Фестиваль на батьківщині "засновника Донецька" - репортаж з Уельсу

Панорама міста
Image caption Панорама міста, що колись було всесвітньо відомим серцем металургії

Ранок вихідного дня. У мальовничому куточку південного Уельсу місто Мертир-Тидвіл повільно прокидається і повертається до життя.

Центр напівпорожній. Людей мало. Але в будівлі колишньої мерії Redhouse, що червоно-цегляним велетнем домінує над центральною площею, кипить робота.

Волонтери й організатори завершують приготування до фестивалю "Ентузіазм" - унікальної і безпрецедентної спроби перекинути місточок у часі і просторі між південним Уельсом і Донбасом, між 2017 роком і кінцем ХІХ сторіччя.

Сьогодні Донецьк символічно "гостює" в рідному місті свого засновника - Джона Г'юза.

Назва фестивалю Enthusiasm - запозичена із фільму радянського документаліста-конструктивіста Дзиґи Вертова "Ентузіазм: симфонія Донбасу".

Показ цього фільму, але в інтерпретації сучасників, - завершить довгий день занурення в історію, культуру і навіть кухню Донбасу і Східної Європи, але день щойно почався.

Батьківщина Г'юза

Саме тут, у Мертир-Тидвілі, у 1814 році в родині головного інженера металургійного заводу народився хлопчик, іменем якого через понад півстоліття назвуть засноване ним поселення металургів на півдні Російської імперії, Юзівку.

Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів
Свято Донецька у рідному місті Юза

Сьогодні містянам і гостям Мертир-Тидвіла покажуть, як жилося у Юзівці на зламі ХІХ і ХХ століть, як Донбас перетворився на локомотив сталінської індустріалізації і як засноване Г'юзом місто виросло до нинішнього велетня з мільйонним населенням, що в новинах у зв'язку з понурим приводом - там точиться війна.

Розквіт самого Мертир-Тидвіла, або просто Мертира, припав на час, коли в південному Уельсі процвітало виробництво для "спраглої заліза" індустріальної революції, в часи наполеонівських воєн, коли британський королівський флот потребував більше гармат і ядер, металу для обшивки кораблів, а для нового в ті часи способу пересування і транспортування товарів і людей - залізниці - ненаситною була потреба в рейках.

Стара мерія після реставрація стала центром культури
Image caption Стара мерія після реставрація стала центром культури Мертир-Тидвіла Redhouse (Червоний будинок або "Редгауз")

Організатори фестивалю, викладачка Сент-Ендрюського університету Вікторія Донован і художник і викладач Університету Південного Уельсу Стефан Каддік у програмі фестивального дня розповідають історію валлійського поселення на Донбасі і переосмислюють його роль в історії і культурі віддаленого звідси куточка континентальної Європи. А також знайомлять місцевих жителів - земляків Г'юза - з Донецьком нинішнім.

За словами д-ра Донован, натхненням для одноденного фестивалю "Ентузіазм" стали багаті на кольорові деталі архівні матеріали, що зберігаються в Кардифі. Вони настільки промовисті, що проливають світло на багато сторінок життя людей, які поїхали з Г'юзом.

"В архіві багато про те, як Джон Г'юз і валлійські робітники-мігранти наприкінці ХІХ століття поїхали до Юзівки. Дізнавшись про те, що існує ця маловідома історія валлійської міграції до нинішньої України, я подумала, що це надто гарна історія, щоб обмежитися сухою науковою статтею", - ділиться задумом Вікторія Донован.

А творче наповнення цього задуму - і програма фестивалю в Мертир-Тидвілі - це вже результат співпраці з митцем і викладачем Університету Південного Уельсу Стефаном Каддіком, додає д-р Донован.

Від Г'юза - до Юза і Юзівки

Джефф Гендерсон
Image caption Джефф Гендерсон вважає, що всі валлійці мають пишатися Г'юзом

Виставкова зала "Редгауза" заповнюється гостями й учасниками фестивалю. Хтось прийшов цілими родинами: один молодий батько заколисує малюка у візочку. Хтось прийшов з Мертир-Тидвіла, інші приїхали з Кардифа або й далі, як історик-аматор Джефф Гендерсон, який був на фестивалі першим і приїхав за понад 70 км.

Про те, що нинішній Донецьк, Юзівку, заснував чоловік із Мертир-Тидвіла, він дізнався з мемуарів Микити Хрущова. І переконує, що в Джона Г'юза і Хрущова, на його погляд, є багато спільного.

"Я вважаю, що кожен валлієць мав би пишатися паном Г'юзом, - каже Джеф. - Аби він був би живий нині, його б нажахало те, що діється в заснованому ним місті".

Валлійські заробітчани в царській Росії

Лекція з елементами драми
Image caption Як виникла Юзівка - лекція з елементами драми

Перша в програмі фестивалю - театралізована лекція завідувачки Архівом Гламоргана Сьюзан Едвардс про поневіряння валлійських поселенців у степах Донбасу, де зими були люті, літа спекотні і де вони починали з нуля, але вже за два роки звели вісім доменних печей і почали виплавляти залізо.

За спиною лекторки - стенд з історичними фото, листами, портретами, цінними паперами, за допомогою яких заснована Г'юзом "Нова російська компанія" позичала капітал на Лондонській біржі.

В архіві Гламоргана, за її словами, зберігається біля півдюжини скринь артефактів доби ранньої Юзівки - листи, спогади, предмети побуту, багато світлин. Частину показують на фестивалі.

Культура, ідентичність, революція
Image caption Культура, ідентичність, революція - стенди для архівних матеріалів навмисно зробили з фанери, каже автор концепції заходу Стефан Каддік

Одна з центральних тем фестивалю Юзівки на батьківщині Юза - те, що валлійців, які заснували поселення металургів на Донбасі, можна вважати трудовими мігрантами.

За словами Вікторії Донован, занепад промисловості на батьківщині підштовхнув валлійців, особливо досвідчених майстрів усіх рівнів виробництва: від видобування, шахтарів, до ливарної справи, металургів, - шукати щастя за кордоном.

"Те саме, що спонукало валлійців мігрувати на південь Російської імперії, і сьогодні підштовхує світову міграцію", - вважає викладачка Сент-Ендрюського університету.

Новий шанс?

Цінні папери компанії Г'юза
Image caption Цінні папери компанії Г'юза, які допомогли йому зібрати капітал

Завідувачка архіву Гламоргана Сьюзан Едвардс тим часом починає лекцію про історію заснування Юзівки і про те, як Донецький степ став для Джона Г'юза і понад сотні валлійців, які на восьми кораблях вирушили разом із ним відкривати виробництво заліза в Російській імперії, отим новим шансом, бо на батьківщині металурги втрачали роботу внаслідок кризи.

До певної міри, люди, які поїхали разом із Г'юзом у пошуках роботи на схід, були мігрантами-заробітчанами, каже вона.

Нині, коли трудова міграція до Британії стала одним із потужних подразників для тутешніх євроскептиків, архівіст наголошує на універсальності прагнення поліпшити свій матеріальний стан, поїхати туди, де є застосування вашим навичкам, і нагадує про валлійську міграцію на Донбас.

"Вони були трудовими мігрантами…. Не інтегрувалися - сумно читати їхні листи додому, бо бачиш, що описувані ними події є відгомоном майбутньої революції", - каже пані Едвардс.

Революція як катаклізм

Після лютневої революції всі валлійські поселенці Юзівки швидко зібралися і повернулися на історичну батьківщину. Це було більше схоже на втечу, розповідає Сьюзан Едвардс.

Один майстер-валлієць не поїхав сам, то його місцеві робітники викотили за ворота, запхнувши в дерев'яну діжку. Він зрозумів натяк, додає архівіст.

На одноденний фестиваль Донецька в Мертир-Тидвілі прийшов і син останнього народженого в Юзівці валлійського немовляти. Родина затрималася в 1917 році, бо жінка мала ось-ось народити і, порадившись, вирішили зачекати до пологів.

Хлопчик народився в липні - між двома революціями. Потім юзівські втікачі довго поневірялися, випрошуючи в революційної влади більшовицького Петрограда дозволу виїхати з червоної Росії. Західні кордони і південний шлях морем були заблоковані, бо тривала Перша світова війна.

Невідомий Г'юз

За словами Сьюзан Едвардс, навіть в Уельсі небагато людей знають, що Донецьк - місто в центрі нинішньої активної війни в Європі - засноване валлійцем Г'юзом.

"Лише коли донецький "Шахтар" перемагає в європейських кубках, а наша єдина команда вибуває, як це традиційно трапляється, - отоді Радіо Уельс цікавиться, чому це ми маємо підтримувати українську команду, - ділиться берегиня історії валлійської Юзівки. - А я їм кажу, бо це наше місто!"

Те, що загалом в Уельсі мало знають про валлійських засновників Донецька, визнають і деякі відвідувачі фестивалю, котрі про Юзівку дізналися відносно недавно.

Мартін каже, що тепер вважає Юзівку часточкою валлійських долин
Image caption Мартін каже, що тепер вважає Юзівку часточкою валлійських долин

Один із гостей на ім'я Мартін чесно зізнається, що про Г'юза дізнався два тижні тому, коли перестрів у місті подругу Ану, яка запросила його прийти.

Чи змінило знання того, що Донецьк заснований його земляком, сприйняття подій в Україні? "Власне, так. Знаючи, які там неспокійні часи і те, що місто пов'язане з нами, відчуваю, немов це - частинка нашого міста", - каже молодий чоловік.

А те, що в Україні про Г'юза знають, викликає в нього почуття гордості, додає Мартін. "Я цим пишаюся, бо загалом нам, валлійцям, не завжди віддають належне. Так що це гарно".

Втім більшість із тих, хто прийшов чи на частину дня, чи на повний день цього мистецького фестивалю-"хеппенінгу", або цікавляться історією і вже знали про Г'юза і Юзівку, або є нащадками тих валлійських поселенців, які створювали тамтешню громаду.

Роузмері Прайор дізналася, що вона - рідня Г'юза
Image caption Роузмері Прайор дізналася, що вона - рідня Г'юза по материній лінії

'Коли я була мала, то моя прабабуся розповіла мені про свого дядька, який виїхав до Росії і нібито там на його честь назвали місто, "Юзеканівка", як вона вимовляла, - розповідає сивенька пані на ім'я Роузмері Прайор. - А ще вона говорила, що він винайшов пістолет. Я тоді цьому не надала значення, думала, бабуся вигадувала".

Роузмері Прайор каже, що не лише все життя прожила в рідному місті Г'юза, вона навіть вінчалася в тій самій церкві, що й він - півтора століття тому.

А коли все ж вирішила пошукати в архівах, то виявила в переписі 1881 року серед своїх пращурів такого собі Едварда Г'юза, який був братом Джона. Його сестра Енн Г'юз і була прабабцею Роузмері.


Так виглядало виробництво в 1894 році, Мертир-Тидвіл
Image caption Так виглядало виробництво в 1894 році, Мертир-Тидвіл
  • Хоча зараз Мертир-Тидвіл - невелике місто на понад 50 тисяч, у XVIII столітті це було найбільше місто Вельсу, світова "столиця заліза", з населенням понад 80 тисяч
  • У 1831 році тут стався масовий страйк невдоволених умовами праці робітників, який увійшов в історію індустріальної революції як "Мертирський бунт"
  • Якщо в минулому місто процвітало завдяки розвідці покладів під землею, то зараз, у постіндустріальну добу, головна його принада - краса довкілля валлійських долин
  • Місто - база для дослідників національного ландшафтного заповідника Брекон Біконз.

Після лекції дівчата і хлопці-волонтери так само хутко, як розставляли стільці перед лекцією, винесли їх із виставкової зали - і поки гості роздивлялися експонати й архівні матеріали з побуту валлійських поселенців Юзівки, в залі з'явилися столи для наступної складової фестивальної програми.

Нагодувати всіх

"Хліб і слово" - еклектична, хаотична, експериментаторська спроба продовжити розмову про міграцію як явище, що збагачує культуру країни-господаря.

Трудові мігранти і біженці, які зараз живуть у Мертирі, годували гостей власним "хлібом" - румунським фасолевим рагу, яке на очах у всіх готувала Еммануела, варениками у виконанні польки Йоанни, сирниками, які випікала студентка з України Вікторія, гострими ковбасками, які смажив португалець Фернандо - і валлійськими коржиками, які смажила разом з дітьми дружина Стефана Каддіка.

"Звідки сир на сирники? - запитую Вікторію. "Polski sklep (польський магазин. - Ред.), - відповідає вона і додає. - Вирішила готувати сирники, бо з борщем було б довго".

А поруч - стіл, де, як випливає з програми, місцевий експерт з усього українського Анастасія Аллен-Кормило вчить гостей фестивалю розписувати писанки.

У розмові з вродливою дівчиною не відразу усвідомлюю, що вона валлійка, а українська для неї - не рідна, а набута мова.

Її мама Сабіна Аллен-Кормило - німкеня, яка вийшла заміж за валлійця Кріса Аллена, але вирішила зберегти на пам'ять про батька дівоче українське прізвище. Українською не розмовляє, але радо допомагає доньці розписувати писанки.

А потім, під час паузи на спілкування, гратиме на сопілці, щоб створити двоголосся музичних інструментів з колісною лірою чоловіка.

Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів
Українка в Мертир-Тидвілі?

Лише посмакувавши свіжо приготованими варениками зі шкварками (чи цибулею - для вегетаріанців), помічаю в центрі жінку в чорному мусульманському вбранні, яка на розстеленій на землі клейонці розкачує корж тіста. Поруч - на колінах - Стефан з Оксфордським словником арабської мови. Це Вафа, пояснює він, - біженка із Сирії.

Приїхала сюди недавно, англійську ще не вивчила, а в громаді немає людей зі знанням арабської. Тому спілкуються за допомогою жестів, словника - а також ентузіазму. Вона пече, як колись у таборі для біженців, сухі сирійські коржики з начинкою із фініків. Добрі в далеку дорогу, пояснює молода волонтерка Магда, яка частує гостей фестивалю. "Шукран", - дякують Вафі , почастувавшись коржиками, інші учасники кулінарного майстер-класу.

Стефан каже, що вважатиме місію виконаною, якщо гості фестивалю побачать універсальність історії міграції - що їхати з дому в пошуках кращої долі є загальнолюдською властивістю.

"Коли читаєте листа, датованого 1890-м роком, бодай процитованого сьогодні "Любий Сиде...", то постає картина батьків, які переживають за свого сина на чужині - як він там, чи, бува, не почав пити… Це могло бути написане навіть зараз, - каже художник і викладач. - Ось ця проста буденність і відображає універсальність людських прагнень".

Людська ріка і ковчег міграції

Поки люди діляться отим ледь не біблійним "хлібом і словом", потік відвідувачів міняється: одні послухали лекцію, поділилися родинними історіями, задовольнили цікавість - і пішли; інші - прийшли лише на дегустацію світової кухні.

Еммануеля і Йоанна
Image caption Еммануеля і Йоанна готують національні страви румунської і польської кухні

Ще інші приходять на наступну частини програми: розмову з фотографом Донбасу Олександром Чекменьовим і показ фільму Дзиґи Вертова "Ентузіазм" із новим музичним супроводом, що його на замовлення організаторів фестивалю написав валлійський композитор Саймон Ґор.

Виставкова зала також нагадує якийсь абстрактний ковчег: з одного боку - історія валлійського поселення на Донбасі, з протилежного, на таких самих складених під кутом стендах, - фото життя Донбасу нинішнього, шахтарського, до війни; посередині - люди: валлійці, українці, поляки, румуни, португальці, сирійці, англійці, - які діляться хлібом і словом про свою культуру; а над цим усім - сходами нагору, як вітрило, екран у темному кінозалі, де троє музикантів-експериментаторів пропонують "занурення" у зміст фільму про Донбас доби Сталіна.

Але перед тим, як показати життя Юзівки, перейменованої на Сталіне, в програмі фестивалю - розмова з фотографом Олександром Чекменьовим про його творчий проект фотопортретів, об'єднаних в альбом "Донбас".

Фото як "дзеркало життя"

Народжений у Луганську, Олександр був визнаний українським "Фотографом 2016 року". Його герої не позують - вони природні, і в кожному фото можна прочитати драматичну історію життя людини: коли відчай і безнадію, коли - радість і тріумф, а коли - спустошення і біль.

Вікторія Донован сама вела розмову з фотографом Чекменьовим
Image caption Вікторія Донован сама вела розмову з фотографом Чекменьовим

Вікторія Донован сама веде цю частину програми і запитаннями - через перекладачку Олівію, яка є її студенткою і почала вивчати російську кілька років тому, - спонукає Чекменьова розкритися, як і його герої, і розповідями наблизити будні жителів Донбасу до буднів колись шахтарського і металургійного Уельсу.

Поступово виникає картина того, як фотограф, щоб побути "в шкірі" своїх героїв, місяць працював на нелегальній шахті - випивав з шахтарями, працював з ними. Тільки так вони розкрилися перед ним, бо мали за свого, розповів Олександр.

І місія фотожурналіста, як і будь-якого репортера, має бути не нашкодити своїм героям, а спробувати "спів-пережити" з разом ними.

Олександр погоджується, що його фотоальбом не лише чорно-білий за формою, а й понуро-реалістичний за змістом.

"Це - дзеркало життя, буднів Донбасу", - каже фотограф.

Фотоальбом вийшов друком у 2005 році - задовго до нинішнього конфлікту, але якщо він є відкриттям для валлійців Мертир-Тидвіла, то, на думку Чекменьова, не меншим відкриттям він стане для багатьох українців.

"Я вважаю, що зараз саме на часі показати ці фото. Це немов місточок між "тим боком" ("ДНР". - Ред.) і рештою України, - каже фотограф. - Конфлікт колись закінчиться, а людям і далі жити. Тому цю виставку треба показувати в кожному місті України".

Повне "занурення"

Фільм "Ентузіазм" вийшов у 1931 році, коли Юзівка вже встигла втратити зв'язок з іменем свого засновника. Нові часи потребували нових натхненників, і місто отримало назву Сталіне.

Фрагмент афіші
Image caption Фрагмент афіші фільму Дзиґи Вертова

Новий саундтрек, який Саймон Ґор написав за півроку, позбавив фільм, присвячений індустріалізації і спробам донбаських металургів виконати п'ятирічний план за чотири роки, значної частини "ентузіазму" - возвеличення важкої промисловості і тріумфалізму комуністичної індустріалізації.

За словами Саймона, він дійсно пропонує власний погляд на той період, власну інтерпретацію творіння Дзиґи Вертова.

Композитор повністю ізолював себе від оригінального звучання першого звукового фільму Дзиґи Вертова. В результаті вийшло щось містично-рефлексивне.

Автор нового саундтреку позбавив фільм значної частини ентузіазму, кажу Саймону. Він погоджується: "Я хотів, щоби деякі частини фільму звучали все сумніше і сумніше, і жалісніше".

Виконання синтезаторної музики наживо, димові ефекти в темному залі, розсаджені просто поміж музикантами глядачі - все це справляло враження цілковитого занурення.

Кадр із фільму
Image caption Екран прозорий - щоб глядачі могли дивитися з обох боків

Спантеличені, збентежені, приголомшені - і безперечно під враженням, ті гості фестивалю, які витримали до кінця цього насиченого дня, почали дещо неохоче розходитися.

Надворі вже стемніло, і на вулиці Мертир-Тидвіла висипав вечірній натовп веселої молоді, геть несвідомий, що у мистецькому центрі вшановували їхнього відомого земляка.

А в планах організаторів далі - привезти "Ентузіазм" в Україну. Один із українських партнерів - вже добре відома платформа для мистецьких ініціатив "Ізоляція".

Примітка: Фестиваль "Ентузіазм" пройшов у Мертир-Тидвілі 1 липня, а виставка з архіву Гламоргана, присвячена заснуванню Юзівки, триватиме до кінця липня.

Новини на цю ж тему