#Вимагаю_медреформу: моторошні історії про українську медицину

Лікарня Копирайт изображения UNIAN

В українському сегменті Facebook набирає обертів хештег #вимагаю_медреформу, під яким користувачі - а серед них і багато публічних осіб - діляться своїм досвідом взаємодії з українською медициною.

Незабаром Верховна Рада може розглянути кілька законопроектів, які мають запустити медичну реформу.

У Міністерстві охорони здоров'я, яке ініціювало реформу, називають її "питанням національної безпеки держави".

Реформа, зокрема, передбачає, повну оплату за державні кошти медичних послуг і ліків на рівні первинної та екстреної (це близько 80% всіх звернень громадян), а також паліативної медичної допомоги.

Дехто із дописувачів у Facebook, публікуючи свої особисті історії, зізнається, що за інших обставин не наважився б на таку щирість. Більшість історій - про проблеми, з якими стикалися пацієнти чи їхні родичі у державних чи приватних клініках в Україні або з українськими лікарями. Хоч є й дописи, у яких автори пишуть, що, лікуючись в Україні, із проблемами не стикалися.

ВВС Україна публікує уривки кількох історій (авторська орфографія збережена).


Ірина Славінська, журналіст:

"В мене час від часу пропадає голос. З тих пір, як перестала викладати, вже набагато менше, але час від часу це буває.

Коли працювала на ТБ, це траплялося ще доволі часто, тому що лише рік як покинула шкідливу викладацьку працю. І тоді від колег-телевізійників мені дісталася лор, яка багатьох лікує та ставить на ноги, навіть геть німих-застужених.

Інститут отоларингології на Зоологічній, посада, вчений ступінь. Коли я була з тією лікаркою вже рік, вона сказала, що моє горло говорить про ревматизм, і вже точно зачепило серце, і вже гайки, і треба терміново різати. Виставила прайс на 300 євро, я почала готуватися до операції.

Зупинила мене свекруха, фахова медсестра, котра, почувши ціну, сказала, що це схоже на обман і бажання зрубити грошей.

Я перездала аналізи в іншому місці, ніякого ревматизму, який було показано раніше, там не було. Далі я поміняла лікаря, він мене долікував із того стану безголосся, а потім і голос став пропадати все рідше".


Олексій Мосейко, громадський діяч:

"Я був молодим лікарем, молодим спеціалістом, психіатром. Працював в обласній лікарні (не в Запоріжжі). В сусідній області закривали якусь сільську лікарню і до нас направили хвору, яка років 10 провела в тому закладі.

Почали шукати родичів (вона називала адресу), а виявляється, що її в якомусь селі Вознесенівського району вже поховали. І могила є, і хрестик. Не виписували хвору, бо треба ж було койкодні робити. Чим ця історія закінчилася, я не знаю, бо далі менти розбиралися.

А ось поруч з лікарнею, де я працював, був цвинтар. На ньому, окрім місцевих, ховали ще і психічнохворих. Тих, хто помирав від старості або соматичних захворювань.

Хворі копали яму, колишнього пацієнта загортали в поліетилен і закопували…"


Олеся Островська, арт-менеджер:

"Десь із рік тому мій батько проходив черговий курс реабілітації після інсульту. Відділення прекрасно устатковане, медсестри чуйні і чемні.

Але ось однієї ночі в іншої пацієнтки стався напад епілепсії. Ніхто з медперсоналу відділення не знав, що робити. Лікарі з інших відділень відмовлялися приходити (відповідальність у разі летального випадку).

Порятунком цієї пацієнтки керував пацієнт, який сам хворіє на епілепсію".


Лідія Жгир, менеджер навчальної програми:

"Якось, я зламала ліву руку, а гіпс мені почали накладати на праву.

В принципі, це не має значення, бо потім його і на ліву спромоглися накласти так, що через 5 днів все одно довелося знімати і робити операцію - під гіпсом зрушився уламок і почав зсередини прорізати шкіру…"


Вікторія Іванова, режисер монтажу:

"У мене багато знайомих лікарів - чудових спеціалістів, із уважним ставленнями до пацієнтів і своїх обов'язків. Вони отримують такі копійки, що навіть соромно говорити. Деякі поїхали працювати у далеке зарубіжжя.

Копирайт изображения AFP

…Років десять тому, коли я ще вчилася і паралельно починала працювати part-time, мене направили на стаціонар у київський ПАГ(Інститут педіатрії, акушерства і гінекології. - Ред.).

Лікарі були дуже ввічливі, але вартість процедур (в державній установі) я ледве-ледве покрила з перших зарплат, був м'який натяк "подяку лікарю - на ваш розсуд", який я проігнорувала, бо не вмію давати хабарі.

А найвеселіше - усім дівчатам і жінкам нашого стаціонару, з різними діагнозами, призначили однаковий курс лікування".


Галина Титиш, журналіст:

"(історія 8-річної давними. дописую, бо не всі знають)

12-річна дитина померла, бо лікарі лікували бозна-чим і бозна-як, потім возили по місту в швидкій і не надавали допомогу, а лікарні відмовлялись брати і лікувати, бо не вони чергові чи ще там щось.

Дитина померла. Єдина дитина в сім'ї, добрий і хороший хлопчик.

Моєму Андрійкові було 2 роки, коли трапилась ця історія в родині тодішнього чоловіка.

Копирайт изображения УНІАН

Тоді я вже знала, що кожен лікар ставить свій діагноз і виписує свої ліки, що насправді з дитиною - не має поняття, де шукати фахових лікарів - я не уявляю. Мала дитина плаче і кричить, я не розумію, що з нею.

Тоді з'явився неймовірний переляк перед лікарями. до сих пір кожен контакт з ними для мене - стрес.

Тому так, я теж #вимагаю_медреформу".


Наталія Карбовська, активістка:

"Мій батько три дні помирав у мене на руках в страшному болі. А наша медична система відмовлялась допомогти, тому що були вихідні. Хіба можуть бути вихідні для паліативних хворих?! Ці "вихідні" в кінці лютого 2017 я не забуду ніколи.

Я дуже хочу, щоб мій досвід не довелось пережити нікому, тому намагалась поборотись зі старою, корумпованою, гнилою системою, яка зробила останні три дні життя мого батька мукою. Але на власному досвіді переконалась, що накази МОЗ на місцях не працюють, а листи і офіційні скарги чиновникам різного рівня, аж до найвищого, практично не допомагають.

Все ще вірю, що систему можна змінити, якщо не мовчати. Тому #вимагаю_медреформу".

Новини на цю ж тему