Коли мама чи тато - алкоголік

person thinking of alcohol

Кожна п'ята дитина у Британії потерпає від пиятики батьків. Ці переживання можуть позначитися на усьому подальшому житті й відчуватися навіть у дорослому віці.

Джо Морріс поговорила з чотирма жінками: Карен, Ліз, Гіларі та Лінн, — про дитинство в сім'ях, де один з батьків залежний від алкоголю.

"Деякі люди обговорюють прочитані книжки й переглянуті в кінотеатрах фільми. А ми балакаємо про те, як напивалися наші батьки", — каже Карен.

Карен та її подруга Ліз познайомилися на роботі, коли обом було вже під 30, і швидко потоваришували. Їх об'єднала спільна історія.

"Це зовсім інакше, ніж розмовляти з людиною, яка не знала такого життя", — пояснює Ліз.

Чорний гумор трохи рятує від жахливих спогадів. Таких, наприклад, як той випадок, коли матуся Ліз продала її іграшки, щоб розжитися грішми на випивку. Чи той, коли батько Карен, алкоголік, нажлуктився в пабі замість того, щоб забрати її з групи подовженого дня.

Вони обидві пам'ятають, як боялися повертатися додому зі школи.

"Це геть позбавляє мужності, — розповідає Карен. — Ти думаєш: Так, у школі я чудово перепочила, а тепер знову те саме. Я буду слухняною і ввічливою, не говоритиму нічого під гарячу руку, сидітиму тихо, як мишка, ти не матимеш причини до мене присікуватися".

Лише у вісім чи дев'ять років Ліз помітила, що її друзів таке взагалі не турбує. У них зовсім інше життя.

"Я думала: О, тобі приготували обід? А мені й поїсти нема чого".

"Саме тоді ти усвідомлюєш свою самотність у цьому випробуванні й відчуваєш, як це жахливо".

Одного разу її мама пропила всі "дитячі", і вони змогли купити лише мішок картоплі.

"Картопляний вікенд! — сміється Ліз. — Усі вихідні ми жили на тій картоплі. Готували м'ячку, картопляні оладки, смажену картоплю. Мама була дуже винахідливою".

Image caption "Картопляний вікенд" — коли мама Ліз пропила всі гроші

Їжа (чи брак їжі) — це спільна для всіх тема.

Гіларі (зараз їй 55) виросла в Сандерленді. Її сім'я належала до верхівки середнього класу, тато був поважним хірургом. Зовні все було ніби гаразд — але мати пиячила.

"Пам'ятаю, як у школі одна дівчинка з мого класу розгорнула свій обід і каже: Ой, а мені сендвічі не до скоринок маслом намастили. Порівняно з моїм життям, то була наче інша планета", — пригадує Гіларі.

Для Гіларі ніхто не готував сендвічів. Власне, їй самій довелося піклуватися про молодшого братика — вкладати його спати, збирати до школи, дбати про харчування.

Пиятика її матері розпочалася з келиха вина "під час приготування обіду" і досить швидко переросла в пляшку горілки на день.

"Вона ховала від нас пляшки. Вони були скрізь — в коробках із взуттям, склянки з нерозбавленою горілкою стояли за шторами, а перед тим, як увімкнути духовку, ми завжди перевіряли, чи нема в ній пляшки".

Дивитися на те, як деградує елегантна й освічена мама, було дуже боляче.

"Вести розмову ми не могли, бо вона була п'яна, — розказує Гіларі. — Було таке відчуття, наче насправді її немає поряд. З живої людини вона помалу перетворювалася на привида".

Мама Ліз була моделлю. Та коли почала пиячити, перестала розуміти, як і куди правильно наносити макіяж.

"Вона ходила розмальована, як та тітонька Саллі в серіалі "Ворзел Ґаммідж", — згадує Ліз.

Власне життя Ліз через материну недбалість пішло шкереберть. На той час, коли їй виповнилося 15, вона вже перебувала в стосунках із ґвалтівником, і її відправили в прийомну родину. Ліз розповідає, що вижила тільки завдяки друзям.

"Мені пощастило знайти друзів, які допомогли все це витримати, друзів, які не були наркоманами чи алкоголіками".

А потім, коли побачила, що її друзі вступили до університету, твердо вирішила, що й сама вступить. На той час вона була єдиною дитиною на обліку в соціальних служб графства Суррей, яка висловила таке бажання. "Та мені медаль за таке мають видати", — сумно жартує вона.


Більше деталей

Мати Лінн померла 13 років тому від алкоголізму. Лінн порпається в коробці з материними речима, які зібрала після сеансів психотерапії.

"Жахливо, що в церкві всі підводилися й розповідали, якою чудовою людиною вона була", — каже Лінн, пригадуючи свої складні стосунки з матір'ю.

"Всі мої дитячі спогади мають присмак маминого пияцтва".

"Важко згадати день, коли б вона не відправляла нас із сестрою в магазин із запискою для продавця: "Будь ласка, продайте моїм дітям дві пляшки й чотири бляшанки пива". І в нашому районі я була не єдиною дитиною, яку посилали по випивку".

Її мати ставала нестерпною, коли напивалася. І навіть розпускала руки.

"Мене це страшенно засмучувало, виводило з рівноваги. Часом я барикадувалася у ванній. Навіть зараз, коли я розповідаю про це, в животі наростає бажання втекти з дому".

Теперішня її квартира затишна і привітна — цілковита протилежність тій домівці, в якій вона зростала. І для неї це важливо.

"У мене часто бувало таке відчуття, ніби я не заслуговую на щось добре й цілюще", — пригадує вона. Але це вже в минулому.

Переїхавши до Лондона, Лінн влаштувала своє життя так, як їй хотілося. Вона почувається коханою, має чоловіка й друзів.

"Мені дуже добре, я кайфую", — ділиться вона.

Image caption Після смерті матері Лінн зібрала її речі в коробку

З прощальної коробки Лінн витягає ще одну річ. Довідку з лікарні, де вона народилася, з інформацією про те, скільки важила.

"Мене вразило те, що вона зберігала цей папірець", — помітно розчулена, каже Лінн.

"Внаслідок пережитого я свідомо вирішила ніколи не мати дітей".

"Глибоко в душі я боюся, що не зможу піклуватися про дитину й повторю материні помилки. Може, це закладено в генах і колись дасться взнаки? Це весь час мене турбувало".

У Гіларі є дитина-підліток. Бути турботливою матір'ю, якої так бракувало їй самій, дуже приємно. А ще, на відміну від власної матері, медсестри, яка зрештою засіла вдома, Гіларі завжди зайнята.

"Я засвоїла цей урок завдяки мамі, — каже вона. — Я багато працюю і займаюся спортом. Моє життя має бути впорядкованим".

"Я думаю, мамі було самотньо й сумно. Це мучить мене найбільше. Мені здається, їй можна було допомогти".

Гіларі пригадує, як підлітком прийшла додому з різдвяної вечірки й побачила маму внизу біля сходів. Та з кухонним ножем у руках погрожувала вкоротити собі віку. Вона випила весь різдвяний портвейн, а замість нього налила темної газованки, і через це спалахнула сварка з чоловіком.

Image caption Мати Гіларі ховала пляшки по всьому будинку

Гіларі відвезла матір у лікарню і поклала її у відділення для пацієнтів, хворих на алкогольну залежність. Наступного дня за різдвяним обідом ніхто з родини й словом не обмовився про те, що сталося.

"То була велика сімейна брехня. Ми ніколи не говорили про те, що відбувалося в нашій родині".

Брехунів вона ненавидить досі.

"Мені огидні нещирі люди, які вдають із себе тих, ким вони насправді не є. Бо мене теж так виховували".

Гіларі вважає, що її страшна депресія була спричинена зокрема й браком спілкування в сім'ї.

"Сором" і "приховування" — це якраз ті слова, які часто супроводжують розмови з цими жінками.

Усі вони шкодують, що в період дорослішання не мали з ким поговорити про алкоголізм батьків.

Ліз і Карен, які тепер знаходять втіху в тому, що діляться одна з одною своїми історіями, не мали можливості звернутися до когось, коли були дітьми, й не бачили виходу зі свого становища.

"Коли тобі вісім-дев'ять років, тобі нема куди піти, — каже Ліз, яку цькували за маму-алкоголічку. — Але в тому, що хтось із батьків відчуває сильний потяг до алкоголю, немає твоєї провини".

На знак згоди Карен киває. "Скільки дітей проходять через це? Наодинці самі з собою витримують увесь тиск, стрес і тривогу, бо їм нема з ким поділитися своїми бідами у школі. Це дуже сумно і страшно. І є діти, які переживають таке просто зараз", — додає вона.

Лінн вважає, що влада країни обійшлася з нею несправедливо.

"Це обурливо — мою маму поклали в психіатричну лікарню, але ніхто не завдав собі клопоту подумати: "А що буде з її дитиною, підлітком?"

"Власне, це мене бісить найбільше. Уся та система підтримки в суспільстві: школа, лікарі, соціальні служби — де вони були?"

Гіларі врятував її дядько Девід — материн брат.

"Жоден інший дорослий на той час мені не допомагав і не втручався".

Вона описує, як дядько взяв їх із братиками в машину і возив по колу. Поступово вони заспокоїлися й почали розповідати історії про материне пияцтво.

Дядько переконав матір Гіларі на три місяці покинути пити, щоб дівчина могла нормально підготуватися до випускних іспитів.

"З ним ми відчули себе в безпеці. Раптом у нашому житті наче засяяло сонце".

Її мама недовго залишалася тверезою — всього ті три місяці. Але це допомогло Гіларі скласти випускні іспити. А потім вона вступила до університету й поїхала подалі від стресів рідної домівки.

Про добре ставлення дядька Девіда вона не забула й досі відвідує його щотижня.

Батько Карен покинув пити 13 років тому. Але їй досі сниться одне й те саме жахіття — він знову пиячить. "Досі підіймається та хвиля паніки: ось воно, знову почалося".

Чи розмовляє вона з батьками про те, що було колись? "Це ніколи не обговорюється".

"Тепер у мене самої є дитина. Важко навіть уявити, що я могла б з нею так вчинити".

"У нас найбільший стрес тепер — чим годувати дітей".

"Так, п'ять разів на день", — погоджується Ліз.

"А для голодних вікендів завжди знайдеться мішок картоплі!" — жартує Карен.

І обидві знову сміються.

*Деякі імена та прізвища в цій статті були змінені.

Новини на цю ж тему