Дайвер, який застряг у підводній печері без кисневих балонів

Cіско Ґраціа у підводній печері Копирайт изображения Toni Cirer

Три місяці тому Cіско Граціа пережив те, що називає "найстрашнішим жахіттям дайвера": він опинився в підводній печері без запасів кисню, сподіваючись лише на те, що йому вистачить повітря під склепінням.

Години ставали днями, і він розумів: порятунку можна й не дочекатися.

У суботу, 15 квітня, викладач геології Cіско Граціа пірнув у море поблизу Мальорки.

Він робив це регулярно: вихідними чоловік досліджує заплутану систему підводних печер острова і складає їхню карту.

"Підземна Мальорка набагато гарніша за наземну", - каже він.

Cіско Ґраціа з чотирма кисневими балонами, кожного з яких вистачає на годину Копирайт изображения Pere Gamundi
Image caption Cіско Ґраціа з чотирма кисневими балонами, кожного з яких вистачає на годину

Разом із іншим дайвером Гіллемом Маскаро він вирушив до Са Пікета - багатокамерної печери за кілометр від початку підземного лабіринту. Щоби дістатися туди, дослідники пропливли під водою близько години.

Пан Граціа збирав там зразки порід, а пан Маскаро поплив трохи далі, щоби скласти план іншої печери неподалік.

Біда прийшла на зворотному шляху - і не одна. Дайвери випадково зіткнулися на перехресті, здійняли з дна багато мулу і на деякий час втратили видимість.

Cіско Ґраціа у підводній печері Копирайт изображения Toni Cirer
Image caption Дайвери, які досліджують печери, повинні мати канат, за яким зможуть виплисти на поверхню

Коли мул трохи влігся, вони зрозуміли, що їхній напрямний канат, - нейлоновий шнур, який вів назад до виходу, - порвався чи відв'язався.

"Цей шнур - ваш провідник. Він лишається за вами, коли ви просуваєтесь углиб печери, а потім по ньому можна виплисти назад", - пояснює 54-річний пан Граціа.

"Можна лише здогадуватися, що з ним сталося. Скоріше за все, на нього впало якесь каміння. Ми втратили дорогоцінну годину, намагаючись знайти його навпомацки, але наші спроби провалилися".

Дайвери опинилися в серйозній небезпеці. Вони вже витратили кисень, розрахований на заплив туди й назад, а також більшу частину аварійного кисневого запасу.

Cіско Ґраціа у підводній печері Копирайт изображения Toni Cirer
Image caption У підводних печерах Мальорки легко підняти осад

На щастя, пан Граціа згадав почуте від інших дайверів: в одній з печер неподалік є трохи повітря під склепінням. Він доплив туди разом з Маскаро, і там вони обговорили подальші дії.

Обидва дайвери розуміли, що лише одному з них вистачить повітря на зворотній шлях.

"Ми вирішили, що я залишусь, а Гіллем вирушить по допомогу. Він стрункіший за мене, тож потребує менше повітря. До того ж, я краще вмів дихати печерним повітрям, в якому більше вуглекислого газу, ніж у звичайному", - розповідає пан Граціа.

Вони проклали по карті довший альтернативний маршрут. Пан Маскаро мусив пересуватися без напрямного канату, принаймні на початку - і, відповідно, міг загубитися.

"Уявіть, що вам треба їхати за кермом у дуже туманну й темну ніч. Приблизно так це відчувалося", - пояснює пан Граціа.

"Гіллем дуже не хотів лишати мене самого, але ми розуміли: це наш єдиний шанс".

Печери Мальорки Копирайт изображения Toni Cirer
Image caption Печери Мальорки затопило понад 60 тисяч років тому, коли рівень моря піднявся

Коли Маскаро поплив, Cіско Граціа зняв із себе майже все спорядження і дослідив печеру. За розміром вона була приблизно 80 на 20 метрів і мала близько 12 метрів повітря між поверхнею води та склепінням.

Дайвер переконався, що вода на поверхні придатна для пиття, а також знайшов великий плаский камінь, що виступав з води, і виліз на нього, щоб відпочити.

У двох із трьох його ліхтариків уже сіли батарейки, а в третьому лишалось зовсім мало заряду, тому він вирішив обходитися без світла.

"Я вмикав ліхтарик лише тоді, коли відпливав від каменя, щоби набрати питної води чи випорожнитися", - розповідає він.

Йому лишалось тільки чекати на порятунок у повній темряві.

"Я думав про те, чому це сталося зі мною після стількох років регулярних підводних досліджень", - пригадує пан Граціа.

"Втім, перші сім-вісім годин я був налаштований оптимістично, впевнений, що Гіллем дістанеться до землі та приведе допомогу. Але з часом зневіра зростала. Що як він загубився і втонув, і ніхто не знає, що я тут?"

Пан Граціа почав думати про своїх найближчих людей.

"У мене двоє дітей - 15-річний син і 9-річна донька. Вони замалі, щоби втратити батька, думав я. Що буде з ними без мене?"

Хоча йому вдавалося зберігати спокій, висока концентрація вуглекислого газу в повітрі швидко далася взнаки. У повітрі, яким ми дихаємо на землі, цього газу 0,04%, а в тій печері його було близько 5%.

"У мене розболілася голова. Попри величезну втому, через брак кисню я не міг заснути. В голові гуло", - розповідає він.

У підводних печерах Мальорки Копирайт изображения Toni Cirer
Image caption У підводних печерах Мальорки легко загубитися

Мозок почав викидати злі жарти.

"Мені здавалося, що я бачу на воді світло й чую, як хтось - напевно, рятувальник - видуває бульбашки повітря. Та коли я озирався на звуки, не бачив нічого. В мене почалися галюцинації".

Граціа втратив відлік часу. Йому здавалося, що минуло вже кілька днів, коли він почув над головою гучні звуки. Мабуть, Маскаро таки привів допомогу!

"Спочатку я подумав, що це рятувальники накачують повітря в балони. Потім я зрозумів: це свердлять скелю згори".

"Я дуже зрадів: мене шукають!"

Та невдовзі звуки припинилися. Це був найстрашніший момент.

У підводних печерах Мальорки Копирайт изображения Toni Cirer
Image caption З часом в пана Ґраціа (на фото - він в в іншій експедиції) почалися галюцинації

"Я зрозумів, що помру так, як цього найбільше бояться дайвери - без їжі та повітря", - каже він.

"Заряд ліхтарика майже закінчився, і я знав, що в темряві не зможу злізти з каменя, щоб набрати води".

"Тож я вирішив переплисти туди, де лишив своє спорядження, і взяти ножа. Хотілося мати його під рукою, якщо доведеться вирішувати, помирати повільно чи швидко".

Невдовзі по тому панові Граціа знову почувся звук бульбашок.

"Я озирнувся і побачив у воді ліхтарик, який ставав дедалі яскравішим", - пригадує він.

"Спочатку я вирішив, що це знову галюцинація. Та вона не зникала, і скоро з води винирнула голова в шоломі".

Це був Бернат Кламор, старий приятель Граціа.

"Я зістрибнув у воду й кинувся йому в обійми. Він розпитав, як мої справи, й зізнався, що боявся не застати мене живим".

Cіско Ґраціа (праворуч) та його друг і рятівник Бернат Кламор Копирайт изображения Pere Gamundi
Image caption Cіско Ґраціа (праворуч) та його друг і рятівник Бернат Кламор під час попередньої дайверської експедиції

Пан Кламор розповів, що пан Маскаро успішно дістався землі й викликав допомогу, але рятувальникам заважала погана видимість.

Вони спробували просвердлити у скелі отвір, щоби спустити Граціа їжу і воду (саме ці звуки він чув раніше), але ці спроби були невдалими.

Врешті-решт до нього змогли дістатися пан Кламор і ще один дайвер Джон Фредді, але їм довелося чекати майже добу, щоби мул улігся.

Випробування ще не завершилося. Пан Кламор мусив повернутися до бази рятувальників за додатковою допомогою, але лишив пакетики з концентрованою глюкозою, щоби Ґраціа знову набрався сил.

"Щоби підняти мене на поверхню, знадобилося ще вісім годин - та це вже були щасливі години", - каже він.

Йому дали балон із повітрям, збагаченим киснем, і повільно провели до виходу з печер і нагору. Він ступив на землю пізно ввечері 17 квітня, через 60 годин після занурення. Згори його зустрів Гіллем Маскаро.

"Ми обійнялися, та не мали часу поговорити, бо мене одразу забрала швидка".

"Щойно я вийшов з води, як відчув, що нездужаю. Я потерпав від переохолодження - моя температура впала до 32 градусів. Всю ніч у лікарні я дихав чистим киснем".

Мить, коли Cіско Ґраціа вийшов з води Копирайт изображения Twitter/@112IllesBalears
Image caption Мить, коли Cіско Ґраціа вийшов з води

"Кожен дайвер мусить добре володіти собою, поки він у воді. Та наступного дня, дивлячись по телевізору репортаж про масштабну операцію з мого порятунку, я не зміг стримати сльози. Мене переповняла вдячність".

Пан Грація не відмовився від свого хобі, хоча через нього ледь не втратив життя.

Через місяць після того випадку він знову побував у печері Са Пікета - і навіть навідався до сусідньої печери, в якій провів стільки відчайдушних годин.

"Я не тримаю образи на ту печеру - вона не винна", - усміхається він і додає, що й далі досліджуватиме підводні багатства Мальорки.

"Можливо, мої діти від цього не в захваті, та вони мені не забороняють".

"Я досліджую підземний світ уже 24 роки. Це в мене в крові", - каже він.

Новини на цю ж тему