Українська служба ВВС: як усе починалося 25 років тому

Image caption Інтерв'ю прем'єр-міністра Джона Мейджора ВВС з нагоди відкриття Української служби, ліворуч - Елізабет Робсон, праворуч - її заступник Олексій Сологубенко

Важко пригадати, яким був світ на початку 1990-х. При владі в СРСР був Михайло Горбачов, різні республіки Союзу проголосили незалежність. У Баку спалахнули заворушення, які були жорстоко придушені танками. Подібна доля перед цим спіткала Грузію, де в хід пішли заточені саперні лопатки. У Литві спалахнули бої за телецентр, де загинули люди. Всім було зрозуміло, що політика "гласності" і "перебудови" спричинила неочікувані наслідки для радянського керівництва.

У Лондоні тодішня Російська служба ВВС, яка входила до Всесвітньої Служби ВВС, намагалася бути в курсі тих драматичних новин і розуміти логіку розвитку подій. Питання незалежності для республік, які входили до складу Союзу, ширяло в повітрі. Рішення мовити на цілий СРСР виключно російською було ухвалене за багато років до того і на тій підставі, що будь-які потенційні слухачі - хоч би якою була їхня рідна мова - розумітимуть російську. Але якби ті республіки здобули незалежність, то все виглядало б зовсім інакше.

Перша, радше експериментальна, пропозиція відкрити мовлення рідною мовою другого найбільшого народу СРСР - українців - не викликала великого захвату у верхах. Аж якось до Буш-Хауза, штаб-квартири мовних служб, прийшов з візитом тодішній міністр закордонних справ Дуглас Герд. Разом з головою Всесвітньої служби Джоном Тьюсою він відвідав і Російську службу, де я на той час працювала.

Image caption Після першого виходу в ефір (зліва направо): Віра Гарт, Ніколас Роша, Марія Лунів, Сьюзан Марчант, Леоніда Крушельницька, Володимир Романець, Елізабет Робсон, Андрій Куликов, Олексій Сологубенко, Наталка Маковійчук, Кіра Фоменко. 1 червня 1992 року

Ми з головою Російської служби Девідом Мортоном запитали, чи не настав час краще задовольнити потреби наших слухачів, почавши мовлення українською. У ті часи Всесвітня служба фінансувалася субвенцією Форін-офісу і спільно з ним визначала перелік мов, якими вести мовлення. Дуглас Герд вислухав і сказав щось загальне у відповідь, але вочевидь, ми зуміли його переконати, бо невдовзі потому Девід Мортон оголосив, що ВВС у найближчому майбутньому почне мовлення українською.

Почалося планування, але справи просунулися не дуже далеко, коли в серпні 1991 року стався путч, який через кілька днів із тріском провалився. Горбачов повернувся до влади, але із сильно зменшеними повноваженнями.

Той державний переворот хоч і провалився, але він змінив світ. А Біловезькі угоди, підписані згодом між Росією, Білоруссю та Україною, і створення у Казахстані СНД визначили деталі тих змін.

Тим часом у Буш-Хаузі повним ходом готувалися до відкриття нової мовної служби, усвідомивши, що ВВС тепер зможе робити багато такого, що було неможливе за часів СРСР. Перше і найважливіше, шукати працівників у самій країні, тож на початку грудня 1991 року сталася ще одна подія, що не мала прецедентів: семінар для журналістів, під час якого керівник навчального відділу ВВС пояснив етику і принципи роботи на прикладах західних ЗМІ.

Image caption Тепер можна святкувати - перший ефір українською минув дуже вдало

Після оголошення про прийом заяв, їхнього відбору і інтерв'ю з кандидатами на початку 1992 року в Лондоні зібралася перша українська команда. Після інтенсивнішого навчання і внаслідок детальніших дискусій між мною і моїм заступником Олексієм Сологубенком про форму і стиль радіопрограм ми визначилися з вибором - на початку це були півгодинні вечірні програми з новинами, поточними репортажами і чимось менш серйозним. Слід було затямити деякі важливі уроки про те, як ВВС обирає головні елементи програм - наприклад, заяви президента чи якогось міністра недостатньо для того, щоб з цього робити новину, адже головне, щоб там був важливий зміст.

Image caption Перші ефіри українською - півгодинні випуски новин. На фото: Кіра Фоменко готується читати новини СНД, Ірена Таранюк щойно завершила читати міжнародні новини, а Наталка Скофенко веде програму

Поки все це робилося в Лондоні, нам треба було знайти собі офіс у Києві, вибудувати відносини з ретрансляторами в Україні й організувати мережу для радіоефірів через міністерство зв'язку. Ключова зустріч у 1992 році була з відповідальним за ідеологію в уряді. Він сидів у великому кабінету радянського взірця і попросив мене пояснити, яких засадничих принципів дотримується ВВС. Хоч якою дивною, навіть сюрреалістичною видавалася ця розмова, однак вона допомогла, бо жодних ідейних застережень нам не висловили.

Складніше було домовлятися з керівниками Держтелерадіо, які явно відчули в нашій появі загрозу для себе. Зустрічі з ними завершувалися начебто згодою сторін, однак документи свідчили про щось інше, бо наші угоди про передавачі і ретрансляцію на державних частотах постійно затримувалися, доки нам не показали, хто гальмував ці угоди. Озброєні цим знанням, ми провели новий раунд зустрічей і нарешті досягли домовленостей.

Image caption Автобус ВВС у Севастополі

Ми були готові вийти в ефір 1 червня 1992 року, і тодішній прем'єр-міністр Джон Мейджор дав нам інтерв'ю, у якому привітав нові програми і висловив великі надії на майбутнє відносин між Британією та Україною. Дуже приємно було і те, що на зустрічі був присутній і тодішній президент України Леонід Кравчук, який висловив схожі думки. У Києві того дня відбулася прес-конференція, яка викликала великий інтерес, а відділ реклами зумів організувати появу нашого логотипу і частот на міських тролейбусах.

Image caption Поїздки автобуса давали нагоду поспілкуватися з цікавими людьми: Кіра Фоменко записує інтерв'ю з Мустафою Джемілєвим, 1993 рік

Для мене великим персональним здобутком став візит на станцію глушіння радіопередач - щось, що в часи холодної війни видавалося неможливим. Було дуже дивне відчуття, коли я стояла під вежами "глушилок" - на величезному полі з лісом веж. Бо тепер українська влада була готова здати нам в оренду передавачі на цьому об'єкті. Під кінець дня з'явилися горілка, житній хліб зі смаженими грибами - і наша дружба з місцевими інженерами зміцнилася!

Image caption Прес-конференція для місцевих ЗМІ - нагода розповісти про засади роботи ВВС

А після цього всього ми організували першу поїздку Автобуса ВВС: червоного лондонського дабл-декера, на верхньому поверсі якого був розташований екран, де крутили невелике відео про ВВС і Українську службу. Цей автобус зрештою здійснив три поїздки Україною, викликаючи збентеження у сільських районах, де такого дива та ще й з таким посланням раніше не бачили. Він приваблював великі і загалом миролюбні натовпи і в містечках, і у великих містах.

25 років по тому місія Української служби не змінилася: передавати аудиторії факти про події в Україні і світі із збалансованими коментарями, які мають роз'яснювати, а не бентежити. Стало модним говорити, що навіть факти відносні, але це не збігається з позицією ВВС, де в основі всього, що ми робимо, лежить пошук правди.

Новини на цю ж тему