Скільки світових багатств приховали в офшорах?

Sandwich Копирайт изображения Getty Images

Хочете платити менше податків? Тоді використайте "подвійну ірландську" схему з "голландським сендвічем".

Припустімо, ви американець. Ви реєструєте компанію на Бермудських островах і продаєте їй свою інтелектуальну власність. Потім ця компанія відкриває дочірню фірму в Ірландії.

Потім ви реєструєте ще одну компанію - теж в Ірландії: вона виставляє рахунки за вашу діяльність в Європі на суму, яка приблизно дорівнює вашому прибутку. Тепер реєструйте ще одну компанію у Голландії.

Потім ваша друга ірландська компанія переводить гроші вашої голландської компанії, які вона одразу ж переказує вашій першій ірландській компанії. Тій, у якої головний офіс на Бермудах.

Ну що, вам вже стало нудно і незрозуміло? Якщо так, в тім-то й річ.

Податкові притулки створюються для того, аби було дуже важко зрозуміти усі ці фінансові потоки або ж узагалі неможливо виявити конкретні факти.

Усі бухгалтерські "хитрощі", від яких у звичайної людини починає боліти голова, дозволяють транснаціональним корпораціям на кшталт Google, eBay і Ikea знижувати до мінімуму свої податки, і це легально.

Можна зрозуміти, чому це багатьох засмучує. Податки - це щось на зразок членських внесків до престижного клубу: здається несправедливим не платити такі внески і одночасно чекати на всі привілеї, які доступні для членів, - захисту, доріг, каналізації, освіти і т.д.

Але у податкових притулків не завжди був такий поганий імідж. Часом вони діяли так, як і будь-який інший притулок: дозволяли меншинам, яких переслідували, уникати гонінь на батьківщині.

Євреї у нацистській Німеччині, наприклад, могли попросити швейцарські банки заховати їхні гроші.

Мінімізація та ухилення

На жаль, ті ж швейцарські банкіри невдовзі підірвали свою репутацію, продемонструвавши, що вони з такою ж готовністю допомагають нацистам заховати награбоване ними золото і потім не хочуть віддавати його тим, у кого його відібрали.

Сьогодні до податкових притулків ставляться двозначно з двох причин: мінімізація податків і ухилення від їхньої сплати.

Мінімізація, тобто зменшення суми податку, законна. Це саме "подвійна ірландська з голландським сендвічем".

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Google, як і багато інших технологічних гігантів, критикують за непрозорість своїх податкових виплат

Закон для всіх один: невеликі компанії, як і приватні особи, можуть заснувати цілком легальні офшорні структури. Просто вони недостатньо заробляють, аби забезпечити високі зарплати своїм бухгалтерам.

Якщо звичайна людина хоче якось скоротити свої податки, то у її розпорядженні лише різні форми ухилення від податків, а це незаконно: шахрайство з ПДВ, задекларовані доходи за роботу, сплачену готівкою, або навіть перевезення занадто великої кількості сигарет, які не декларували на митниці.

Таємниця, вкрита...

Британські податкові органи вважають, що велика частина злочинів, пов'язаних з ухиленням від податків, припадає на досить скромні порушення, а не на багатіїв, які довіряють свої гроші в руки тіньових банкірів.

Але в цьому складно переконатися. Якби ми могли точно виміряти масштаб проблеми, її б і не було.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption У 1934 році в Швейцарії ухвалили закон, що карає банкірів за розголошення банківської таємниці

Можливо, ніхто не здивується, що таємниця банківських операцій походить зі Швейцарії: перший відомий закон, який обмежує право банкірів розголошувати інформацію про своїх клієнтів, ухвалили в 1713 році Великою радою Женеви.

Секретність швейцарських банків почала користуватися попитом у 1920-х роках, коли багато європейських країн почали підвищувати податки, аби виплатити свої борги після Першої світової війни, а багато заможних європейців почали шукати шляхи, аби заховати свої гроші.

Оцінивши позитивний вплив, який подібна практика спричиняє на економіку країни, в 1934 році швейцарці ухвалили закон, який змушує банкірів нести кримінальну відповідальність за розкриття фінансової інформації.

Сьогодні евфемізм "податкової гавані" - це слово "офшор" (offshore - "поза берегом"). І це попри те, що у Швейцарії берегової лінії немає. Поступово податкові гавані стали з'являтися на островах - Карибських, Джерсі або Мальті.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Багато дрібних островів стали "податковою гаванню", аби підтримувати свою економіку

Це можна логічно пояснити: невеликий острів непридатний для промислового виробництва або сільського господарства, тому фінансові послуги стають альтернативою.

Однак є реальна причина - історична: руйнування європейських імперій у десятиліття після Другої світової війни.

Аби не підтримувати Бермуди або Британські Віргінські острови прямими субсидіями, Британія заохочувала ці території розвивати фінансові послуги з прямим доступом до лондонського Сіті.

У такий спосіб субсидії стали опосередкованими: податкові надходження стали безперервним потоком, який вливався на ці острови.

У теорії і на практиці

Економіст Габріель Цукман винайшов дотепний шлях підрахувати, скільки багатств приховують в офшорних банках.

Теоретично якщо ви порівняєте всі активи і пасиви (зобов'язання), які оприлюднив будь-який глобальний фінансовий центр, то все має зійтися - але не сходиться. Згідно зі звітами, у кожного фінансового центру, зазвичай, зобов'язань більше, ніж активів.

Пан Цукман проаналізував усі ці дані і виявив, що в усьому світі загальна кількість зобов'язань на 8% перевищує сукупні активи.

Це дозволяє припустити, що принаймні 8% від загальносвітового багатства незаконно переховується. Інші методи оцінки дають навіть вищі показники.

Image caption Габріель Цукман вигадав, як підрахувати можливе "витікання" статків

Ця проблема особливо актуальна в країнах, що розвиваються. Наприклад, пан Цукман виявив, що 30% статків Африки ховають в офшорах. За його підрахунками, це означає щорічні втрати податкових надходжень у 14 мільярдів доларів. На ці кошти можна побудувати чимало шкіл і лікарень.

Вирішення проблеми пан Цукман бачить у прозорості: аби покласти край таємниці банківських вкладів, які роблять фіктивні корпорації і трасти анонімними, треба створити всесвітню базу даних, де буде вказано, хто чим володіє.

Це могло б допомогти з ухилянням від податків. Однак уникнути, або мінімізувати суму податкових зобов'язань, - це набагато складніша проблема.

Уявіть, що у мене є хлібний магазин у Бельгії, молочне підприємство в Данії і буфет у Словенії.

Я продаю бутерброд із сиром і отримую один євро прибутку. Скільки податків треба сплатити в Словенії, де я продав цей бутерброд, у Данії, де я зробив сир, або в Бельгії, де я пік хліб?

Простої відповіді немає.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Кулькова ручка може коштувати 8 500 доларів?

Бухгалтерські хитрощі

У 1920-ті роки, коли оподаткування, яке зростало, збігалося із ростом глобалізації, і Ліга Націй напрацювала регламентні документи, у яких прописано, що робити у схожих випадках. Компаніям надали певну свободу вибору там, де саме вирішили реєструвати свої доходи.

Така політика мала сенс, але й уможливила низку вельми сумнівних прийомів.

Є відомий приклад, до якого абсурду може доходити ця практика. Можливо, він і не зовсім достовірний історично.

Одна компанія у Тринідаді начебто продавала кулькові ручки своєї сестринської компанії по 8500 доларів за штуку, за відомостями отримала більше прибутку в Тринідаді, де податки нижчі, аніж там, де податки вищі.

Більшість схожих хитрощів не такі очевидні, а тому їх важче підрахувати.

Пан Цукман вважає, що 55% доходів американських компаній проходять через деякі досить неочевидні юрисдикції, такі як Люксембург, наприклад, або Бермуди, на які платники податків у США витрачають 130 мільярдів доларів щороку.

Згідно з іншими даними, податкові втрати бюджетів країн, що розвиваються, перевищують кошти, які вони отримують як іноземну допомогу.

Можливі рішення: доходи можуть оподатковуватись на глобальному рівні, а національні уряди мають напрацювати розподіл того, який дохід має стягуватися.

Політична воля

У США вже існує подібна формула розподілу за окремими штатами загальнонаціонального прибутку, який отримають американські компанії.

Але для того, щоби приборкати "податкові гавані", потрібна політична воля. Попри те, що в останні роки схожі ініціативи висувалися, зокрема Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР ), поки що вони нічого не спричинили.

Імовірно, це не дивина, якщо поглянути на стимули: кмітливі люди можуть отримувати набагато більше, якщо користуватимуться лазівками в законодавстві, а не намагатимуться їх закрити.

Уряди деяких країн змагаються у зниженні податків, бо невеликий відсоток від чогось реального кращий, аніж великий відсоток від нічого.

Для крихітних островів може навіть бути вигідним встановити розмір оподаткування під 0%, бо місцева економіка все ж виграє від юридичних та бухгалтерських послуг.

Імовірно, найбільша проблема в тому, що "податкові гавані" загалом вигідні фінансовій еліті, зокрема низці політиків і багатьом із тих, хто їх спонсорує. А виборці без особливого завзяття вимагають щось змінювати, бо заглиблюватися у цю проблему нудно і важко.

То як щодо сендвіча?


Тім Хартфорд - автор колонки в Financial Times "Економіст з підпілля"

Новини на цю ж тему