Євтушенко: радянський класик і напівдисидент

Євтушенко любив яскраві сорочки. В студії Російської служби Бі-бі-сі, 2006 рік Копирайт изображения ВВС
Image caption Євтушенко любив яскраві сорочки. В студії Російської служби Бі-бі-сі, 2006 рік

Поет Євген Євтушенко, який помер 1 квітня, був одним з найвідоміших російських поетів другої половини минулого століття. Він написав двадцять великих поем і приблизно 200 віршів і пісень.

Історики мистецтва кажуть, що шедеври народжуються у боротьбі, і що найкраще середовище для розквіту культури те, де на творців тиснуть, але не душать.

Післясталінська епоха породила особливу категорію талановитих поетів, письменників і режисерів, які не приховували ліберальних поглядів і критичного ставлення до радянської дійсності, і одночасно були наділені славою і всілякими благами.

Балансували на межі дозволеного Володимир Висоцький, Андрій Вознесенський, Едуард Рязанов, брати Стругацькі та, звичайно ж, Євтушенко. Вони не ставали депутатами і лауреатами Ленінських премій, але їм давали працювати, а чутки про невдоволення вищого начальства і боротьба з цензурою захоплювали публіку.

"Євтушенко - класичний шістдесятник. Хороша людина, хоча і дуже суєтна, він зробив багато добра в найстрашніші роки. Бачачи несправедливість і жорстокість, кидався у бій (Чехословаччина, розправа над Бродським, доля Солженіцина). Але він не перейшов фатальну межу. У віршах переходив, але вірші не зрозуміли. Чи не вміли читати між рядків. Чи боялися прочитати? Переслідувати настільки відомого поета - собі дорожче. Це зрозумів навіть Андропов. Солженіцин, Владимов, Аксьонов, Войнович, Галич - чужі. Євтушенко з натяжкою був схожий на свого", - писала дисидент і правозахисник Валерія Новодворська.

З Сибіру до Москви

Майбутній класик народився 18 липня 1932 року в селищі Нижнєудинськ Іркутської області в родині Олександра Гангнуса, прибалтійського німця, гідрогеолога і любителя поезії.

Ставлення до німців під час війни було відомим, і мати, переїжджаючи до Москви, поміняла Євгену прізвище на своє дівоче.

Незабаром після зведення Берлінської стіни керівник НДР Вальтер Ульбріхт поскаржився Микиті Хрущову: "ваш Євтушенко, перебуваючи в НДР, сказав, що Німеччина стане колись єдиною".

"Ну, що мені з ним робити? - відповів радянський лідер. - У Сибір відправити? Так він там народився!"

Рання слава

Перший вірш Євтушенко опублікував в 1949 році в газеті "Радянський спорт". Через три роки за поетичну збірку "Розвідники прийдешнього" з неодмінними в той час проявом любові до Сталіна став наймолодшим членом Спілки письменників СРСР.

"Мене прийняли до Літературного інституту без атестата зрілості і майже одночасно до Союзу письменників, в обох випадках визнавши достатньою підставою мою книгу. Але я знав їй ціну. І я хотів писати по-іншому", - розповідав пан Євтушенко в спогадах.

Незабаром прийшла приголомшлива слава. "Діти XX з'їзду" - юні Євген Євтушенко, Роберт Рождественський, Андрій Вознесенський, Булат Окуджава, Белла Ахмадуліна, втілили дух і настрої "відлиги", збирали на поетичні читання багатотисячні аудиторії і увійшли до історії літератури під ім'ям "стадіонних поетів".

Особливо прославилися вечори у Великій аудиторії Політехнічного музею Москви, де Євтушенко до кінця життя кожен рік виступав у день свого народження.

У країні без реальної політики і підприємництва у людей було більше часу і бажання цікавитися культурою. Література і поезія підміняли парламентські дебати і публіцистику.

Хоча Євгену Євтушенку вдавалася любовна лірика, він був найбільш політизованим з колег. "Поет в Росії більше, ніж поет", - проголосив він дещо пізніше своє життєве кредо.

Він не приховував, що бере приклад з Володимира Маяковського, не в плані поетичної форми, але в претензії на роль трибуна.

На думку критиків, Євтушенко перейняв у Маяковського схильність до нарцисизму. "Женя дуже хоче, щоб його любили: і Брежнєв, і дівчата", - писав режисер Андрій Тарковський.

Натяками і безпосередньо

Євген Євтушенко майстерно використовував мову Езопа: критикував тупу необмежену владу, поліцейщину, доноси, цензуру, вірнопідданство, вдаючи, ніби мова йшла виключно про царат. Засуджував війну у В'єтнамі і нейтронну бомбу, але не з класових, а з гуманістичних позицій.

У поему "Казанський університет" поруч з панегіриками Леніну вставив слова: "Лише той, хто мислить, той народ. Все решта - населення".

А часом висловлювався прямо.

У 1961 році написав поему "Бабин Яр", перекладену на 72 мови, яка закінчується словами: "Еврейской крови нет в крови моей. Но ненавистен злобой заскорузлой я всем антисемитам, как еврей, и потому - я настоящий русский!"

Автора розкритикували, у тому числі сам Хрущов, а редактор "Літературної газети" Валерій Косолапов незабаром після публікації "Бабиного Яру" залишився без посади.

Створену в тому ж році культову пісню " Хотят ли русские войны?" деякі високопоставлені військові вимагали заборонити, як пацифістську.

У 1962 році "Правда" надрукувала вірш "Спадкоємці Сталіна": "Ми винесли з Мавзолею його. Але як із спадкоємців Сталіна Сталіна винести?"

На межі

Деякі епізоди біографії Євтушенка за дещо інших подій могли закінчитися для нього погано.

На зустрічі Микити Хрущова з інтелігенцією 11 грудня 1961 року Євтушенко заступився за скульптора Ернста Неизвестного, якому перший секретар ЦК прилюдно порадив "забиратися, якщо не подобається наша країна".

"Горбатого могила виправить", - кинув Хрущов, стукнувши кулаком по столу. "Минули і, сподіваюся, назавжди, часи, коли людей виправляли могилами", - відповів пан Євтушенко. Присутні завмерли в очікуванні реакції лідера, але той поплескав у долоні.

У березні 1963 року, перебуваючи в Парижі, поет віддав у тижневик "Експрес" автобіографію у віршах.

Особливе невдоволення керівництва СРСР викликали слова Євтушенко про те, що він, мовляв, задовго до XX з'їзду розумів, що в країні коїться щось не те.

Протягом декількох місяців в газетах публікували статті про "хлестаковщину", "політичну юродивість" і "Дунька в Європі". "Правда" надрукувала байку Сергія Михалкова "Синиця за кордоном", яка закінчується словами: "Мабуть, за кордон не варто посилати таку синицю".

Пана Євтушенка на якийсь час дійсно зробили "невиїзним", та й видавати практично перестали - поки він не написав ідейно витриману поему "Братська ГЕС".

Вірш "Танки йдуть по Празі", який народився на одному диханні 23 серпня 1968, поширювався у самвидаві. Його видали лише в роки перебудови.

Євтушенко їздив за кордон, мабуть, частіше, ніж будь-хто з його колег, і відвідав понад сто країн. Зрозуміло, його речі на митниці не оглядали.

Однак в травні 1972 року після повернення з США, де він зустрічався з самим Річардом Ніксоном, поета чотири години обшукували і вилучили 124 примірника заборонених книг і журналів.

Формально, за радянськими законами, Євтушенку загрожувала в'язниця. У пояснювальній записці він написав, що вивчає ідеологію противника, щоб знати, як з нею боротися.

На другий день Євтушенко запросили до КДБ. Високопоставлений чекіст поговорив з поетом цілком мирно, натякнувши, що на нього "стукнув" хтось із його оточення і порадив надалі акуратніше обирати друзів.

Більшу частину книг через три місяці повернули.

Йосип Бродський розцінив лібералізм держбезпеки по-своєму, вирішив, що його колега - інформатор Луб'янки і вимовив фразу: "Якщо Євтушенко скаже, що він проти колгоспів, значить, я буду за колгоспи!" - незважаючи на те, що, коли Бродського садили за "дармоїдство", Євтушенко клопотав за нього через італійських комуністів.

Ходіння в політику

У 1989 році на з'їзді народних депутатів СРСР зібрався цвіт творчої інтелігенції. Євтушенко з величезною перевагою виграв альтернативні вибори в одному з округів Харкова. Він брав участь у створенні товариства "Меморіал" і літературного процесу в підтримку перебудови "Апрель".

Коли в Росії настав час бізнесменів і політтехнологів, поїхав викладати в США, але продовжував виступати і видаватися на батьківщині. У 2010 році подарував державі свою колекцію картин, в тому числі полотна, колись подаровані йому Пікассо і Шагалом.

Слово "шістдесятник" з часом стало предметом глузувань і паплюження зліва і справа, але Євтушенко до кінця своїх днів говорив, що пишається цим званням.

У лютому 2014 років Євтушенко написав вірш, присвячений Майдану, де є такі слова:

"Здесь идут, как на стенку стенка,

брат на брата, а сын на отца.

Вы, Шевченко и Лина Костенко,

помирите их всех до конца!

Что за ненависть, что за ярость

и с одной, и с другой стороны!

Разве мало вам Бабьего Яра,

и вам надо друг с другом войны?"

Ще він автор ось таких рядків про Росію:

"Люблю Россию без мессий

взаимнейше ругательных.

В России множество россий,

но больше прилагательных.

Мы собирать умеем рать.

Жаль, чересчур могучимся.

Мы научились умирать.

Когда же жить научимся?"

Новини на цю ж тему