Повернення в Алеппо: історія мого дому під час війни

Zahed's courtyard after the war

Коли 2012 року до сирійського міста Алеппо прийшла громадянська війна, Загед Таджеддін мусив покинути свій 450-річний будинок. Попри його хвилювання, будинок вистояв. Пізніше пан Таджеддін довідався, що в ньому розмістили центр медичної допомоги, який під час постійних бомбардувань урятував життя багатьом містянам.

Загед Таджеддін завжди хотів мешкати в історичному центрі Алеппо, в одному зі старих будинків, де вхідні двері прочиняються в коридор, який веде до внутрішнього двору з фонтаном і жасмином, що оплітає стіни.

В такому будинку виріс його батько, але дитячі роки Загеда минули в квартирі в сучасному районі міста.

Підлітком він блукав старими маєтками, приреченими на знесення, зазираючи у двори та видираючись на дахи, що могли б розсипатись під ногами. Згодом, 2004 року, зробивши кар'єру скульптора та археолога, він нарешті зміг придбати старовинний будинок для своєї сім'ї.

Бабуся Загеда з його батьком Ґассаном у дворі їхнього будинку
Image caption Бабуся Загеда з його батьком Гассаном у дворі їхнього будинку

Він обрав район Джудайда, що на місцевому діалекті означає "новий квартальчик". Район був забудований у XV столітті, але його і справді можна вважати "новим" як для міста, постійно заселеного впродовж 6000 років.

"Для мене цей район був таким особливим", - каже Таджеддін.

courtyard with fountain
Image caption Загед мріяв стати власником історичного будинку - і нарешті придбав такий будинок у районі Джудайда

Середньовічні житлові будинки тулилися тут над мощеними вулицям та площами. Церкви, мечеті, кав'ярні, а головне, постійний запах квітів - такою була Джудайда до війни.

"Там завжди пахло жасмином. Це типово для вулиць Алеппо, - каже Загед. - Магічна атмосфера".

Над вулицями Джудайди простяглися арки (фото Яссера Таббаа)
Image caption Над вулицями Джудайди простяглися арки (фото Яссера Таббаа)

Коли в Сирії почався збройний конфлікт, пан Таджеддін з дружиною та дітьми жив у Лондоні. Він міг лише здалека спостерігати за тим, як у 2012 р. Алеппо охопила війна. Джудайда перетворилася на поле бою між урядовими військами та опозицією.

"Це неймовірно важко - слухати новини здалека. Я з усіх сил намагався стежити за подіями", - розповідає він.

Він старанно збирав будь-яку інформацію в інтернеті. "На одному відео з YouTube видно битву, що відбувається прямо на ґанку мого будинку. Наша вузенька вуличка запруджена людьми, що б'ються та кричать".

Ще сумнішою виявилася спроба його старенького батька перевірити, що з будинком. Вийшовши з власного дому на території, контрольованій уряд, цей 84-річний слабкий чоловік потрапив під снайперський вогонь.

"Дві години він пролежав долілиць на розі вулиць, поки кулі свистіли над його головою", - каже пан Таджеддін.

"Після того він більше не ризикував іти так далеко".

Двір типового будинку в Джудайді під час війни (2013 р.) Копирайт изображения Getty Images
Image caption Двір типового будинку в Джудайді під час війни (2013 р.)

Сам Таджеддін уперше повернувся до Алеппо восени 2015 року, і це теж ледь не кінчилось трагедією.

"Відразу на в'їзді до міста вас зустрічають руїни, - каже він. - Дуже боляче бачити своє місто таким".

Він виліз на одну з високих веж Алеппо, щоб оглянути старе місто - нині сірий, майже місячний краєвид з навалами каміння, кістяками будівель і вулицями по коліно у смітті.

На це неможливо було дивитися без сліз.

Looking south over the citadel

Потім він спробував зайти в Джудайду, але за 150 метрів від свого будинку натрапив на блокування з мішків з піском.

Він насмілився перелізти через ті мішки, але зробив лише кілька кроків, перш ніж його спинили й розвернули патрульні з урядових військ.

"Мені пощастило, що їхній голова виявився доброю людиною, - пригадує пан Таджеддін. - Він сказав: "Вам пощастило. Взагалі-то нам наказано стріляти без попередження. Це зона воєнних дій".

Гармата повстанців на вулицях Джудайди
Image caption Гармата повстанців на вулицях Джудайди

Коли в Алеппо почалися бої, Абу Ахмед - фармацевт з невеличкого селища на південь від Алеппо - відчув, що не може стояти осторонь.

Він залишив вдома дружину і малих дітей й перебрався поближче до центру подій. Спочатку від ходив від оселі до оселі, надаючи першу допомогу, накладаючи компреси й пов'язки, призначаючи ліки.

Через кілька місяців він почав шукати будинок з міцними підвальними приміщеннями, де можна було б зберігати медикаменти та лікувати пацієнтів, не боячись стрілянини. Він знайшов, що шукав, у Джудайді - хоч він того не знав, це був будинок пана Таджеддіна.

Abu Ahmed found a house with cellars to set up a medical centre

"Я пробував знайти власника, та оскільки всі сусіди виїхали, ніхто не зміг мені допомогти", - каже Абу Ахмед.

"Цей район постійно потрапляв під обстріли, та чомусь мені там було безпечно. Там не лишилося жодної лікарні чи навіть медпункту, тож я подумав, що мої послуги стануть у пригоді".

Другий поверх він лишив замкненим, а перший переобладнав під медичний центр. Наприклад, вітальня стала приймальнею - там уже були дивани, до яких додали ще стільців.

Одну з кімнат, що виходять у двір, зробили рентген-кабінетом, другу - післяопераційною палатою. У підвалі Абу Ахмед примудрився обладнати дев'ять лікарняних місць.

Часом пацієнти чекали на подвір'ї
Image caption Часом пацієнти чекали на подвір'ї

Завдяки грошовій підтримці від гуманітарних організацій усі ліки поширювались безкоштовно.

Сам Абу Ахмед працював з ранку до ночі й без вихідних, одночасно як лікар, фармацевт і водій швидкої допомоги.

"Напруга не спадала ні на день", - каже він.

"У багатьох, хто до нас звертався, були шрапнельні поранення, в деяких - внутрішні кровотечі. Траплялися й ампутації. Часом людей приносили до мене вже мертвими - зі снайперськими кулями в голові".

"У мене бували панічні атаки. Коли бачиш, що все лише погіршується, а виходу немає, починаєш прагнути смерті - але не можеш її знайти. Дуже часто я ніяк не міг зарадити людським стражданням. Адже що я можу зробити? Хіба що зупинити кровотечу, полегшити біль".

Джудайда часто потрапляла під бомбардування.

"Якось у надвечірній час я був у центрі приблизно з десятьма пацієнтами, - пригадує пан Ахмед. - Раптом ми почули гул літаків просто над головами - й побігли в підвал. Ми ледь спустилися по сходах, як полетіли бомби".

"Весь будинок трусився - повсюди була пилюка, сміття, скло з розбитих вікон. Ми нічого не бачили навколо себе. Хвилин через 15-20 ми почали перевіряти, чи всі в порядку, - гукати один одного по імені. На щастя, всі вціліли".

Бомба оминула їх лише на кілька метрів - сусідній будинок зрівняло з землею.

Руїни сусіднього будинку
Image caption Руїни сусіднього будинку

Одного разу у внутрішньому дворі провели дитяче свято - середньовічні арки прикрасили гірляндами, а чашу фонтана наповнили повітряними кульками.

Хоч би на день Абу Ахмед допоміг сусідським дітлахам - серед яких багато осиротіли - відпочити від постійного жахіття. В цьому їм допоміг старовинний будинок Загеда Таджеддіна.

Під час війни Абу Ахмед організував свято для сусідських дітлахів, серед яких було немало сиріт
Image caption Під час війни Абу Ахмед організував свято для сусідських дітлахів, серед яких було чимало сиріт

Цей будинок також подарував багато хвилин спокою самому Абу Ахмеду посеред його буремного життя.

"Найспокійнішим завжди був початок дня - годині о п'ятій-шостій, відразу після ранкової молитви", - розповідає він.

"Я виходив на подвір'я, щоб випити чашку кави в тіні дерева поблизу фонтана, вдихаючи аромат жасмину, жимолості, ранкової роси".

"Ці кілька хвилин допомагали мені викинути з голови все бачене напередодні. Я забував свої нічні жахіття. Це були дорогоцінні хвилини".

Сім'я Абу Ахмеда теж жила в Алеппо, але в спокійнішому районі. Їм було важко зустрічатись, і врешті-решт фармацевт одружився вдруге.

Наприкінці 2016 року, коли Алеппо було під жорсткою облогою, його друга дружина народила донечку. Це було величезне щастя, каже пан Ахмед, але оскільки мама й доня були виснажені від поганого харчування, вони лишалися в лікарні. На третій день їхнього там перебування лікарню зачепили нові бомби.

На щастя, вони не постраждали, але небезпека підкралася надто близько, тож пан Ахмед забрав їх до свого медичного центру в Джудайді.

Для центру Абу Ахмеда виготовили печатку
Image caption Для центру Абу Ахмеда виготовили печатку

"Я сам про них піклувався, - каже він. - Коли мене питають, як мені вдалося зберегти мою маленьку дівчинку живою й здоровою під час облоги, я не знаю відповіді. Це Бог нас вберіг".

Вони лишалися там, у контрольованому повстанцями Алеппо, аж до кінця облоги у грудні 2016 року.

"Була зима, холод і голод, - пригадує пан Ахмед. - Дійшло до того, що люди по ночах стукали в двері й просили шматок хліба чи жменьку борошна. Бомби вже нікого не хвилювали. Люди казали: "Якщо ми помремо, то нарешті знайдемо спокій".

"Емоційно всі були вкрай виснажені. Кожна нова мить була тяжчою за попередню. Ситуація була безнадійна, і ми мусили тікати".

Абу Ахмед позичив у друга машину. Спочатку він вивіз у безпечне місце свою першу родину, а тоді повернувся за другою дружиною й кількамісячною дочкою, яку назвали Лейлас.

"Друга подорож виявилась пеклом. Ми виїхали після заходу сонця в останньому конвої", - розповідає він.

"Однієї миті прямо перед нашою машиною впала ракета. Здійнялася курява. В мене на руках була Лейлас. Ми не постраждали, але тремтіли з переляку. Та що ми могли зробити? Тільки струсити з себе пил та їхати далі".

an overturned bus in Judaydah
grey_new

Коли у грудні 2016 року уряд заново встановив контроль над східним Алеппо, Загед Таджеддін нарешті зміг повернутися.

Він побачив закинуті вулиці й зруйновані будівлі - повсюдну руїну. Багатьох знайомих місць - перукарні, кравецької майстерні, місцевої школи та мечеті - більше не існувало.

Люди, які втратили дім, сплять у руїнах
Image caption Люди, які втратили дім, сплять у руїнах
Понад вуличками Джудайди майже не лишилося прекрасних арок
Image caption Понад вуличками Джудайди майже не лишилося прекрасних арок
Люди вертаються додому, щоб забрати бодай якісь пожитки
Image caption Люди вертаються додому, щоб забрати бодай якісь пожитки

Будинок пана Таджеддіна вцілів, але за кілька днів між поспішним від'їздом Абу Ахмеда та поверненням Загеда Таджеддіна його пограбували мародери. Вони забрали навіть кухонні крани та залізний каркас від ліжка.

Посеред сміття Таджеддін знайшов свої родинні фотографії, старі листи, дитячі малюнки.

scraps of Zahed's personal belongings - drawings
Among the debris there are many family photographs

Місцями на підлозі валялися купи медикаментів.

"Я зайшов - і побачив повний хаос. У власному будинку я почувався, наче на археологічних розкопках", - каже він.

"Зараз тут дуже похмуро. Але будинок усе ще стоїть - стіни, подвір'я, рослини, кущі жимолості й наше єдине жасминове дерево".

Наразі пан Таджеддін замкнув свій будинок і не знає, чи повернеться туди й коли саме, якщо так.

The house was filled with medical beds

Пан Ахмед живе в іншому сирійському місті з двома дружинами й п'ятьма дітьми. Він намагається налагодити там свій аптечний бізнес, але дуже сумує за рідним містом.

"Все моє життя лишилося в Алеппо, - каже він. - Там пройшли найкращі його моменти. Ці спогади водночас солодкі та гіркі. Навіть у найтемніші дні, навіть посеред бомб, я волів би жити в Алеппо й більше ніде".

bathroom ceiling

Замикаючи будинок у Джудайді під час свого останнього приїзду, Загед Таджеддін кинув погляд на жасминове дерево у внутрішньому дворі.

"Була зима, і жасмин надто розрісся, бо його ніхто не підрізав, - розповідає він. - Листя зеленіло - і знаєте, що цікаво? Перед від'їздом я побачив на дереві одну-єдину квітку - мабуть, найпершу в новому році".

Zahed in the courtyard on his last visit

Фото Загеда Таджеддіна, якщо не зазначено інакше.

Новини на цю ж тему