Зірка Мензатюк: вчити мову може бути весело

Зірка Мензатюк Копирайт изображения Зірка Мензатюк
Image caption Зірка Мензатюк написала близько двадцяти дитячих книжок, і вже не вперше потрапляє в довгий список Книги року BBC

"Богдане, ходи почитаю", - кличу я свого восьмирічного сина. Я готуюся до інтерв'ю з письменницею Зіркою Мензатюк і хочу протестувати її книжку "Чарівні слова" на власній дитині.

"А про що вона?" - питає пересичений розвагами хлопець, який вовтузиться серед конструкторів.

"Про слова, про літери - наприклад йотовані, ви їх недавно в школі вивчали", - роблю я велику помилку.

"Не буду. Це не цікаво", - одразу відповідає Богдан і додає іще дещо про школу.

Але він уже встиг підійти і вихопити оком паліндроми, надруковані яскравими "мультяшними" літерами.

"Дивись, КІТ УТІК - можна прочитати і так, і так", - каже він і вмощується поруч. Так ми починаємо читати і за раз долаємо майже всю книжку.

За кілька днів Зірка Мензатюк каже мені, що саме для цього її й писала - аби зацікавити мовою дітей, яких не змогла привабити шкільна програма.

"Мені хотілося, щоб дітям було легше вчити цю мову"

BBC Україна: Зірко Захаріївно, ваша нова книжка - не чисто художня, а ще й навчальна. Чому ви вирішили написати саме таку?

Зірка Мензатюк: Кожен робить те, що може зробити на своєму місці. У нас було стільки розмов про стан української мови, стільки шуму виникло через те, що у школі намагаються впровадити більше української.

Ну а я що можу зробити як письменниця? Мені хотілося, щоб дітям було легше вчити цю мову.

Щоб вони відчували: це не тільки правила, які треба зазубрювати, це і курйози, і гра.

Вчити мову - може бути і смішно, і весело, і захопливо врешті-решт.

Image caption "Чарівні слова" увійшли до довгого списку Книги року BBC

BBC Україна: Якби ви могли змінити те, як викладається українська у школах?

З. М.: Не думаю, що щось міняла б у викладанні мови, бо підручники - не сказала би, що складені погано. Але річ завжди в тому, який вчитель. Коли він справжній, то мова знаходить дорогу до дітей.

А загалом у школі, на мою думку, треба трохи зменшити навантаження, щоб діти не заучували так багато різних, часом не конче потрібних речей, щоб у них трохи більше лишалося часу на роздуми, на те, щоб самим осмислювати цей світ.

Щоби було більше часу на те, що дитина хоче вибрати сама - малювання, музика, спорт. Має бути якийсь простір для особистого вибору.

BBC Україна: А як ви думаєте, чи має навчання бути більш ігровим? Щоб там були елементи, які пропонує ваша книжка, - гри, казки?

З. М.: Так, хочеться, щоби такі елементи були. Власне, тому я й писала - щоб дітям було веселіше.

Бо коли дитина прочитала про ті синоніми чи фразеологізми - ну фразеологізми, саме слово таке, що може десь і злякати. А які вони насправді соковиті бувають, барвисті, дотепні! Як ними можна прикрасити мову! А інколи - просто від душі пореготати з якогось.

Я дуже рада, коли чую відгуки від учителів, що вони сприймають "Чарівні слова" як потрібний матеріал у своїй роботі.

Одна вчителька мені сказала: "Ми у школі намагаємося винайти велосипед, а ви винайшли справжній літак, і цим можна користуватися. Із цією книжкою мої уроки будуть найкращими в школі".

Мені було дуже приємно.

BBC Україна: Ваша книжка не так давно вийшла - і її вже використовують вчителі?

З. М.: Так, є такі меткі вчителі, які шукають, цікавляться. Уже був випадок, коли цілий клас закупив на літо цю книжку - її подарували школярам на останній дзвоник.

Я кажу: дітям, напевно, хочеться влітку розваг, читати про чарівні мандри, а не синоніми чи глухі-дзвінкі звуки.

А мені відповідають: чому ж, у цій книжці згадано теми, які вивчають у другому-третьому класі, тож хай діти почитають і повторять той матеріал. Воно їм краще запам'ятається - при тому, що нібито розважатимуться при цьому.

Загалом це книжка для друго-третьокласників. Мені казали, що читають ці казки й дошкільнятам. Та я вважаю, що це трошки зарано: тут про префікс, суфікс - такі поняття, які потім будуть у школі.

Копирайт изображения Зірка Мензатюк

BBC Україна: Ви їздите по школах і презентуєте "Чарівні слова" дітям. Як вони реагують?

З. М.: Дуже жваво. Коли починаю читати - вони підказують, наприклад, синоніми чи антоніми до якогось слова. Дуже активно беруть участь у тому, як казка читається. Виходить діалог, а не просто: я читаю, а вони слухають.

BBC Україна: Як думаєте, сучасні діти відрізняються від попередніх поколінь?

З. М.: Звичайно, відрізняються. Хоча якісь цінності, що їх діти мають засвоїти, лишаються ті самі, характер і пріоритети формуються, як формувалися споконвіку.

Але теперішні діти дуже перевантажені інформацією. Якщо я маленька мріяла про школу, і книжка - це було щось бажане, то тепер так не є. Діти вже перед школою знають, що це буде праця, їх готують до цього, водять на якісь заняття.

Вони не завжди вмотивовані, і ключове тут - перевантаження інформацією. І саме тому, напевно, треба шукати якихось яскравих ходів і в поданні матеріалу у школі, і в поданні матеріалу у книжці.

У книжці не має бути описів, має бути швидка зміна подій, картинок, героїв, бо діти звикають до швидких змін на екрані. Це миготіння яскравих картинок починається ще раніше, ніж дитина вміє читати.

"Люблячи своє, ти не заперечуєш, що інше також хороше"

BBC Україна: В одній із казок у вас є негативний герой - король Чистоплюй, який виступає проти іншомовних слів в українській. Чому ви про це написали?

З. М.: Тема "Іншомовні слова" - єдина, якої немає в молодших класах.

У цій книжці мені було дуже важливо, що йдеться про українську мову. Але хотілося, щоб діти засвоювали і розуміли, що не можна ставити тільки своє вище за інше, що має бути толерантність, якесь розуміння цінності всіх мов, зокрема мов національних меншин.

В українській ті самі іншомовні слова вже стали такими своїми-своїми, що ми навіть і не здогадуємся, що герой, палац, мальва прийшли з інших мов. А навіть якщо запозичені слова й не такі - все одно вони є, і вони потрібні.

Кожна мова вбирає щось із інших, і слова співіснують у ній, не ворогуючи, не конкуруючи, а часто набуваючи різних стилістичних відтінків.

І от мені хотілося, щоб діти навіть на прикладі цих слів розуміли, що ворожнеча не потрібна, і люблячи своє, ти не заперечуєш того, що інше також хороше. Хотілося, щоби вчилися толерантності, миролюбності, дружнього ставлення до інших культур, інших мов.

BBC Україна: А як щодо російської? В Україні є проблема суржику, і багато хто вважає, що українську, навпаки, слід захищати від надміру російських слів.

З. М.: Я наводжу в цьому оповіданні слова з багатьох мов - польської, грецької, навіть данської. А от із російською було дуже важко. Справді, у нас багато слів, які з неї прийшли. Але в умовах, коли у нас війна, я просто не змогла про них писати.

Тому що яка дружелюбність, яка толерантність, коли це країна, з якою такі погані стосунки? Як дитина це сприйме - що це брехня? Що ця дружба - вона на словах дружба, а на ділі зовсім протилежне?

Тож я не включила тих слів. Діти ж не у вакуумі живуть. Вони дивляться телевізор, чи не в кожному класі є діти-переселенці, тож вони добре знають цей біль і цю біду. І я просто побоялася, що це дасть якесь відчуття фальші.

Якби не було війни - звичайно, я б їх включила.

"Головне - читати з дитиною"

BBC Україна: Назвіть, будь ласка, три-п'ять українських дитячих книжок, які, на вашу думку, мають бути в бібліотеці батьків.

З. М.: Я говоритиму про сучасні, бо якщо класика - то там і Шевченко, і Леся Українка, і так далі, як можна вибрати? Воно однозначно має бути. І мені десь трохи й болить, що в нас класика не представлена так, як мала би. Що не завжди можна купити ту книжку, бо її недостатньо видають.

А кого б я назвала тепер? Звичайно, Володимира Рутківського (переможець Книги року BBC 2011 року. За його книжкою "Сторожова застава" нещодавно зняли однойменний фантастичний фільм. - Ред.).

Його трилогія "Джури" - динамічна, цікава, захоплива і патріотична, справді унікальна. Дітей затягує динамічний сюжет.

Також назвала би Лесю Воронину (переможець Книги року BBC-2012). Я дуже люблю оці її три "Таємні Товариства" - "Боягузів", "Брехунів" і ось тепер "Ботанів".

Тому що страх, оце "моя хата скраю" - це треба вичавлювати з української свідомості, і мені здається, що книжки Ворониної дуже важливі в цьому плані.

Також мені дуже подобаються вірші Анатолія Качана. Це дуже хороша поезія, справжня, якісна, образна і водночас захоплива.

Далі - Ліна Костенко. Її "Бузиновий цар" - це, я вважаю, шедевр.

Воно таке, знаєте, на фольклорі, таке органічно українське. Мені подобаються такі твори: коли не б'ють себе руками в груди і кричать: "Любіть Україну, бо я її люблю", а коли Україна пронизує твір, як повітря пронизує світло, коли дитина читає вірш - і в неї лишається відчуття краси і залюбленості в нашу природу.

Головне - читати з дитиною. Можливо, навіть не аж настільки має значення, що саме читати.

Наприклад, якщо у матері чи бабусі є якась улюблена книжка, і вона читатиме її з дитиною, розповідаючи, як колись її любила.

А може, навіть збереглося те пошарпане стареньке видання, яке колись читала мама, - в цьому є якесь особливе тепло.

BBC Україна: А яку свою книжку ви вважаєте найкращою?

З. М. Найуспішніша - "Таємниця козацької шаблі", яку діти досить охоче читають. У мене дуже багато про неї відгуків, і вона увійшла до шкільної програми для п'ятого класу.

Новини на цю ж тему