Трагедія Луцька: через 76 років знайшли останки понад 100 жертв НКВС

Останки розстріляних людей
Image caption Останки розстріляних людей на території луцької тюрми шукали не один рік

У Луцьку краєзнавці знайшли останки понад 100 жертв комуністичного режиму - в'язнів луцької тюрми, розстріляних НКВС на початку німецько-радянської війни, 23 червня 1941 року.

Уже багато років поспіль цього дня у Луцьку - День скорботи. Загалом, за орієнтовними оцінками, тоді було вбито близько двох тисяч людей.

Краєзнавці шукали поховання на території луцької тюрми не один рік. Де саме вони розташовані, напевне ніхто не знав: з поверненням радянської влади на Волинь про це боялися говорити, а братські могили, облаштовані біля тюрми за німців, енкаведисти зрівняли із землею і заасфальтувати.

У 1996-му, неподалік одного з поховань, встановили меморіальні дошки.

У знайденому через 76 років похованні ексгумовано 107 останків. Рештки виявили у п'ятиметровій ямі, на глибині двох метрів. За попередніми даними, загиблі - це молоді люди віком до 30 років, у тому числі жінки.

Представники спеціалізованого підприємства Львівської облради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій "Доля" підняли на поверхню рештки кісток, а також одягу, посуду, замки, гільзи і передали на судово-медичну експертизу.

Як розповів керівник робочої групи з проведення розкопок, історик Сергій Годлевський, це поховання шукали й раніше.

"Ще у 2009-му шукали. Я сам особисто шукав, бо дуже боляче було думати, що ці люди належно не поховані. 2010-го роботи припинили, бо масових поховань не могли знайти. Але клали бруківку і копнули на прохання краєзнавців трохи вбік - а там кістки... Цих людей мертвих скинули у вирву з-під авіабомби, що розірвалася 22 червня на території тюрми, а зверху накидали документи, полили керосином і усе підпалили", - розповів він.

Image caption Ростилавові Кушніруку тоді було 11 років

Ростислав Кушнірук - один з тих волинян, чия родина зазнала втрат: поміж розстріляних були троє його дядьків, тіл яких так і не знайшли.

На подвір'ї тюрми, де нині розташований монастир, 87-літній чоловік у сльозах згадує, як з початком війни у село Княгинінок поблизу Луцька несподівано повернулася раніше заарештована тітка. Тоді йому було неповних 11 років.

"Бачимо - йдуть три жінки. Батько гукнув до сестри: "Ганно, а де ж Петро?!". Вона як стояла, так і впала. Каже: "Постріляли...". Як постріляли?! Як постріляли?! В голові такого не вкладалося! То ж сиділи у тюрмі і за Польщі і живі були! То було страхіття!", - розповідає Ростислав Кушнірук.

Петра, Артема та Івана Корольчуків, родичів пана Ростислава, судили за те, що були членами ОУН-боївок, але про смертну кару на той час не йшлося. Сім'я чекала, що їх вивезуть до таборів у Сибіру. Тому родині важко було повірити, що молодих чоловіків розстріляли.

Тітка Ольга розповідала, що жінок чомусь відпустили; перед розстрілом чоловіків один із наглядачів заглянув до камери і гукнув: "Всем лежать тихо, иначе будет так, как вашим мужьям."

Батько Ростислава Кушнірука на другий день з тіткою на підводі поїхав до Луцька шукати загиблих рідних. Ростислав, якого лишили неподалік, згадує, що чув, як кричали з горя люди: "Крики там були - не передати... Мої не знайшли нікого, бо ж тіла скидали у ями, вапном посипали..."

Ростислав Кушнірук був з батьками і на похороні знайдених розстріляних, який німці дозволили організувати у Луцьку у серпні 1941 року. Тоді ж люди поставили чотири дубові хрести на місцях поховань.

Копирайт изображения Інститут національної пам'яті
Image caption Хрести, встановлені в пам'ять про розстріляних, НКВС зруйнувало у 1944 році

Але у 1944-му енкаведисти хрести наказали знести, а ті місця - заасфальтувати.

У 1960 році влада вирішила розмістити у тюрмі музичне училище. Ростиславу Кушніруку довелося працювати тут викладачем.

"Я дав клятву Богу, що танцювати по кістках моїх рідних не буду! За 26 років роботи в училищі я ту клятву не порушив, може тому Бог вділив мені довголіття, щоби я дожив до цих днів. І я готовий стати на коліна перед тими, хто робить таку благу справу", - каже він.

Згідно із архівними документами, станом на 10 червня 1941 року у Луцькій тюрмі НКВС утримували 2 754 в'язні. В основному це активісти ОУН, священики, інтелігенція, так звані куркулі.

Як розповіла історик Леся Бондарук, представник Інституту національної пам'яті на Волині та член робочої групи, що займалася розкопками, цих людей планували вивезти до Астрахані та Вологди, однак несподівано почалася війна.

За директивою народного комісара Держбезпеки СРСР Меркулова №2445-М, датованою 23 червням 1941-го, на осіб з тюрем західних областей України складалися розстрільні списки: людей знищували за місцем утримання у зв'язку з початком війни з Німеччиною.

Через понад два роки НКВС візьметься замітати сліди злочину.

Леся Бондарук виявила в архіві СБУ документ 1944 року - начебто розслідування радянської влади, у якому "встановлено", що в'язні були вбиті німецькими окупантами у червні 1943-го. Це "розслідування" було надважливим доказом фальсифікації: документ був датований 17 лютого, через 15 днів після того, як до Луцька увійшли вже радянські війська.

У 1989 році прокуратура під тиском громадськості відкрила кримінальну справу, але, як розповів історик Сергій Годлевський, через якийсь час її закрили.

Нині кримінальне провадження за статтею 115 Кримінального кодексу "умисне вбивство" - відкрило управління Національної поліції в області. За інформацією начальника Луцького відділу поліції Олега Кічука, зараз триває досудове розслідування, волинське бюро судово-медичної експертизи досліджує фрагменти кісток, аби офіційно підтвердити час та причини загибелі людей.

На місці знайденого поховання планують поставити скляний саркофаг. Водночас, пошуковці та представники громадськості говорять про необхідність пошуку інших місць захоронень на території тюрми, а також про облаштування музею пам'яті у нинішньому монастирі. Місцева влада попередньо погодилася виділити на це кошти у бюджеті 2018 року.

За даними Інституту національної пам'яті, радянська влада, відступаючи улітку 1941-го перед нацистами, знищила у в'язницях на території Західної України, за різними даними, від дев'яти до 20 тисяч людей.

Новини на цю ж тему