Група повертається на базу

Альбій Шудря - журналіст і клавішник
Image caption Альбій Шудря - журналіст і клавішник

Останні роки, на яких хоча й позначилась економічна криза, відобразили й позитивну тенденцію. Люди стали частіше згадувати про своє хобі. Побільшало й любительських рок та поп гуртів.

В найбільших містах України можна нарахувати вже десятки так званих репетиційних баз, де зустрічаються музиканти, які перед цим знайшли один одного в Інтернеті. На вулицях, в метро скрізь зараз можна зустріти людей, які з інструментами їдуть на репетицію. Серед музикантів навіть поширився жарт про те, що в Україні зараз ніхто не працює, всі пішли грати.

Я теж згадав, що колись грав у рок-групі клавішником, купив собі синтезатор і спробував знайти однодумців.

Новий інструмент дає новий звук і породжує нові ідеї. Не всі гарні музиканти колись ходили до музичної школи. Але якщо й ходили, то всі вчились по музичних записах у «зірок». Хто грав таке, каже, що треба вміти слухати, знати що таке блюзові ноти, і як народжуються ті рифи та партії.

На одному з київських рок-музичних порталів було знайдено розділ оголошень. Це зовсім не те, що оголошення про продаж автомобілів чи придбання меблів:

Image caption Один з київських "кавер фестів" - пісні "зірок" у виконанні своїх музикантів

“Пошук вокаліста. Ми знаходимось у м.Фастів. Вік 18-23, жіночому вокалу відразу НІ!!!!”

«Все життя мріяла грати. Коротко про себе: мені сімнадцять»...

«Потрібна людина, яка грає на клавішних. Стать не має значення. Досвід гри поки що теж не має значення».

“Київський рок-гурт шукає ентузіаста, який просто жити не може без музики, у якого ніколи не припадають пилом платівки легендарних Deep Purple, Pink Floyd, Led Zeppelin та Queen, а у вінампівських плейлистах постійно тусуються Dream Theater, Porcupine Tree, Radiohead, Oкеан Ельзи та інші прикольні чувачки, які грають якісну сучасну музику”.

«Гурт шукає вокалістку. Причина – вокалістка вступає в інститут імені Глієра, тому має ставити академічний вокал, а «метал» їй заважає».

"Потрібні вокал (чистий, скрім чи гроул або все разом:)...можна зі своїми текстами), клавіші, барабани...Скрипки, флейти, віолончелі, кобзи і вся струнна частина оркестру також вітаються:))"

Інтернет зробив справу. Десять пропозицій. Впродовж декількох місяців мобільний приймав дзвінки. Це були різні за віком та музичними уподобаннями люди. Пропонували грати і поп, і брит поп, і джаз, і рок. Одне із знайомств відбулось прямо на сцені нічного клубу, там на концерті можна було підіграти у двох піснях.

В Києві після економічної кризи, щоб не втрачати відвідувачів, клуби ширше відкрили двері для музикантів-аматорів.

Image caption Гурт "Сад": вже багато років професійні музиканти

Через те інтернет-оголошення познайомився і з групою «Сад». У них музика – це робота і все життя. Самі з Дніпропетровська. Записи, концерти, гастролі. В Києві знайшли собі місцину, де вибудували щось нібито схоже на дачу. Вони там не просто проводять репетиції. Вони там живуть. Андрій Дрозд - бас-гітарист. Сам і пісні складає, і співає.

"Ми побудували собі невелику хатку на курячих ніжках, ти ж бачив її? Я краще там пересиджу. У нас там нари триярусні. Я полежу нормально, почитаю книги, які мені подобаються, послухаю музику. Позаймаюсь музикою, позаймаюсь аранжуваннями. У мене купа інтернет-спілкування на різноманітних чатах, сайтах," - каже бас-гітарист гурту «Сад», який добре відомий серед любителів хард-року за багатьма випущеними альбомами.

«Це моє життя. Коли я з ними познайомилась, спочатку сподобалась музика» -, каже Оксана, яка завжди з Андрієм та його рок-н-ролом. Каже, що таке життя їй до вподоби: « Мені дуже подобається, як Андрій реалізується у музиці. Я його полюбила. І намагаюсь допомагати хлопцям, як менеджер, як дизайнер, як бухгалтер. А дружина, воно ж від слова «дружба», мабуть. Ось так ми любимось-дружимось».

Вибір було зроблено, коли подзвонив Дмитро Сорокін – гітарист, який сам пише пісні: «Команду ми збирали давно. Хотілось щоб була «банда» справжня. Від цього оголошення повіяло якоюсь відвертістю. Я давно вже по інтернету «шерстив», шукав. Тут здалось, що варіант сподобається всім.

В гурті нас четверо. Працівник комерційної фірми, журналіст однієї із столичних газет, журналіст Бі-Бі-Сі, і лікар. Точніше, лікарка. Олена Кузнєцова грає на ударних. Вона пояснює, що для неї музика:

Image caption Олена Кузнєцова - лікар і ударник

«Безумовно, виплеск якихось емоцій. Позитивних, негативних теж. Певну рівновагу в житті дає хобі. Загалом, як сказав Антон Павлович Чехов, правда, він це стосовно лікарів сказав, - лікар, який без захоплень та інтересів, ніби як поганий лікар... Багато дає. Дає змогу, не скоювати дурниць у житті, відволікає серйозно. Хтось палить, хтось горілку п»є, хтось грає».

Бажаючих грати в Києві здається лише побільшало після економічної кризи. Треба мати свій інструмент. А підсилювачі, мікшери, мікрофони є на репетиційних базах. Їх багато по Києву. В підвалах, в клубах, на територіях заводів, в гаражах і колишніх бомбосховищах. Там платиш погодинно. Влітку час на репетиційних базах розписано зранку й до самого вечора. А тільки найбільш відомих баз в Києві - 44. Свої бази в Харкові, Одесі, Львові, інших містах.

На декількох міні фестивалях любительських гуртів в нічних клубах я зустрічав чоловіка, який називає себе рок-конферансьє. Він завжди з армійським планшетом через плече. Виходить на сцену оглошувати тих, хто виступатиме далі. Він називає себе не інакше як... Чорт.

Вадим про альтернативну міську музичну культуру знає багато:

«Репетиційні бази, інтернет, студії звукозапису, музичні портали, коли люди дуже швидко знаходять один одного, все це сприяє швидкому розвитку. Зараз грають більше, ніж років п'ять тому. Зараз кожен, так би мовити, «шкет», який почув когось в клубі, може вирішити, а чим же я гірше? І купити гітару, щоб почати».

Найбільше серед музикантів тих, кому до двадцяти і трохи за двадцять. За тридцять вже менше. Але є й ті, кому за сорок. Чи більше?

Такі, як Алек Гончар про свої вік як і про заробітки люблять відповідати жартами:

« Ми почали грати, коли нас мати народила. І батьки все казали, давайте, давайте, той Deep Purple, Nazareth, Uriah Heep грайте! Так що мені завжди шістнадцять, поки не помру!»