Напади в Британії: як перемогти радикальну ідеологію?

Лондон Копирайт изображения Getty Images
Image caption Жертвами нападу на Лондонському мосту стали семеро осіб. Щонайменше 48 отримали поранення.

Голова Лейбористської партії Джеремі Корбін в інтерв'ю BBC сказав, що не підтримує стрілянину на ураження як метод боротьби з терористичними нападами.

Відповідаючи на питання, чи готовий він віддати такий наказ поліції або армії, якщо стане прем'єр-міністром, пан Корбін відповів, що йому ця ідея не подобається. Так "війна на вулицях" добре не завершиться і може виявитися контрпродуктивною.

Чинному прем'єру Терезі Мей таких питань не ставлять. У її рішучості віддати наказ стріляти на ураження мало хто сумнівається.

Але всім зрозуміло, що це крайній захід, і від жертв серед мирного населення він не страхує - нещодавні напади в Лондоні це підтверджують.

Під час останньої атаки в Лондоні поліція застрелила нападників через вісім хвилин після першого виклику, але за цей час ті встигли вбити сімох людей і поранити ще півсотні.

Після різанини на Лондонському мосту пані Мей у своєму зверненні сказала: "Так більше тривати не може". Попри те, що нещодавні напади в Британії здійснювали не пов'язані між собою люди або групи, їх всіх, за словами прем'єр-міністра, об'єднує одне: "диявольська ідеологія ісламістського екстремізму".

Як перемогти цю ідеологію?

На жаль, простих рішень немає.

Мультикультуралізм не працює

Почати варто з того, що це навряд чи можливо. За сімдесят з гаком років після Нюрнберга радикальні течії усіх сортів нікуди не зникли, попри те, що західне суспільство, не шкодуючи сил, бореться з ними і з самою ідеєю нетерпимості.

Спроби запропонувати мусульманському населенню країн Європи інтеграційні механізми в Британії, як і в низці інших європейських країн, успіху не мали. Відокремленість мусульманських громад нікуди не зникла.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Більшість британських мусульман не підтримують екстремістські ідеї

Хоча багато британських мусульман прекрасно уживаються в суспільстві, слідують його нормам, та є й інші, які продовжують жити в своїх анклавах і керуються не законами країни, а нормами шаріату.

Вони не підтримують втручання держави в життя громад. Воно обмежується епізодичним переслідуванням найбільш кричущих, на її думку, середньовічних звичаїв, на кшталт жіночого обрізання.

Мабуть, уже можна говорити про те, що політика мультикультуралізму в цьому вигляді себе вичерпала і не принесла помітних результатів.

Замість об'єднаного суспільства, яке сповідує спільні цінності, але з різними культурними відтінками, вийшла досить строката колекція різних культурних елементів, які не завжди можуть ужитися.

Імами "нової хвилі"

Радикалізація молоді в мусульманських кварталах, на думку більшості дослідників, має насамперед соціальні, а не релігійні корені. Отже, і розв'язувати цю проблему повинні не імами, а політики. Чи правильно це? Не зовсім.

Одна з головних проблем в ісламі - це проблема інтерпретації Корану і хадисів. Їх, як і Святе Письмо, створили багато сотень років тому, і перед сучасними богословами виникає дилема: інтерпретувати священні тексти буквально або творчо адаптувати їх до сучасних реалій.

Копирайт изображения PA
Image caption Проповідь "прогресивних" імамів легко може наштовхнутися на несприйняття з боку консервативно налаштованих (напис на плакаті в центрі: "Майбутнє Британії в ісламі")

Низка дослідників вважає, що ісламська культура і ідеологія зараз переживає своєрідне відродження, яке можна порівняти з європейським Ренесансом середини минулого тисячоліття.

В ісламському світі з'являється дедалі більше богословів нового штибу, які пропонують більш сучасне тлумачення слів пророка Мохаммеда. Між ними і прихильниками "канонічної", буквальної інтерпретації священних текстів розгорається жорстока боротьба.

У цьому питанні для вірян конкретної мечеті думка імама може бути важливішою, аніж точка зору якогось улема (визнаного і авторитетного знавця теорії та практики ісламу) в далекій Саудівській Аравії, яку підкріплює святість Мекки і Медіни.

Саме місцевий імам може запропонувати молодику, який вирішив стати на шлях боротьби за віру, виїхати воювати до Сирії або Ірак під прапорами "Ісламської держави". Він також може переконати не брати гріх вбивства на душу, а зайнятися чимось корисним, менш смертоносним.

Але й тут не все так просто. По-перше, в ісламі немає єдиного, визнаного усіма (або хоча б переважною більшістю умми) верховного авторитета, на кшталт Папи Римського у католиків. Сумніву не підлягають лише слова пророка, а імамом (буквально - "хто стоїть попереду", тим, хто веде молитву) може стати кожен.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Проповідника Абу Хамза аль-Масрі засудили в Британії за підбурювання до вбивства і розпалювання расової ненависті. Пізніше суд в США визнав його винним у підтримці тероризму і засудив до довічного ув'язнення

По-друге, Рада мусульман Британії і схожі організації, хоч і засуджують усі прояви екстремізму, але не завжди виявляють рішучість.

Їхній авторитет у молодому середовищі не надто великий, аби ці заяви хоча б узяли до уваги. Чому офіційні мусульманські організації поводяться так: через страх покарання фанатиками за "відступництво" або через небажання далі вносити розкол в умму, - окреме питання.

І, нарешті, по-третє, технологічний прорив останніх десятиліть дозволяє мусульманину самому обрати собі імама за уподобаннями і ступенем радикальності: їх є багато на YouTube та інших онлайн-сервісах. Дослідники зійшлися на тому, що для радикалізації треба поштовх, а сьогодні отримати його - просто.

Імами "нової хвилі" - поміркованіші, вільніше тлумачать священні тексти, можливо, і молодші, розмовляють англійською мовою із місцевим акцентом. Це перший бар'єр на шляху до радикалізації молоді в ісламських кварталах.

Окрім питання, де їх узяти в достатніх кількостях, є й інші: наприклад, як уберегти їх від гніву більш радикально налаштованих проповідників. До того ж налагодити відносини із паствою відразу теж не вийде.

Хто поінформований - той озброєний

Наступний важливий елемент захисту від екстремізму, на який уряд не надто звертає увагу, - це програма Prevent, частина антитерористичної стратегії, яку взяв на озброєння ще в 2003 році кабінет лейбористів.

Вона передбачає налагодження зв'язків у мусульманських громадах людьми, які через службовий обов'язок мають там працювати: поліцейські, лікарі, соціальні працівники, вчителі. Якщо у них виникають підозри у причетності когось до екстремістської ідеології, вони звертаються до місцевого відділення програми.

За 2015-2016 роки таких звернень надійшло близько 7500, і лише в кожному десятому випадку потрібні були якісь заходи. Уряд витрачає на Prevent близько 30-40 мільйонів фунтів на рік, і, на думку низки експертів, її невисока ефективність - через колосальне недофінансування. Щоправда, є і ті, хто вважає, що шпигувати за студентами або пацієнтами - не кращий спосіб налагодити відносини.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption За "Джихадистом Джоном" не встежили ані спецслужби, ані співробітники програми Prevent

Уряд підкреслює, що завдяки Prevent лише у 2015 році 150 людей вдалося утримати від поїздок у зону бойових дій до Сирії та Іраку, 50 з них - діти. Напевно, це немало: за оцінками влади, приблизно 850 британців приєдналися до джихадистських угруповань із початку конфлікту в Сирії.

Спецслужби і армія

Можна сперечатися, наскільки ефективними в запобіганні терактів можуть виявитися вчителя або лікарі. Очевидно, що без розвідки "на землі" в цій справі не обійтися. Досвід Ізраїлю, який живе в умовах перманентної терористичної загрози від моменту свого заснування, показує, що розгалужена розвідувальна мережа - це головний засіб запобіганню терактів.

З одного боку, британські спецслужби багато чого досягли у цьому питанні. Країні вдалося уникати великих терактів майже 12 років, від моменту вибухів на транспорті в Лондоні в 2005 році. З іншого, від моменту нападу на Лі Рігбі в 2013 році і до березня цього року спецслужби запобігли 13 терактам. А потім лише за два місяці сталися три напади, і ще п'ять, як повідомляється, запобігли.

Копирайт изображения Reuters
Image caption Авторитет імама, що проповідує в мечеті, - великий, але не беззаперечний

Ще один важливий момент - це війна з так званою "Ісламською державою". Саме вона в останні роки грає роль магніту для екстремістів.

Мабуть, уже всім очевидно, що остаточної перемоги над "ІД" можна досягнути лише за допомогою масштабної наземної операції, на яку сьогодні в західному світі ніхто не зважиться. У тому числі і тому, що нова війна з "братами по вірі" сколихне умму і відгукнеться, зокрема, і в британських мечетях. Джихадистська ідея із розгромом "ІД" теж не помре, а перекочує куди-небудь у Судан або алжирські пустелі.

Однак розгром "воїнства Аллаха", на думку низки експертів, має і важливе ідеологічне значення: Аллах не може бути з неправими, якщо "ІД" переможуть - Аллах не з ними. Можливо, цього буде достатньо, щоб багато хто з тих британських мусульман, хто збирався стати під прапори джихаду, вирішить утриматися або хоча б почекати з цим.

Втім, ніяких гарантій експерти дати не можуть.

Говорити і показувати

Для громадянського суспільства теж є робота: припинити нагнітання істерики в дусі "заборонити", "вислати", "посадити у концтабори". Більшість мусульман Британії - законослухняні люди, навіть якщо їм не до вподоби усі британські цінності. Можливо, хоч це і суперечлива думка, правило британських ЗМІ не давати слово терористам треба дещо переформатувати.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Не всім у Британії подобається масовий наплив у країну людей, які не поділяють цінностей відкритого суспільства

Мова не йде про те, щоб транслювати в прямому ефірі британських телеканалів сцени обезголовлювання заручників від "ІД".

Однак вести публічні дебати з радикально налаштованими потенційними екстремістами, можливо, має сенс. Зрештою, саме наш страх живить терор, а психологи стверджують, що зустріч зі своїми страхами віч-на-віч - перший крок до їх подолання.

Сьогодні у західному світі ймовірність загинути в автокатастрофі набагато вища, ніж вірогідність стати жертвою теракту.

Чи зміниться це, залежить не тільки від політиків і силовиків, а й від звичайних громадян. Тобто нас із вами.

Новини на цю ж тему