З окопів у копи - як служиться АТОшнику у патрульній поліції

Копирайт изображения Василь Коряк
Image caption Василь Коряк понад рік відвоював у зоні АТО. Зараз - рядовий поліції.

Василь Коряк (позивний "Танцор") - мобілізований по 5-й хвилі. Командував ротою у 41 мотопіхотному батальйоні, більше від року воював під Донецьком та на маріупольському напрямку.

Свого часу його підрозділ був відомий як "ельфійська рота" (чи "2-га когорта 41-ї окремої кінно-піхотної ельфійської центурії") - так бійці описували у Facebook свої будні, щоби не видавати позиції. Трохи з гумором, але й з цілком реальними бойовими ситуаціями.

Після демобілізації старший лейтенант Василь Коряк вирішив піти у патрульну поліцію.

Про різницю між підготовкою військових і патрульних та стосунки АТОшників-порушників з поліцією екс-командир "ельфійської роти" розповів ВВС Україна.

На війні

Копирайт изображения Василь Коряк

ВВС Україна: Як потрапили на війну?

Василь Коряк: Мобілізували як офіцера запасу і потрапив у львівську "учебку". Там ніби як відновлювали мої офіцерські знання, але після військової кафедри вони були дуже умовними.

Потім потрапив у 41-й окремий мотопіхотний батальйон, який належав до 1-ї танкової бригади, але воював разом з 72-ю білоцерківською бригадою.

Воював під Старгонатівкою, північніше Гранітного... Там познайомився зі своїм підрозділом, адже приїхав командиром взводу. А за місяць став командиром роти, бо інших офіцерів не було.

ВВС Україна: Що було там найважче?

В.К.: Перші обстріли. Впливала специфіка тієї ділянки фронту - ми стояли за 3,5 км від сепаратистів, тобто ворога не бачили, а лише потерпали від його артилерії. "Сепарська" артилерія валила по нас, наша артилерія з-за нас валила по них, а ми просто були кордоном.

ВВС Україна: Ваш підрозділ доволі своєрідно описував свої будні - як "роти ельфів".

В.К.: Нас направили на підсилення під Новотроїцьке, ближче до Донецька. Там контакти з супротивником були ближчими, класична "сіра зона", коли то наші групи туди заходять, то "сепарські". Бої з піхотним озброєнням, гранатомети, кулемети, снайпери...

Від самого початку мене ображало, що відкриваєш інтернет й читаєш: бідні солдати, їх знищують, а продажна влада забороняє стріляти.

Копирайт изображения Мартін Брест
Image caption Нарукавний знак "ельфійської роти"

Коли потрапив "на передок", то побачив, що все зовсім не так.

От читаємо, що вчора по нас був обстріл, і згадуємо - справді був, але наші так відповіли, що кілька днів було спокійно.

Мій друг Мартін Брест, він неофіційно був моїм заступником, має талант писати. І от ми стали вести свою невеличку інформаційну війну у Facebook, щоби боротися з тотальною "зрадою".

Зіткунлися з тим, що не можемо говорити від першої особи, адже секретність. Тому Мартін почав писати свої оповідання про ельфів, але всі ситуації були описані дуже життєво.

Копирайт изображения Мартін Брест
Image caption Мартін Брест і Василь Коряк

Замполіт від нас вимагав все прибрати, але до того моменту ми мало чого боялися - півроку на передовій, у нас собаку звали Догана.

Але комбат сказав: хлопці роботу роблять? Роблять. Нехай розважаються.

Тим більше не було жодного реального імені, позивного чи прив'язки до місцевості...

З армії в поліцію

Копирайт изображения Василь Коряк
Image caption Василь Коряк з іншим ветераном АТО Євгеном, який також пішов у поліцію

ВВС Україна: Чому не залишилися на контракт в армії?

В.К.: "Дембелям" іноді кажуть - війна ж не закінчилася, чому ви не залишилися воювати?

Ми, "дембелі", перебуваємо в оперативному резерві, якщо буде потрібно, нас смикнуть. Який сенс постійно тримати людей в АТО, якщо, хоч і з тріском, але сил вистачає?

Резерв має бути, адже люди вимотуються. Після 11 місяців на передовій здоров'я у моїх хлопців було поганим. Від хвороб через перемерзання чи недоїдання до постійної психологічної напруги.

Останні три місяці особливо активно брали участь у боях, зайняли висоту, де було дуже гаряче. Там на адреналіні ще трималися, але коли вийшли на полігон, то зрозуміли, що всі хлопці були на межі...

Зрештою, я маю певні зобов'язання перед дружиною і дітьми. За рік побував вдома 16 днів…

ВВС Україна: Чому пішли у поліцію?

В.К.: Жартую, що вже не можу без форми і зброї.

Замкомбрига 72-ї бригади з позивним "79", з яким спілкувався на службі, мені казав: підписуй контракт з ЗСУ, у тебе виходить людей берегти - за рік не було жодного загиблого. Ця фраза мене вразила.

Але якось побачив статистику, що за рік у нас на дорогах гине більше людей, ніж загинуло солдатів за три роки війни.

То де людей берегти треба?

Я зустрівся з Євгенієм Жуковим, начальником Патрульної поліції України, і сказав, що хочу до них, бо мені болить те, що відбувається на дорогах, що коїться зі злочинністю.

Він мене запитав, чи добре подумав, "бо це в АТО ти був герой, а тут у перший день станеш "ментом продажним" і "псом Авакова".

Я відповів, що впораюсь. І на загальних умовах пройшов відбір.

Спілкування з АТОшниками

ВВС Україна: "Учебка" поліції схожа на армійську?

В.К.: Ні. Така "учебка", яку створили американські і канадські консультанти у поліції зараз, має бути скрізь.

Влітку 2015 р. армійська "учебка" була більше формальною - головне, щоби всі були вишикувані, поголені…

Копирайт изображения Василь Коряк
Image caption Під час практичних занять

А у поліцейській нас навчали дуже чітко. Було маса теорії, вивчали законодавство, багато суміжних предметів - протидія торгівлі людьми, медицина.

Було багато тактики. Армійська тактика зовсім інша - у поліції ж не можна ліквідувати загрозу пострілом з танка, треба по-іншому розбиратися.

ВВС Україна: А як складаються стосунки з іншими ветеранами, які, наприклад, щось порушують?

В.К.: Нас по тактиці учили, як себе вести у конфлікті з учасниками бойових дій. Це не зрада, не значить, що готують бити патріотів.

Але таке у нас соціальне явище - видано 300 тис. посвідчень УБД (Учасників бойових дій. - Ред.), плюс є неоформлені. Є багато людей, які понюхали війну. Не всі повертаються адаптованими до мирного життя. Багато зброї на руках.

Нас вчили, як вести себе з цими людьми. Більшість із них не особливо агресивні...

Однак є особлива категорія, яка розмахує "корочками", розповідають, що гризли танки, переказують військові байки.

З такими не у всіх патрульних - та й не у всіх громадян - виходить спілкуватися. Хтось ведеться на їхні розповіді, але зі мною таке не проходять.

Були ситуації, коли вони питають: а ти був, де я був? Кажу: був. А бачив, що я бачив? Відповідаю: бачив, 72-га бригада, 41-й батальйон, сектор М. Тоді цей козир вже не грає.

Інша ситуація, коли стався конфлікт і людина, яка була його свідком, не хотіла затримуватися і давати пояснення. Слово за слово, й з'ясувалося, що він воював в одному з чернігівських батальйонів. Тоді він каже - друг, затримаюсь, все напишу.

Якось зловили п'яного водія й побачили, що у нього машина з підробними документами.

Виявилося, що він служив у 72-й бригаді, ще й у 2-у батальйоні, з яким ми воювали. Купа спільних знайомих - я з ним почав говорити, щоби збавити градус напруги.

І вдалося його переконати. Кажу: ти за що воював, щоб зараз п'яним їздити по місту на "лівій" машині? Він погодився, що це не правильно.

ВВС Україна: Чи багато АТОшників пішло працювати у поліцію, за вашими спостереженнями?

В.К.: Хтось згадував, що близько півтори тисячі. Тобто, якщо патрульних поліцейських зараз 12-13 тисяч, то це десь 10%.

Це гарна статистика. Якщо взяти все суспільство, то відсоток УБД у ньому набагато менший. А поліція - це одне з місць, де може себе знайти УБД.

От у мене в групі в "учебці" був Женя - чудовий хлопець, схоплював все на льоту. Ми з ним якось розговорилися, і виявилося, що він зі 128-ї бригади, виходив з Дебальцевого, воював у Станиці Луганській.

Розчарування немає

Копирайт изображения УНІАН
Image caption Василь Коряк відзначає, що новим випускам патрульних вже легше, ніж першим - більш досвідчені колеги можуть порадити у складних ситуаціях

ВВС Україна: Які взагалі враження від поліції? З перших наборів якась кількість вже пішла через "розчарування системою".

В.К.: Я кілька місяців попрацював у департаменті патрульної поліції на цивільній посаді, спостерігав, як все відбувається.

Тих, хто розчарувався, дійсно вистачає. Але коли, наприклад, започатковують новий бізнес, то кадровики закладають 20% особового складу, які відсіються протягом року - комусь не сподобалась робота, комусь зарплата.

У поліції так само, не думаю, що є більше від 20% тих, хто розчарувався.

Мені ж важко розчаруватися. Я пожив у дірці в землі, й ці "мікрозради" поліцейські викликають посмішку.

Є об'єктивні недоліки. Наприклад, з моєї точки зору, неправильно забезпечують формою. Новим патрульним видають по одному комплекту форми.

А у мене підряд дві нічні зміни. Якщо я у першу зміну десь забрудню форму - у підвалі буду за кимось гнатися - то як мені виходити на другу зміну?

Але це ще старі радянські норми. В армії їх вже змінюють...

Гірші за "ментів"

ВВС Україна: А які складні моменти у роботі "в полі"?

В.К.: Важко даються сімейні конфлікти. Це ще з війни - не терплю, коли ображають дітей, або ж старих батьків.

ВВС Україна: З проявами сепаратизму стикалися?

В.К.: Не так, щоб явно. От ми когось штрафуємо за проїзд на червоне світло, а нам кажуть, що при Януковичі такого не було, навіщо той Майдан і т.д.

Була людина на вокзалі, яку я підозрював у сепаратизмі. Він п'яний голосно нецензурно висловлювався. Ми підійшли зробити зауваження, він показав паспорт. І у нього за обкладинкою були чеки донецького магазину чи щось таке.

Ми діємо за законом - чогось забороненого у нього не було, пред'являти йому нічого.

Але подивилися один на одного, по ньому було видно, що він не якийсь пекар, а бувалий дядько. Зрозуміли, напевно, "вовк вовка бачить".

Копирайт изображения Укрінформ
Image caption До патрульних все ще нерідко ставляться як до старої міліції

ВВС Україна: Часто називають "ментами"?

В.К.: Так. У нас довго було модним не любити міліцію.

Говорять, що ми гірші, ніж старі "менти" - "ті, хоч людьми були, а ви штрафуєте".

Так, штрафуємо. Але от за минулу зміну ми оштрафували і "Жигулі", і Porsche Panamera. Для нас без різниці.

Водночас, добре, коли за зміну хтось подякує. Якщо вдалося людині допомогти - неважливо, в якій ситуації, - коли людина залишається задоволеною і каже "дякую", то вже не дарма на роботу вийшов.

ВВС Україна: І дякують?

В.К.: Добре вважається, коли за зміну двічі подякують - це, як іменини.

Буває навпаки - лише лають. Але на тактиці нас навчили правильно реагувати на це - ставиш собі бар'єр, що це не тебе особисто лають, а форму, значок, систему. І тоді простіше.

Новини на цю ж тему