Микита Кадан: Україна зараз - це простір війни

Микита Кадан, робота Лади Наконечної "Град" (ліворуч) і картина Олександра Богомазова "Глубочиця"
Image caption Микита Кадан, робота Лади Наконечної "Град" (ліворуч) і картина Олександра Богомазова "Глубочиця"

"Якщо Україна 100 років тому - це простір революції, то сьогодні це простір війни", - говорить ‎художник і куратор Микита Кадан про виставку Postponed Futures у лондонській галереї GRAD.

Поруч із роботами таких українських художників-експериментаторів, як Олександр Богомазов, ‎Василь Єрмілов, Олександр Хвостенко-Хвостов, Борис Косарев та Марія Синякова, які змінили ‎уявлення про мистецтво і суспільство на зорі ХХ сторіччя, виставка демонструє роботи і ‎сучасних художників - Микити Кадана, Лади Наконечної та Миколи Рідного.‎

Близько ста років відділяють художників, чиї роботи представлені на цій виставці. ‎Її назва у дослівному перекладі - "відкладені майбутні", у множині.

Саме майбутнє, а точніше ‎його варіанти і проекції, які уявлялися українським авангардистам майже сторіччя ‎тому, стали головною темою цієї виставки. Їхнє ж сучасне втілення - чи неспроможність ‎втілення - питання, що постало у центрі мистецьких пошуків сучасних молодих ‎художників. ‎

Один із засновників художньої групи "Р.Е.П", сьогодні - учасник кураторської групи "Худрада", ‎Микита Кадан давно працює із темами історичної пам'яті, радянського ‎спадку сучасної України, трансформацій пострадянського простору.‎

В інтерв'ю ВВС Україна він розповів про космополітизм українського авангарду, сучасну ‎‎"безмайбутність" мистецтва і про те, чому важливо переосмислювати історію.‎‎‎‎‎

Центральна робота виставки - скульптура Микити Кадана, натхненна "Монументом трьом революціям" Василя Єрмілова Копирайт изображения GRAD Gallery
Image caption Центральна робота виставки - скульптура Микити Кадана, натхненна "Монументом трьом революціям" Василя Єрмілова
Білий макет монумента "доповнений" рештками розплавленої чашки, зібраними художником зі згорілого будинку на Донбасі Копирайт изображения GRAD Gallery
Image caption Білий макет монумента "доповнений" рештками розплавленої чашки, зібраними художником зі згорілого будинку на Донбасі

ВВС Україна: Чому у назві цієї виставки - Postponed Futures - "майбутнє" вжите у множині?

Микита Кадан: Мова йде про можливості майбутнього. Про майбутнє, як можливість, ‎і про те, що є дуже різні варіанти розвитку, в тому числі закладені у роботах авангардних. [І про ‎те, що ці можливості] не були реалізовані.‎

ВВС Україна: В чому полягали ці можливості, ці варіанти авангардного майбутнього? Яким було ‎їхнє бачення майбутнього і чому воно виявилося нереалізованим?

М.К.: Так чи інакше, це, великою мірою, певний нереалізований намір.‎

Ця виставка - частина дискусії про окремішність українського авангарду. Але навіть той факт, ‎що ми сьогодні займаємося темою українського авангарду, ми його відділяємо від певного ‎російського авангарду (чи то російського етнічного, чи то російського імперського) - сам факт ‎того, що ми займаємося національним авангардом, означає, що універсалістський намір ‎авангарду не був втілений, що так чи інакше історія мистецтва перебуває у заручниках у ‎розділеного світу.‎‎‎

Але це виставка не тільки історичного авангарду, але й сучасного мистецтва. Художників, які ‎працюють із темою авангарду і в той же час із темою війни.‎

Тобто якщо Україна 100 років тому - це простір революції, то сьогодні це простір війни. І тут ‎революція, як можливість, заміщується війною як дійсним станом справ.‎

Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів
Український авангард у Лондоні

Я бачив, що зараз проходить доволі багато виставок про революції, про 1917-й, про 20-ті роки. ‎Там у назвах, у описах, у підзаголовках доволі часто використовується слово "утопія". Мені ‎здається, що воно часто використовується необдумано. Утопією часто легко назвати якісь ‎цілком раціональні модернізаційні проекти. І та віра у свою здатність якось розумно ‎реорганізувати чи перебудувати світ, яка була тоді, зараз багато ким сприймається як така наївна ‎мрійливість, яка призвела до великої крові.‎

Але ми тут намагаємося подивитися на сам намір художників і суспільства того періоду і ‎побачити у ньому щось, знаєте, дуже вольове і в той же час дуже реалістичне.‎

Це пов'язано не з утопією як місцем, якого немає і бути не може. Це пов'язано з абсолютно реальними - хоч і амбіційними і дуже масштабними - проектами майбутнього.‎

Сьогодні майбутнє як таке стало якимось відкладеним питанням. Ми не майбутнім займаємося ‎‎- ми займаємося виживанням тут і зараз. Ми займаємося відбиттям агресії, якимось ‎поєднанням життя воєнного і мирного часу.‎

Робота Лади Наконечної "Град" Копирайт изображения GRAD Gallery
Image caption Робота Лади Наконечної "Град"
Робота Лади Наконечної "Град" Копирайт изображения GRAD Gallery
Image caption Робота Лади Наконечної "Град"

ВВС Україна: Мистецтво молодих українських художників, представлене у рамках цієї виставки, ‎ви описали терміном "nofuturism" - "не-футуризм", на противагу футуризму, як я розумію? Що ‎означає це визначення?

М.К.: Сьогоднішніх авторів і той тип мистецтва, яке тут показується, я б ‎спробував визначити як такий "nofuturism", маючи на увазі, що є конкретний художній рух ‎початку сторіччя, який називався футуризм. Хоч він і був різний - був італійський футуризм, ‎російський футуризм, український футуризм, можна говорити про мистецтво авангарду як про ‎такий узагальнений футуризм, тобто про футуризм у найширшому сенсі - про майбутньо-‎орієнтоване мистецтво.‎

Але те, що робиться зараз у близькому мені колі авторів - це щось, що ґрунтується на такій програмі ‎безмайбутності і на тому, щоб стояти із гідністю проти вітру історії.

Ще одна робота Лади Наконечної, представлена на виставці - "Merge Visible" Копирайт изображения GRAD Gallery
Image caption Ще одна робота Лади Наконечної, представлена на виставці - "Merge Visible"

ВВС Україна: Ця програмна безмайбутність - це така відповідь, рефлексія на політичні події в українському суспільстві?

М.К.: Всі роботи, які тут експоновані, так чи інакше, містять рефлексію на певні політичні умови, ‎навіть коли це геометрична абстракція. І те, що це рефлексія політична, мається на увазі за ‎замовчуванням.‎

Але мова про різницю підходів до політичного - тоді і зараз. Тоді це було замішано на ідеї ‎розумного проектування, при чому жорстокого, із жертвами, які здаються нам зараз абсолютно ‎неприйнятними, коли проект обертається величезним злочином. Але так чи інакше, це було ‎розумно проектоване майбутнє, над майбутнім працювали як певним завданням.‎

Зараз же проектування майбутнього як такого немає. Зараз є реагування на той тип політичних ‎подій, які падають на голову, як дощ із каміння.‎

Фільм Миколи Рідного "Сірі коні" - сучасна рефлексія історії його прадіда-анархіста Копирайт изображения GRAD Gallery
Image caption Фільм Миколи Рідного "Сірі коні" - сучасна рефлексія історії його прадіда-анархіста

І скоріше, [сьогоднішнє] мистецтво знаходить точки, з яких можна дивитися на сьогоднішні ‎політичні процеси, у тому числі найкатастрофічніші.‎

ВВС Україна: Виділяючи український авангард із авангарду як глобального художнього руху, що ‎саме дає йому цю відмінність?

М.К.: По-перше, він пов'язаний із "політикою українізації", тобто з українською формою ‎ранньорадянської "політики коренізації". Це було таке швидкісне створення нової української ‎прогресистської міської культури, дуже космополітично орієнтованої, але при цьому такої, що ‎позбувається колоніальної залежності від Росії.‎

З іншого боку, увесь український авангард - і дореволюційних теж - визначається дещо ‎більшою близькістю до Заходу.‎

Можна згадати Михайла Бойчука. У нього був львівський період, було навчання в Західній ‎Європі, а з 1917 року він почав працювати у Києві, де ініціював нову школу, новий великий художній рух. Не факт, що він зміг ‎би його реалізувати, якби залишився у нерадянському Львові. І у той же час не зміг би він його реалізувати, якби ‎не пройшов навчання і якби не інтегрувався у художнє життя Західної Європи. Розстріляний Бойчук був у 1937 році у сталінському СРСР.‎

Ось, напевне, дві головні і парадоксально поєднувані риси: програмна українізованість і космополітичний характер.‎

ВВС Україна: Але і фінал українського авангарду - він же теж дає йому певну відмінну рису?

М.К.: Фінал українського авангарду - це просто його знищення, коли "політика українізації" була ‎згорнута. Коли, власне, радянська, уже об'єднана держава прийшла до відновлення попередніх ‎централізованих і авторитарних форм правління, і все це занадто незалежне мистецтво ‎виявилося непотрібним.‎

Але зараз, коли Україна не тільки прожила кілька десятиріч незалежності, але і докладає усіх зусиль, аби вийти з російської орбіти, авангард переосмислюється.‎

У той же час, зараз період, коли авангард намагаються розглядати через консервативну оптику, що призводить до ‎втрати важливих сенсів.‎

Я не роблю з цього великої трагедії. Це певний етап, і ця думка ще ‎буде додумана до своєї логічної межі.‎

Цією виставкою ми створюємо можливість подивитися на український авангард інакше, антиконсервативно - ‎виділити в ньому універсалістське, космополітичне начало.

Верхні ряди - картини українських авангардистів, нижній ряд - роботи Микити Кадана "Зауваження про архіви" Копирайт изображения GRAD Gallery
Image caption Верхні ряди - картини українських авангардистів, нижній ряд - роботи Микити Кадана "Зауваження про архіви"
Зліва направо: "Портрет Пікассо" і "Портрет Хлєбнікова" Бориса Косарева; "Зауваження про архіви" Микити Кадана Копирайт изображения GRAD Gallery
Image caption Зліва направо: "Портрет Пікассо" і "Портрет Хлєбнікова" Бориса Косарева; "Зауваження про архіви" Микити Кадана

ВВС Україна: Чи можна сказати, що ця виставка - інша сторона дискурсу про український ‎авангард, що нині триває?

М.К.: Так, я думаю, що це інша сторона погляду на український авангард. Інша сторона щодо ‎тієї, яка культивується в українських державних інституціях.‎

І в той же час я вважаю, що ми разом із ними робимо справу введення українського авангарду ‎у зону видимості.‎

ВВС Україна: Те, що виставка Postponed Futures про український авангард показана у Лондоні - ‎це політичне рішення?

М.К.: Знаєте, те мистецтво, яке тут показане, мистецтво авангарду - із лондонських колекцій. І це ‎одна сторона: тут ми просто можемо реалізувати багато що на практиці, в Україні це часто складно.‎

Василь Єрмілов "Палац піонерів і жовтенят у Харкові" Копирайт изображения GRAD Gallery
Image caption Василь Єрмілов "Палац піонерів і жовтенят у Харкові"

Друга проблема - низька поєднуваність підходів. Українські інституції борються за можливість українського ‎авангарду. І в той же час це часто відбувається на рівні вказівок на вплив народної ‎вишивки на колористику Малевича, чи приписування йому релігійності, чи якихось інших спроб прив'язати художників українського ‎авангарду до архаїчного, традиціоналістського набору цінностей.‎

‎Мені це здається етапом у осмисленні досвіду українського авангарду, етапом, який, можливо, ‎скоро мине, але який все ж намагається укорінити його в українському ґрунті. ‎

Але нам-то цікавіше в ньому інше - саме універсалізм, інноваційне проектування, воля до реалізації ‎революційного проекту. Тому з домінуючим сьогодні в Україні способом говорити про авангард ми поки ‎що не сходимося.

‎‎‎

Новини на цю ж тему