Що люди з Дюнкерка думають про однойменний фільм?

A scene from the new Dunkirk film Копирайт изображения Warner Bros
Image caption Фільм "Дюнкерк" розповідає історію британських військових та союзників, які 1940 року потрапили в облогу противника на узбережжі

Фільм Крістофера Нолана про британських, французьких і бельгійських солдатів, які потрапили у пастку ворога на пляжі в Дюнкерку (так звана операція "Динамо" 1940 року), став хітом кінопрокату цього літа — у Британії, Америці та Франції. Але що думають про фільм люди, які живуть у цьому приморському містечку на півночі Франції?

У сталевому контейнері для морських перевезень, який стоїть у парку в дюнкеркському передмісті Мало-ле-Бен, облаштували тимчасову виставку — з текстами, фотографіями та слайд-шоу. Вона розповідає історію операції "Динамо" та зйомок фільму "Дюнкерк".

У травні 1940 року цей північно-східний куточок Франції відрізали від світу війська Гітлера. 400 000 солдатів опинилися у пастці на пляжах, очікуючи кораблів, які мали евакуювати їх до Англії. 200 000 британських вояків, 130 000 французьких і близько 10 000 бельгійців змогли врятуватися. Проте 60 тисячам це так і не вдалося.

Image caption У перший тиждень показу фільм у Дюнкерку подивилися 15 тисяч людей

Внаслідок скоординованих зусиль у операції "Динамо" задіяли військові судна, катери з британських курортних містечок — а також маленькі моторні яхти, більшість яких реквізував Королівський флот для потреб евакуації.

Ці "маленькі кораблі", як їх згодом стали називати, мали таку невелику углибку, що могли запливати за піщані коси біля Дюнкерка і перевозити солдатів з пляжу на великі судна, що стояли на якорі на глибоководді.

Більшість будинків у Дюнкерку були зруйновані під час воєнних бомбардувань, тож вуличні сцени фільму знімали в Мало-ле-Бен.

У тому виставковому контейнері я познайомився з трьома хлопчаками, які покидали велосипеди на траву й пішли дивитися слайд-шоу про те, як знімали фільм.

Один з них вже подивився фільм ("дуже кльовий"), а троє інших дещо знали про маленькі кораблі.

Image caption Гаель, Тео і Маель дивляться слайд-шоу про створення фільму

Коли я спитав, чому маленькі кораблі були важливими, Тео, Ґаель і Маель (їм від 11 до 13 років) відповіли майже в унісон.

"Для операції "Динамо", щоб забрати солдатів з пляжу і перевезти їх до Англії", — сказали вони.

За перший тиждень після виходу фільму 15 000 людей переглянули його на одному з трьох великих екранів Дюнкерка. В інших двох кінотеатрах містечка його показували теж.

Загалом у Франції за той самий час фільм подивилися близько мільйона людей, зробивши його лідером прокату.

Весь Дюнкерк рясніє плакатами і банерами з рекламою фільму, а також матеріалами, які допомагають пригадати деталі операції "Динамо".

У Еврара Себастьєна, інженера телефонних мереж, який активно цікавиться Другою світовою війною і багато читає, фільм викликав неоднозначні думки і змішані почуття.

"Це посереднє кіно, — вважає він. — Жодних "Оскарів" воно не отримає. Зняти його — непогана ідея, але я розчарований.

"Сцени з кораблями й літаками зняті прекрасно".

Але, додає він, "не врахували багатьох деталей. Про французьких солдатів майже не згадують. Хоча великою мірою саме завдяки їм британці взагалі змогли евакуюватися".

Копирайт изображения Getty Images
Image caption У 1940 році 340 тисяч британських, французьких і бельгійських військових еквакуювалися із узбережжя в Дюнкерку, але 60 тисяч не врятувалися

Наприклад, є епізод з історії, про який рідко згадують. Близько 40 000 солдатів Першої армії Франції певний час стримували наступ німців на Дюнкерк із Лілля (за 80 кілометрів південніше). Та зрештою в них закінчилися харчі й амуніція, і вони вимушені були здатися.

У Ґреґорі та Жульєт Лефеврів (вона вчителька в середній школі, він продає промислове обладнання) фільм викликав більше ентузіазму. "Чудовий, дуже емоційний. Нам страшенно сподобалось. Розкішний фільм".

Але їх теж стурбувала майже повна відсутність згадок про Францію у фільмі.

Інша жителька Дюнкерка, Ізабель Денель, яка подивилася цей фільм, каже, що про операцію "Динамо" в містечку досі згадують із вдячністю.

Ось що вона розповіла: "Відважні британці повернулися і врятували своїх співвітчизників. Це було надзвичайно. На щастя, вони допомагали й нам.

Для мене цей фільм важливий, бо мої батьки тоді жили тут.

Вони були в Дюнкерку в той час, коли відбувалася ця евакуація, а потім жили під нацистською окупацією.

Батькам довелося вчити німецьку. Зараз їм за 90, вони досі пам'ятають цю мову, але вона їм не подобається.

Та війна залишила душевні рани у батьків, дідусів та бабусь. Вони втратили багатьох друзів. Дюнкерк зазнав великих руйнувань у тій війні".

Image caption У наші дні узбережжя у Дюнкерка тихе і порожнє

Чоловік Ізабель, Бруно, висловив свою вдячність несподіваним коментарем. Він згадав про генерала Шарля де Ґолля — шанованого воєнного лідера французів, який жив у вигнанні в Лондоні, а згодом став президентом Франції.

Бруно вважає, що евакуація з Дюнкерка (натхненником якої був британський воєнний лідер Вінстон Черчилль) була важливим передвісником висадки союзних військ за чотири роки, яка допомогла врятувати Францію від нацистів.

"Без Черчилля де Ґолль би нічого не зміг", — категорично висловився Бруно.

Того вітряного липневого дня, коли я прийшов на пляж у Дюнкерку, там було дуже тихо — і майже порожньо. Лише декілька людей вигулювали собак, і дітлахи ліпили фортеці з піску.

А поверхнею моря ковзали кораблики, і їхні сліпучо-білі вітрила чітко вирізьблювалися на тлі далеких грозових хмар. Споглядаючи цей мирний пейзаж, важко було уявити весь той жах, який охопив цей пляж у Дюнкерку 77 років тому, коли 400 000 військових під бомбардуванням німецьких літаків шикувалися в черги, аби потрапити на борт рятівних кораблів.

Новини на цю ж тему