BBCUkrainian.com
Російська
Румунська
Інші мови
 
Останнє поновлення: середа, 27 жовтня 2004 p., 17:21 GMT 20:21 за Києвом
 
Перешліть цю сторінку другові Версія для друку
Скуратівський: я переляканий тим, що робиться довкола
 

 
 
Вадим Скуратівський
Триває серія інтерв'ю Бі-Бі-Сі із відомими постатями українського політикуму та культурного простору. Цього разу наш співрозмовник - письменник, історик, публіцист і культуролог Вадим Скуратівський.

Бі-Бі-Сі: Яким нині бачиться вам, так би мовити, з відстані перебіг української виборчої кампанії?

В. Скуратівський: Звичайно, я як громадянин і як багато інших громадян цієї самої країни, звичайно, незадоволений тим, як поводить себе влада в цій самій ситуації.
Ну, був такий письменник російський - Дубов, він усіх радянських письменників 60-70-х років називав дуже просто – безсоромними. От безсоромна поведінка.
А як історик я дивлюся на це все набагато меланхолійніше і не те, що без роздратування, а не без певного навіть страху.
Це мій улюблений сюжет здавна. Як тільки Україна пішла у бік незалежності, то я пригадав такий наскрізний сюжет не східноєвропейської, а середньоєвропейської історії.
Десь насамкінець 1910-х років ціла система середньоєвропейських народів, донедавна бездержавних, отримали цю державність. Від Фінляндії до Албанії, всі вони починали, як правило, з того, що називається ліберальною демократією. Відповідно їх ліберально-демокоратичні клятви.
Потім вже у середині 1920-х дещо трапилося, трапилося гранично негативне, спочатку у Литві, а потім вже і у Польщі.
Ідеться про те, що поступово всі ці країни почали дрейфувати від ліберальної демократії у бік спочатку авторитаризму, а потім ба навіть тоталітаризму фашизоїдного типу. Не комуністичного, але от фашизоїдного.
І це ніби стало правилом тамтешнього історичного існування. Тобто під кінець 1930-х років всі без винятку ці країни - вони так чи інакше закінчили певною свободою.
І коли розпочалися суверенні сюжети України і всієї Східної Європи, а вслід за тим і всього радянського, тепер пострадянського порстору, то що я найбільше боявся, що цей простір повторить оту саму фундаментальну історичну помилку центральної Європи.
На превеликий жаль, це і трапилося. Поряд з нами авторитарна Білорусія. Ну не хочу ображати Білорусію, але все ж таки це авторитарна країна з дуже сильними вже ознаками тоталітаризму.
Авторитарна Росія - скажу відверто, для мене всі закавказькі утворення ниншні вони теж авторитарні.

Бі-Бі-Сі: І навіть Грузія?

В. Скуратівський: І Грузія теж. Ідеться про те, що, на превеликий жаль, там працюють ті самі механізми, які ще далеко від демократії.
Інша річ, що всі ці механізми поки що виглядають патетично і красиво, і сказати б революційно, але насправді там теж працює оця сама несвобода тільки в інших жанрах.
Але дивлюся, що робиться на Україні, і я бачу, що ми ще не стали авторитарною країною, але виборча кампанія у нас абсолютно авторитарна з дуже чіткими, ба навіть зловісно-гумористичними відгомонами тоталітаризму.
І це настільки несподівано, а з другого боку - на превеликий жаль - це те, що я в негативному розумінні чекав, чекав з острахом.
І раптом все трапилося. Електронні засоби, преса, сама поведінка людей поряд зі мною. Я бачу, як все звертає в той самий бік.
Відверто кажучи, я просто переляканий тим, що робиться довкола. Тобто на якійсь ділянці Україна вже одною ногою в авторитарному просторі.
Дуже боюся, що вона зробить ще один крок. І тоді це буде проблема на найближче півстоліття.

Бі-Бі-Сі: Ця кампанія підняла питання статусу російської мови, хоча, здавалося б, це питання вже призабули з 1994 року, коли Кучма обирався президентом. Як ви прокоментуєте мовне питання на цих виборах?

В. Скуратівський: Я думаю, що це велика - сказати б тією ж українською мовою - дурня. Ніякий уряд зараз не в змозі забезпечити те, що обіцяє один із впливових кандидатів.
Я не вірю в подвійне громадянство. Більше того, я не те, що не вірю в велетенську інтригу, але російську інтригу, я бачу цю інтригу. Але я не без злорадства думаю про те, коли переможе той самий кандидат, що на нього так відверто і безсоромно поставила політична Росія.
То, перепрошую, Росія від цього кандидата вслід за тим отримає, неінтелігентно кажучи, дулю. Тому що ніякий ультрапроросійський кандидат, який потім стане президентом, не в змозі виконати цих обіцянок. І не тому, що це технічно важко, а тому що, перепрошую, для чого йому це треба. У нього буде свій власний авторитаризм.
Це мене непокоїть. І от провалиться на цьому політична Росія. Отримає, перепрошую, по своїй фізіономії, а всілд за цим розплатиться за це і той самий персонаж, який ставить на цей авторитаризм.

Бі-Бі-Сі: Коли говорять про українські вибори, то кажуть, що ставка є досить високою...

В. Скуратівський: Звичайно, звичайно. Річ у тім, що така є доля усіх країн, які провисли поміж надсилами.
Європа – не в географічному, а в геополітичному значенні - стала дуже впливою в останнє десятиріччя. Одверто кажучи, Росія – це теж тигр, тільки євразійський. І ми опинилися поміж цими світами. І за це проміжне становище треба розплачуватися.
Але, відверто кажучи, завжди є можливість і переваги перебування поміж цими світами. Але за однієї умови – що ці світи доволі нормальні. Особливої норми з боку сучасної Європи я теж не бачу – вона заполонила нас кітчем, од якого східна Європа стала трохи дурнуватою в останнє десятиріччя.
До Росії в мене взагалі немає ніякої довіри. Не бачу жодного розумного політичного жесту з боку політичної Росії до України.
Ну, щось засвітилося, коли Путін в ООН заговорив, що він вибачається перед українським народом як правонаступник колишнього СРСР за 1933 рік. Все, більше нічого!
Якась розумна душа все це написала, а потім бездушно про це забула. Тобто навколишні світи не дуже нормальні, і ми не можемо використати їхній позитив. Але взагалі проміжне становище можна використати.
Я маю надію, що якщо вибори закінчаться більш-менш нормально, і цей самий збурений світ почне приходити до пам'яті, ми зможемо використати те, що ми одночасно і не Європа і, перепрошую, не Росія, як каже нині діючий президент.
Колись російський мислитель Іван Бахтін сказав, що культура завжди створюється на кордоні.
Хай це буде межа, не бійтеся, що це буде між цими двома світами. Ну, так добре, будемо триматися подалі від політичної Росії, але будемо використовувати великі виміри великої російської класичної культури.
З одного боку політична приязнь до сучасної Європи, а з іншого боку треба триматися подалі від її сучасного дурнуватого кітчу.

Бі-Бі-Сі: Болгарія, яка є і слов'янською країною, і православною, зробила вибір на користь членства в Європейському Союзі та НАТО. Чи думаєте ви, що рано чи пізно Україні теж доведеться робити подібний вибір?

В. Скуратівський: Напевне, напевне. І мушу вам сказати, що Болгарія якось доволі хутко збулася свого наївного русофільства...
Але, якщо говорити одверто, поки сучасна Болгарія в Європі не більше аніж політична кон'юнктура.
Але в принципі, обираючи поміж двох цих сил, я обираю саме Захід. Він безпечніший! Зрозуміло, що там теж різне було, але концентраційні табори – хоча їх, перепрошую, витворили британські імперіалітсти в Південній Африці на початку минулого століття, але табори знищення людей хоча й були в Німеччині, але це ж не може йти ні в яке порівння з тим самим пеклом, яке робилося тут, в цій самій країні. Відомий автор популярних шпигунських романів Джон Лекарре сказав у зв'язку з Москвою, що завжди Бог мав підстави, щоб тут не з'являтися.

Бі-Бі-Сі: Багато хто говорить, що якби українські вибори виграла опозиція, то це б мало великий вплив на російську внутрішню політику, на модель Росії зсередини...

В. Скуратівський: Ви знаєте, будь-яка імперіальна поведінка має час від часу опинятися в нокауті. Тоді відповідно країна починає трохи розумнішати.
Якщо Росія візьме силовий-несиловий політичний реванш зараз, це буде погано для самої Росії.
Ідеться про одну таку просту річ. Росія ще при своїх імперських пересудах, вона не розуміє того, що в неї буде нормальна внутрішня ситуація тоді, коли за її найближчими кордонами буде спокійно.
Вона до цього не звикла. Вона звикла до якоїсь експансії. Спочатку це була експансія на багнетах, а тепер плакати, що ними обклеєна Москва на підтримку Януковича.
Одверто кажучи, я дуже зацікавлений в стабільній демократичній Росії. Але шлях авторитарної Росії до стабільної і демократичної, він пролягає через її необхідну поразку. Перепрошую, це я говорю як русофіл.

Бі-Бі-Сі: Чи в українській історії був період, коли Україна стояла перед таким вибором – навіть цивілізаційним?

В. Скуратівський: Ну, це, в принципі, серпень 91-го року. Але тоді сюжети виглядали трохи іграшковими порівняно з сучасністю. Розумієте, тогочасна система була настільки фантомна, вона настільки придуріла, а тут ми маємо зовсім іншу ситуацію.
Ситуація зараз, можливо, найбільш серйозна за тисячу років українського державотворення. Паралелей по суті немає.
Тобто скільки завгодно було українських драм – приміром, ті чи інші поразки Хмельницького, ті чи інші поразки Мазепи, а чи Муравйов на початку 1918 року у Києві. А чи Гітлер восени 41-го тут у Києві...
Але йдеться про те, що зараз ще серйозніша ситуація. Але, на превеликий жаль, цього не розуміють ані ліві, ані праві, ані помірковані, не розуміє ані влада, ані опозиція. Вони в азарті своїх частинних цілей!
А взагалі ми можемо дуже програти. Єдиний психологічний комфорт – тоді програють всі, програють наші сусіди з їхніми претензіями.
Я навіть не без злорадства дивлюся в бік його можливого майбутнього програшу. Але бачите, стільки нервів, стільки принижень. Стільки духовних і матеріальних ресурсів іде в пісок, і тільки потім грунт починає проростати якоюсь органікою.

Бі-Бі-Сі: Десятиріччя Кучми – чим воно увійде в історію? Чи це стабілізація, чи, як каже опозиція, руїна, чи просто час втрачених можливостей?

В. Скуратівський: Я думаю, і перше, і друге, і третє. Психологічно мені мій земляк нині діючий президент симпатичний. Бачите, хай він не ображається, але є такий радикальний російський вираз – "не по Сеньке шапка!" Він не зміг до кінця виконати свій громадянсько-адміністративний обов'язок.

Бі-Бі-Сі: Вже тривалий час перед виборами хтось займається пошуками українського Путіна, хтось – особливо після недавніх подій в Білорусі - шукає українського Лукашенка, хтось в пошуках українського Саакашвілі, хтось – українського Кваснєвського. Як ви дивитеся на ці пошуки?

В. Скуратівський: Розумієте, Кваснєвський - то, чесно кажучи, найбільш прийнятна постать. Це екс-комуніст, який працює в нормальному ліберально-демократичному просторі. Він зумів перемогти свої колишні комсомольські інтенції, і він працює нормально.
Перепрошую, всі інші персонажі – ані Путін, ані Лукашенко, ані наш майже земляк Саакашвілі – це не для України.
Тому що тут я бачу порушення певної норми на кожному кроці. Мені не потрібен президент, який півжиття пропрацював в таємній політичній позиції. Мені не потрібен колишній директор радгоспу з загрозливими диктаторськими замашками... Ну і, зрозуміло, не треба мені ніяких революцій! Ні оксамитових, ні інших... Бо, перепрошую, Україна не Грузія.

Бі-Бі-Сі: Чи в українській історії був такий типаж політика, який, можливо, знадобився б Україні сучасній?

В. Скуратівський: Є радше якісь спокійні прибалтійські політичні характери. Хотілося б, щоб і в нас були такі характери... Одверто кажучи, для мене до цього типу наближається Ющенко. Я, сказати б, трохи дивуюся, коли дивлюся на його оточення. Але бачите, королівська свита є королівська свита – тим більше в умовах сучасної ситуації.

 
 
Читайте також
 
 
Перешліть цю сторінку другові Версія для друку
 
  RSS News Feeds
 
BBC Copyright Logo ^^ На початок сторінки
 
  Головна сторінка| Україна| Бізнес | Світ| Культура i cуспільство| Преса|Докладно| Фотогалереї| Learning English| Погода|Форум
 
  BBC News >> | BBC Sport >> | BBC Weather >> | BBC World Service >> | BBC Languages >>
 
 Технічна допомога|Зв’язок з нами |Про нас|Новини е-поштою|Права та застереження