Як зробити із "чорнобильського" міста культурний центр?

Славутич
Image caption Славутич у будній день здається майже безлюдним

У Славутичі сонячно і дуже вітряно. Опівдні його широкі вулиці майже безлюдні. Здається, що місто спить. У такий час - хоча, зрештою, і в будь-який інший - тут здебільшого можна зустріти батьків із маленькими дітьми, літніх людей чи підлітків.

У Славутичі настільки тихо, що не віриться, що вже за день тут відкриється міжнародний кінофестиваль "86".

"Тут все застигло на 86-му році", - жартує одна з організаторок фестивалю Надія Парфан, відчиняючи двері до будівлі кінокомплексу, де зовсім скоро показуватимуть документальні стрічки українських і закордонних режисерів.

І червоні крісла кінокомплексу, і дев'ятиповерхові будинки на вулицях Славутича виглядають так, ніби з'явилися тут ледь не вчора, хоча місто майже не змінилося з кінця 1980-х, коли його будували після евакуації сюди працівників Чорнобильської АЕС.

Близько третини жителів цього 25-тисячного міста досі працює на ЧАЕС або на проектах у Чорнобильській зоні. Саме тому, за словами пані Парфан, воно здається порожнім. Багато людей щоранку виїжджають із нього на станцію, розташовану за 50 км від Славутича.

Славутич
Image caption Місто буквально збудоване посеред лісу

Маленьке, тихе і майже непорушне місто здається найменш імовірним місцем для сучасного кіно чи концептуального мистецтва.

Тим не менш, саме воно вже четвертий рік поспіль стає прихистком для фестивалю "86".

Місто і утопія

За словами Надії Парфан, вибір Славутича для фестивалю - аж ніяк не випадковий.

"Спочатку у нас виникла ідея показувати авторське документальне кіно, - розповідає вона. - Ми з Іллєю Гладштейном (співзасновником "86". - Ред.) розуміли, що до України доходить лише якась частинка світового кінопроцесу, й нам хотілося якось розширити цей горизонт".

"В Україні досі вважають, що документалістика - це такий занудний голос коментатора і щось про тварин, у той час як у світі це надпотужна сфера індустрії і кіновиробництва. Це дуже цікава територія експериментів і художнього поступу", - впевнена вона.

І місцем для такого заходу від самого початку мало стати саме мале місто - тихе і "екологічно незаповнене". Це, на відміну від Києва, де наразі, за словами Парфан, зосереджена ледь не половина українського культурного процесу, дозволило б передати "тонкощі, глибину й інтонацію" документального кіно.

Славутич, каже організаторка, збудований буквально посеред лісу, у цьому контексті був цілковитою "антитезою Києва".

Але ще одна причина того, чому вибір зупинився саме на ньому, - це прагнення переосмислити Чорнобиль і західне уявлення про нього.

"Нам хотілося деконструювати цю міфологію і стереотипи - тобто, з одного боку, попрацювати над українською травмою Чорнобиля, з іншого - із західним міфом про нього", - пояснює Парфан.

"Ми хотіли створити конструктивне, критичне і перспективне поле, в якому можна було б говорити про Чорнобиль. Наприклад, чи може в Чорнобильській зоні бути сонячна ферма? Яке майбутнє альтернативної енергетики і яке майбутнє атомної енергетики?" - розповідає вона.

Чорнобиль теж колись був енергетичною утопією, розповідає Надія Парфан, - мрією про дешеву і доступну енергію
Image caption Чорнобиль теж колись був "енергетичною утопією"

Але Надія Парфан наполягає, що фестиваль - не про Чорнобиль, хоч, звісно, уникнути цілковито цієї теми під час масштабного культурного заходу за 50 км від ЧАЕС практично неможливо.

"Фестиваль "86", скоріше, про Славутич, адже головна тема - це урбаністика. Він про утопію, про її кризу і переосмислення. Про те, чи можна зробити ідеальне місто? Чому утопії перетворюються на дистопії? І які уроки ми можемо винести із утопічних прагнень ХХ сторіччя?" - каже вона.

Мале місто, великі виклики

Славутич і справді виглядає утопічно, місцями навіть "ляльково". І від цього трохи моторошно.

Місто складається із 13 кварталів, кожен із яких проектувала і будувала одна із республік СРСР - так, тут є Талліннський, Ризький, Вільнюський, Бакинський і Єреванський квартали.

Із центру міста можна дійти пішки до будь-якої його точки, навіть на окраїні, за 10-15 хвилин.

Але мале місто для великої міжнародної культурної події має і свої виклики - і місцями доволі немалі.

Логістика й інфраструктура - два виклики проведення фестивалю в малому місті
Image caption Логістика й інфраструктура - два виклики фестивалю в малому місті

Цього року організатори "86" чекають у Славутичі близько 4 тисяч відвідувачів.

Це при тому, що у місті всього один готель і два хостели. Тому частину гостей доведеться розміщувати у Чернігові і возити їх на події спеціальним автобусом.

Надія Пафран каже, що міська влада від самого початку дуже позитивно сприйняла проведення "86" у Славутичі і досі є головним партнером фестивалю. Але фестиваль все ще страждає від нестачі інтересу місцевої громади.

Досі головними культурними подіями щороку тут були лише дві: день міста і день вшанування загиблих у катастрофі на ЧАЕС.

"Це зовсім інший формат для нашого міста - це якийсь інший світ, - розповідає волонтерка фестивалю Олена Костальсьска, яка переїхала разом із батьками у Славутич після катастрофи. - Тут всі звикли жити за якимось накатаним ритмом: робота, дім, звичний відпочинок у найближчих великих містах".

За її словами, місцеві жителі старшого покоління досі, попри чотири роки існування фестивалю, дивуються, що у їхньому місті відбувається щось подібне.

Загроза над містом

Серед місцевих "86" здебільшого привертає увагу молоді - школярів і студентів. Таких, як Катя Шехтер, яка за час існування фестивалю пройшла шлях від відвідувачки до учасниці.

"Це те, чого мені у Славутичі завжди не вистачало. Хотілось чогось більшого, і спершу, звісно, я хотіла просто поїхати звідси. Але потім зрозуміла, що такий варіант - це щось надто просте і нецікаве, і можливо, слід якось впливати на цю ситуацію, яка склалася у місті", - розповідає Катя.

Цього року вона бере участь у проекті "14-й квартал", у рамках якого п'ятеро славутичан будують метафоричний 14-й квартал міста - Афінський. Мета проекту - дослідити міський і публічний простір Славутича через досвід іншого міста - Афін.

"Афіни дуже хаотичне місто, на відміну від Славутича, і коли ти туди потрапляєш, перше відчуття - що це місто живе, чого не скажеш про Славутич. Але попри це, в Славутичі, як і в Афінах, усе розділене на квартали, на якісь такі окремі органи, які якось уживаються між собою і співіснують у єдиному цілому", - каже дівчина.

Акт-проект "14-й квартал" презентують 30 квітня - поки що ж ведуться активні будівельні роботи
Image caption Акт-проект "14-й квартал" презентують 30 квітня - поки що ж ведуться активні будівельні роботи
Головна аудиторія фестивалю "86" серед славутичан - молодь. Школярки фотографуются навпроти стіни - частини проекту імпровізованого "14-го кварталу" Славутича
Image caption Головна аудиторія фестивалю "86" серед славутичан - молодь. Школярки фотографуются навпроти стіни - частини проекту імпровізованого "14-го кварталу" Славутича

Катя переконана, що фестиваль "86" допомагає місту - яке, за її словами, в якийсь момент "застигло" у часі - розвиватися і рухатися далі. Уже зараз у місті з'являються власні музичні і концертні рухи, які приваблюють і активізують місцеву молодь.

Для Олени Костальської фестиваль - це "надія на те, що місто буде жити, і про місто будуть знати".

"Завжди тут атмосфера того, що станцію закрили і місто вмирає. Але фестиваль проводиться вже четвертий рік, масштаби його все більші", - додає волонтерка.

Як каже Надія Парфан, одне із завдань фестивалю "86" - дослідити, яке майбутнє таких міст, як Славутич? Чи може сюди прийти культура і культурне виробництво? Зрештою, за її словами, на цей момент фестиваль уже зробив зрушення - про Славутич дізналися, місто "з'явилося на культурній мапі" України.

"Як з'явився Каннський фестиваль? Канни як курортне місто завжди конкурували із Ніццою - і програвали Ніцці. І щоб якось привабити туристів, вони започаткували кінофестиваль. І от де та Ніцца? Ніхто не знає. А от Канни!" - жартує вона.

Що робити на фестивалі "86"?

Фестиваль триватиме з 28 квітня по 2 травня.

"В основному, це фестиваль для тих, хто любить дивитися кіно", - радить організаторка Надія Парфан, але додає, що на нього можна їхати і за урбаністикою, і за ленд-артом, і за музикою, і за вечірками.

На фестивалі, зокрема, буде:

  • П'ять кінопрограм: "Міжнародний шоукейс", "Пальма півночі", "MyStreetFilms-Рубіж", "Ретроспектива Джона Сміта" і "Архівна програма".
  • Кінопокази і воркшопи у рамках дитячої програми.
  • Урбаністика: проект "14-й квартал", перфомативна лекція "Рольові моделі", відкритий простір "Участь без участі" та аудіотур Славутичем "Над прірвою у житі".
  • Мистецька програма: перфоманси "Мій особистий Чорнобиль" і "Electric Intimacy" і ленд-арт від кураторської групи "Вітер".
  • Музична програма: концерт експериментальної музики, пост-панк та інше.

Новини на цю ж тему