Фото під спідницями - жертва розповідає, як вона із цим бореться

ДЖИНА МАРТІН Копирайт изображения Gina Martin

Коли якийсь чоловік на музичному фестивалі сфотографував Джину Мартін під спідницею, вона одразу звернулася в поліцію. А коли її справу закрили, створила на сайті петицію і розпочала боротьбу за те, щоби провадження відкрили знову. Що було далі, вона розповість сама.

8 липня 2017 року я стояла в юрбі на музичному фестивалі British Summer Time у лондонському Гайд-парку. Ми зі старшою сестрою веселилися й чекали, коли на сцену вийдуть The Killers. Поряд із нами стояли двоє чоловіків. Після того, як вони запропонували нам смаженої картоплі (і я взяла кілька шматочків), їхня поведінка стала дуже дивною і неприємною.

Один з них (брюнет) поводився огидніше, ніж його вищий за зростом білявий друг. Він буквально засипав мене запитаннями. Я бачила, як він оглядає мене з ніг до голови, сміється і обговорює мене з другом. А потім він потерся об мене. Думаю, саме тоді це і сталося.

У якийсь момент він тихцем засунув телефон мені між ніг, розташував камеру так, щоб вона була спрямована вгору, і серед білого дня сфотографував промежину.

Копирайт изображения @beaniegigi
Image caption Джина з сестрою на фестивалі British Summer Time за годину до інциденту

Тоді я навіть не здогадувалася, що він зробив. Ми з сестрою раділи, чекаючи на гурт, від якого фанатіли ще підлітками. Ми дивилися на сцену, але краєм ока я дещо помітила. Високий блондин сміявся, роздивляючись щось на телефоні. Мою промежину, прикриту тонкою смужкою трусиків. Світлина була маленькою, але я одразу зрозуміла, що на ній.

Я вихопила телефон в нього з руки і закричала, що він зробив фото під моєю спідницею. Він загрозливо навис наді мною, тицяв пальцем мені в обличчя і верещав, що це фотографія сцени. Потім ухопив мене за плечі й штурхонув, вимагаючи, щоб я повернула йому телефон. Я не могла випручатися, тому дивилася на людей навколо і кричала: "Допоможіть! Допоможіть мені!"

Я передала телефон дівчині, яка стояла поряд зі мною і з якою ми лише кілька хвилин тому весело щебетали. Він агресивно посунув на неї і просичав: "Віддай телефон". Дівчина відмовилась.

Я зустрілася поглядами з хлопцем, який стояв біля мене. "Тікай!" — сказав він. І я побігла.

Я вихопила той телефон у дівчини й прожогом кинулася крізь натовп. Плакала і просила людей пропустити мене. Я бігла так швидко, як тільки могла, але все одно чула, що він наздоганяє. "Віддай телефон!" — кричав він мені.

Я побігла навпростець до охоронців. Коли ті побачили мій стан (і чоловіка, який за мною гнався), оточили мене колом. Він кинувся просто на них, розмахував руками, намагався дотягтися до мене і кричав, що він такого не знімав.

Мені не вдавалося його вгамувати. Один з охоронців запропонував мені покласти телефон йому в задню кишеню. Так я і зробила.

Копирайт изображения @beaniegigi

Хвилину-дві ми чекали на поліцію, тож я спитала, чи можна нам підійти ближче до глядачів і поспівати — хотіла удати, ніби нічого не сталося.

Охорона дозволила нам відійти від них не більше, ніж на три метри. Ми з сестрою стояли біля пропускних воріт, обіймали одна одну і примушували себе танцювати під першу пісню The Killers.

Хоча насправді я співала крізь ридання, а сестра ледве стримувала сльози.

Коли приїхали поліцейські (чоловік і жінка), я намагалася якнайкраще пояснити їм, що сталося, хоча в голові був повний сумбур. Вони поставилися до мене з розумінням і співчуттям. Хтось із них сказав, що "в 30-градусну спеку я маю повне право прийти на фестиваль у короткій спідниці й не переживати, що таке може статися".

Вони відвели блондина вбік і хвилину-дві його допитували. А коли повернулися до мене, то поліцейський вибачився і сказав: "На жаль, мені довелося подивитися на ту фотографію. На ній видно більше, ніж вам би хотілося... але це не шокуюче зображення. Нічого такого жахливого там не видно, тому ми навряд чи зможемо щось із цим вдіяти. Я вам чесно скажу — навряд чи ми вам чимось допоможемо".

Він спитав, чи хочу я написати заяву, але я почувалася безсилою. Я стояла посеред поля, плакала і не могла навіть думати. Мені просто хотілося отримати хоч якесь задоволення від своєї (недешевої) вечірньої розваги, а про все інше хвилюватися вже згодом.

Поліція запевнила мене в тому, що вони "змусили його стерти фотографію". На той момент у мене все переплуталося в голові, і я навіть не подумала про те, що то був мій доказ.

Копирайт изображения @beaniegigi
Image caption Джина Мартін на фестивалі Latitude

Ту фотографію назвали не шокуючою, бо на мені були трусики. Якби я тоді була без спідньої білизни, то до цієї справи могли поставитися геть інакше. Але я не розумію, чому ступінь моєї "одягненості" повинен впливати на реакцію поліції.

За п'ять днів я сіла в автобус, що мав відвезти мене на фестиваль Latitude. У дорогу я взяла сумку з одягом, який добирала дуже довго. Роздумувала, чи варто брати з собою спідниці після всього, що сталося, це тупо?

Мені подзвонили з поліції, сказали, що мою справу закрили. Але вкотре запевнили мене, що фотографію вони видалили. На свіжу голову, коли я вже мала час усе добре обміркувати, я не повірила власним вухам. Мене це категорично не влаштовувало.

За кілька днів я написала пост у Facebook, до якого долучила світлини тих чоловіків. Я побачила їх на нашому з сестрою фото з концерту. Я хотіла їх присоромити. Хотіла, щоб користувачі соцмережі їх упізнали й розповіли мені, хто це.

За лічені дні мій пост розлетівся по всьому Twitter і Facebook. Інші жінки ділилися зі мною схожими історіями. Саме тоді я зрозуміла, що це не тільки моя проблема.

Я почала отримувати повідомлення. Деякі люди хотіли підтримати мене, а деякі навпаки — ненавиділи.

Хтось радив, щоб я носила довгі спідниці, не привертала до себе уваги й перестала брехати. Інші стверджували, що я роблю це заради публічності і що я жертва, бо сама винна.

Кілька фактів:

  • Фото під спідницею — це знімок, зроблений без згоди під чиєюсь спідницею камерою, об'єктив якої спрямований вгору
  • Такі фотографії можуть завантажувати на відповідні сайти — і це великий бізнес
  • Деякі порушники користуються камерами, вбудованими в носки черевиків
  • Щоб стримувати потяг до таємного фотографування, телефони в Японії роблять знімки зі звуком клацання затвору, який неможливо вимкнути
  • У Шотландії за законом про статеві злочини від 2009 року, фото під спідницею вважається злочином
  • В Англії, Уельсі та Північній Ірландії притягти до відповідальності за такий злочин складніше

Джерело: Prof Clare McGlynn

Я створила петицію на сайті Care2, вимагаючи, щоб мою справу поновили (петиція вже набрала понад 50 000 підписів).

Того тижня мені було дуже важко працювати. Протягом семи днів мене нескінченно тролили, я отримувала жахливі повідомлення.

На певному етапі я стала мемом. Підлітки теґали себе в моєму пості, підписуючись фразочками типу "Viva la підспідничники!" і супроводжували це сміхотливо-заплаканими смайлами. Їхні друзі відповідали: "ЛОЛ. Шльондра". Від надмірної уваги й стресу я перестала нормально спати і втратила апетит. Навряд чи людина здогадується, як важко витримувати весь потік звинувачень, доки сама не станеш жертвою. Це жахливо.

Копирайт изображения Facebook

Я почала дізнаватися, яким чином можна подати позов. У розмовах з юристами, друзями та представниками таких організацій, як "Safe gigs for Women" (Безпечні концерти для жінок) і "Girls Against" (Дівчата проти), я дізналася, що в Англії та Уельсі фото під спідницею не вважаються сексуальним злочином.

У вуаєризмі злочинців теж звинувачують нечасто. Закони про вуаєризм захищають жертв лише в тому разі, коли жертва знаходиться у приватному місці (наприклад, у примірочній) чи вдома. Але я була на фестивалі — у громадському місці.

Як з'ясувалося, позов я могла подати лише відповідно до одного старого закону — про "порушення правил пристойної поведінки в публічних місцях".

За цим законом, до відповідальності можна притягти за розпусну і безсоромну поведінку у громадському місці, свідками якої стало щонайменше двоє людей. За іронією, за цим законом зазвичай судять ексгібіціоністів.

Тож, простіше кажучи, права жертв фотографування під спідницями в Англії та Уельсі гарантує один-єдиний закон — той, що більше захищає почуття громадськості, а не скривджену жертву.

І, до речі, цей закон давній — жертви не користуються ним, бо не знають про його існування. А якби їм було про нього відомо, то чи не сприйняла б поліція мою справу інакше?

У ситуації, що склалася, потрібно щось міняти. І тому я започаткувала кампанію за те, щоб фотографування під спідницями визнали сексуальним злочином. У Шотландії цей закон діє. Тож може діяти і у нас.

Мою справу знову відкрили. Сподіваюся, що тих чоловіків покарають. Але ідеться про щось більше.

Наступний крок для мене — домогтися, щоб ухвалили поправки до законів, і фото під спідницею увійшло до списку злочинів на статевому ґрунті задля захисту жертви, а не ображених почуттів громадськості.

Заява лондонської поліції:

Поліція серйозно сприймає всі повідомлення про вуаєризм і детально розслідує такі випадки. Ми боремося з такими правопорушеннями за допомогою спеціальної методики, що ґрунтується на зібраних даних; наші службовці проводять роботу в межах спеціальних операцій.

Також ми усвідомлюємо, що люди, які постраждали внаслідок такої поведінки, зазнають неймовірного стресу від втручання в їхнє життя.

У даному конкретному випадку ми вважаємо, що заяву потерпілої розглянули відповідно до її побажань. З нею повторно сконтактували наші працівники, триває розслідування.

Новини на цю ж тему