Холодної війни. Але, як він пояснює у своїх мемуарах "Глибоко під прикриттям", її ретельно перевірило ФБР. І вся вона правдива.

Все почалося в середині 70-х, коли Дітріха, який ось-ось мав стати професором хімії в одному зі східнонімецьких університетів, завербувало КДБ.

Його відправили у Москву вчитися бути американцем.

Завдання Дітріха полягало у тому, щоб жити під чужим ім'ям у самому серці ворожої капіталістичної країни. Він був одним із елітних радянських шпигунів, відомих як "нелегали".

"Мене послали в Сполучені Штати, щоб я жив там як громадянин і завів усі можливі знайомства з керівниками найвищих рівнів, зокрема впливовими політиками", - згадує він.

Ця "дурнувата пригода", як він зараз її називає, дуже імпонувала '"пихатому і розумному молодикові", чию голову затьмарила думка про подорожі та життя "над законом".

Восени 1978 року 29-річний чоловік прибув у Нью-Йорк, вдаючи канадця Вільяма Дайсона.

Дайсон, який подорожував через Белград, Рим, Мехіко та Чикаго, "розчинився в повітрі", щойно виконав свою роль. А Дітріх розпочав нове життя під іменем Джека Барскі.

Це була людина без минулого та без жодних документів, крім свідоцтва про народження, яке дістав працівник радянського посольства у Вашингтоні.

Барскі був надзвичайно самовпевнений, розмовляв майже без акценту і мав 10 000 доларів у кишені.

У нього також була легенда, яка пояснювала відсутність номера соціального страхування. Він розповідав людям про важке дитинство у Нью-Джерсі і про те, як був змушений кинути школу. Потім він кілька років "працював на віддаленій фермі", доки не вирішив "дати собі ще один шанс" і повернувся в Нью-Йорк.

Він орендував кімнату на Манхеттені і почав наполегливо працювати над вигаданою особистістю.

Упродовж року він зумів використати свідоцтво про народження Джека Барскі, щоб отримати спочатку бібліотечну картку, потім посвідчення водія і, врешті, картку соціального страхування.

Але без офіційних записів про місце роботи чи навчання його можливості отримати роботу були обмежені. Замість гнути спину поруч із представниками вищого класу американського суспільства, як хотіли його куратори з КДБ, він спочатку влаштувався велокур'єром у бізнесовому районі Мангеттена.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Молодий агент КДБ прибув у Нью-Йорк у кінці 1970-х

"Виявилося, що така робота дуже допомагала американізуватися по-повній, бо я спілкувався з людьми, яким було байдуже, звідки я, ким був раніше і чого прагнув", - розповідає Барскі.

"Але я міг спостерігати і слухати, а тому ближче познайомився з американським способом життя. Отож, перші два-три роки мені майже не доводилося відповідати на запитання".

Усі поради, ретельно підібрані його кураторами щодо того, як влитися в американське суспільство, "виявились, як мінімум, малоефективними або й зовсім негодящими", - зазначає він.

"Наприклад, однією з чітких настанов було триматися подалі від євреїв. А це, по-перше, відвертий антисемітизм, а по-друге, дурість, бо мене відправили у Нью-Йорк. Думаю, там більше євреїв, ніж в Ізраїлі."

Як новобранець він проводив багато часу, петляючи по Нью-Йорку, щоб заплутати ворожих агентів, які могли за ним стежити.

Він регулярно звітував перед московським центром про свої досягнення у коротких радіопередачах і залишав зашифровані повідомлення у схованках в парках.

Звідти ж він також періодично забирав каністри з грошима чи фальшиві паспорти, необхідні для повернення в Москву із повними звітами.

Він їздив на Схід щодва роки і зустрічався там із дружиною Герлінде і сином Матіасом, які думали, що він має секретну, але добре оплачувану роботу на космодромі Байконур у Казахстані.

Куратори були задоволені роботою Барскі, за єдиним винятком: що він досі не отримав американський паспорт.

Під час однієї з перших поїздок у паспортний відділ Нью-Йорка його попросили заповнити анкету із запитанням про школу, в якій мав вчитися Барскі.

"Мою легенду не можна було підтвердити, - сказав він. - Якби хтось вирішив перевірити дані про мене, з'ясувалось би, що вони несправжні".

Злякавшись, що прикриття зірветься, агент згріб документи і шкидко пішов, вдаючи, що обурений бюрократичною тяганиною.

Копирайт изображения WALKER, JOE C.
Image caption Справжній Джек Барскі похований на єврейському кладовищі у штаті Нью-Йорк

Не маючи паспорта, Барскі лише збирав інформацію людей, яких потенційно можна було завербувати, і складав звіти про реакцію громадськості на різні події, як-от збитий у 1983 році радянським винищувачем корейський літак. Той інцидент посилив напруження між США та Радянським Союзом.

Він також займався промисловим шпигунством: викрадав із офісу програмне забезпечення, яке можна було купити і так; фотографував код на мікроплівку і надсилав кураторам, щоб допомогти безнадійно неефективній радянській економіці.

"Вони [у Москві] були зациклені на тому, щоб мати людей по той бік океану на випадок війни. Озираючись назад, думаю, що це було досить нерозумно. Це вказувало на застарілий тип мислення", - розповідає він.

У радянських розвідувальних агентствах активно циркулював міф про "великих нелегалів" - героїчних агентів під прикриттям, які допомогли Росії перемогти нацистів і створити розгалужену мережу розвідників у ворожих країнах.

Спецслужби витрачали багато часу і зусиль під час Холодної війни, намагаючись відновити колишню славу, але, очевидно, не досягли великих успіхів.

На думку Барскі, разом із ним тренували "від 10 до 12" агентів. Дехто, стверджує він, усе ще можуть жити під прикриттям у Сполучених Штатах. Хоча йому важко повірити, щоб хтось міг зберегти непохитну віру в комунізм, пізнавши життя у США.

Чоловік нещадно критикує своїх кураторів із КГБ, які були "дуже розумними", "кращими з кращих", але, здавалося, більше переймались тим, як представити його місію успішною, щоб задовольнити начальство.

"Ідея була в тому, щоб я дістав справжні американські документи і переїхав у Європу, де росіяни збиралися започаткувати мені прибуткову справу. А вони знали, як це зробити".

"Так я став би досить заможним, а потім повернувся у Штати, уникнувши пояснень, звідки в мене гроші. Таким чином, я міг би увійти до кола важливих людей".

Цей план провалився, бо він не зміг дістати американський паспорт, і КДБ повернулося до плану Б.

Барскі мав отримати освіту і зробити кар'єру до такого рівня, на якому можна було би збирати корисні розвіддані. Цю місію він описує як "майже неможливу".

Отримати освіту було відносно просто. Зрештою, в колишньому житті він був університетським професором.

Він почав вичати комп'ютерні науки в Нью-Йоркському університеті і став найкращим випускником курсу. Це дало йому змогу отримати роботу програміста в страховій компанії Met Life в Нью-Йорку.

Як і багато агентів під прикриттям, він почав усвідомлювати, що більшість із того, чого його вчили про Захід, - брехня. Наприклад, що це "зла" система, яка перебуває на межі колапсу.

Копирайт изображения JACK BARSKY
Image caption Барскі (четвертий справа) почувався зі своїми співробітниками в Met Life як удома

"Можна було знайти раціональне пояснення цього: нас учили, що Захід жив добре, бо відбирав багатства у країн третього світу", - розповідає він.

"[Я] розумів, що ворог - не суцільне зло. Тому чекав, що врешті-решт зустріну справді злих людей, але не знайшов їх навіть у страховій компанії".

У Met Life він почувався, як удома, "бо там було дуже по-сімейному, панував принцип "ми піклуємося про вас".

"Не було нічого із того, чого нас вчили. Нічого з того, чого я очікував. Я хотів по-справжньому ненавидіти цих людей і цю країну, але не міг себе змусити себе. Не міг навіть відчувати неприязнь до них".

Але він зберігав у таємниці від начальства КДБ дещо більше, ніж свою хитку відданість комунізму.

У 1985 році він одружився з нелегальною емігранткою з Гайани, з якою познайомився через оголошення в газеті "Village Voice" і яка народила йому доньку.

Тепер у нього було дві сім'ї, пов'язані з різними його особистостями. Він знав, що настане час, коли йому доведеться обирати між ними.

Так і сталось у 1988 році, коли після 10 років під прикриттям йому раптово наказали негайно повернутись додому. Москва була в паніці через підозру, що на нього вийшло ФБР.

Барскі мав тікати з канадським свідоцтвом про народження для екстрених випадків і водійськими правами. Вчинити по-іншому, можливо, було би самогубством.

Тиждень він вагався, трусячись від страху. Чи зможе він залишити свою улюблену донечку Челсі назавжди?

Копирайт изображения Jack Barski

Але КДБ втрачало терпіння. Якось вранці в метро інший резидент передав йому повідомлення, від якого у чоловіка похололо всередині: "Ти мусиш повернутися, або ти труп".

Настав час обдумати запасний план.

Із розмов з московськими кураторами Барскі усвідомив, що радянські чиновники бояться трьох речей стосовно Америки.

Він уже знав про їхні антисемітські настрої та їхній страх перед Рональдом Рейганом, в якому вони вбачали непередбачуваного релігійного фанатика, що може запустити ядерний удар, аби "пришвидшити" біблійний "кінець світу".

І він також пам'ятав їхнє "морально вище" ставлення до хворих на СНІД: вони вірили, що "американці це заслужили" і рішуче збиралися захищати батьківщину від інфекції.

Барскі ще деякий час вагався, а потім розробив план.

"Я написав зашифрованого листа, що не повернуся, бо заразився СНІДом, і єдиний спосіб для мене отримати лікування - це залишитися у США".

"Я також сказав росіянам, що не втечу і не видам жодної таємниці, а просто зникну і спробую вилікуватися".

Спершу Барскі жив у постійному страху за своє життя, пам'ятаючи погрозу, яку отримав в метро. Та за декілька місяців почав почуватись вільніше.

Він поступово послабив пильність і почав жити типовим життям середнього класу - у зручному новому будинку на півночі штату Нью-Йорк.

Хоча він захопився американською мрією і потрапив у пастку споживацького суспільства, його почуття все ж були суперечливими.

"Моя вірність комунізму, батьківщині й Росії все ще були досить сильними. Моя відставка, або "м'яка втеча", була спричинена дитиною. Це не відповідало ідеології. Можна було би про це заявити, та це було би неправдою".

Одного дня його минуле, як він і боявся, наздогнало його.

Його виказав архіваріус КДБ Василь Микитович Мітрохін, який утік на Захід у 1992 році, вже після падіння комуністичного режиму, прихопивши значну кількість радянських секретів, включно з інформацією про Джека Барського.

ФБР стежило за ним понад три роки, вони навіть купили сусідній будинок, намагаючись з'ясувати, чи справді він був агентом КДБ і, якщо так, чи був агентом активним.

Програма "Нелегали"

  • Радянський Союз почав використовувати агентів-"нелегалів", що жили в Європі під вигаданими іменами, з 1919 року.
  • На відміну від агентів-"резидентів", які законно жили в країні як дипломати, вони не могли уникнути кримінальної відповідальності, якщо їх спіймають.
  • Першого нелегала, згідно з архівом Мітрохіна, відправили в США у 1921 році.
  • Серед відомих нелегалів - Рудольф Абель, розкритий як радянський шпигун у США в 1957 році, та Ріхард Зорге, який під час війни видавав себе за нацистського журналіста в Японії.
  • У 2010 році було викрито 10 російських "сплячих агентів", зокрема Анну Чапмен (на фото), які виконували довготривалу місію і шпигували за політиками.
Копирайт изображения Getty Images

Зрештою, Барскі сам виказав свою таємницю під час сварки з дружиною Пенелопою, і цю інформацію ФБР отримало завдяки прослуховуванню.

"Я намагався врятувати шлюб, який повільно розвалювався. Я намагався пояснити дружині, яку "жертву" приніс заради того, щоб лишитися з нею та Челсі. В кухні я їй сказав: "До речі, послухай-но, що я зробив. Я німець. Я працював на КДБ, і вони наказали мені повернутися додому, та я лишився тут, з тобою, що було досить небезпечно. Ось чим я пожертвував".

Для ФБР це стало підставою арештувати його. В результаті ретельно спланованої операції Барскі зупинив на дорозі співробітник поліції штату Пенсильванія, коли той повертався з роботи.

Коли Барскі вийшов із машини, до нього підійшов чоловік у цивільному, показав значок і спокійно сказав: "Спеціальний агент Райлі, ФБР. Ми би хотіли поговорити з вами".

Барскі зблід."У мене всередині все похололо", - згадує він. Але з притаманною йому бравадою він запитав представника ФБР: "Що ж вас так затримало?"

Він відповідав на запитання Джо Райлі та інших агентів, які його допитували, і спробував надати всю інформацію про операції КДБ, яку міг.

Але в душі панічно боявся, що його відправлять у в'язницю, і його американська сім'я буде зруйнована.

Але йому пощастило. Після того, як він пройшов тест на детекторі брехні, його відпустили і сказали, що ФБР допоможе йому здійснити мрію і стати американським громадянином.

"Чиновникам довелося попрацювати, щоб надати мені легального статусу, бо мені бракувало однієї важливої речі - підтвердження мого в'їзду в країну. Я потрапив у США за документами, отриманими незаконним шляхом, тому знадобилося більше 10 років, щоб я нарешті отримав громадянство. І коли це сталося, я почав почуватися справді комфортно".

Копирайт изображения Jack Barski

Зараз Барскі одружений втретє, має маленького сина. Він також знайшов Бога, завершивши свою шлях від безкомпромісного комуніста та атеїста до вірянина і патріота Америки.

Йому навіть вдалося відновити зв'язок із сім'єю, яку він залишив у Німеччині, хоча його дружина Герлінде все ще не розмовляє із ним.

"У мене дуже добрі стосунки з Матіасом, моїм сином, та його дружиною. І я вже дідусь. Якщо ми говоримо про такі речі, як наприклад, футбольний матч між Америкою та Німеччиною, я кажу "ми", коли маю на увазі американців. Я більше не німець. Перетворення повністю завершилося".

Історія ця завершилася два роки тому, коли він відкрив таємницю свого надзвичайного життя американській програмі "60 хвилин".

Він давно хотів розповісти світу свою історію, але керівники нью-йоркської електропостачальної компанії, де він працював програмістом, були неприємно здивовані, дізнавшись, що у них працює колишній агент КДБ, і негайно звільнили його.

Барскі сказав, що не жалкує про це. Він знає, як йому пощастило.

"У мене хороше здоров'я. Раніше я мав негаразди з алкоголем, які подолав, і отримав ще один шанс на тихе сімейне життя і ще одну дитину. І моє життя нарешті стає таким, яким мало бути ще багато років тому. Мені справді пощастило".

Можливо, найбільша іронія цієї історії в тому, що він зміг виконати місію КДБ - отримати американський паспорт і громадянство - за допомогою ФБР.

Він не може стримати посмішки, уявляючи, як би доповідав своїм кураторам, що зрештою досягнув мети.

"Я не проти зустріти одного-двох товаришів, з якими працював, і сказати: "Агов, бачите, я це зробив!"