Як промова де Голля змінила долю Франції

Генерал Деголь

18 червня 1940 маловідомий генерал французької армії проголосив в ефірі Бі-Бі-Сі з Лондона промову з закликом до французів не капітулювати перед нацистами, а чинити спротив.

Звукооператор Бі-Бі-Сі, який відповідав за радіотрансляцію генерала де Голля так мало переймався особою промовця, що виступ навіть не записували. Зараз важко навіть встановити з якої студії виступав де Голль.

У самій Франції той виступ чули мало людей, хоча згодом багато стверджували, що саме їм пощастило на власні вуха чути заклик генерала.

Але про промову генерала де Голля незабаром почули більшість французів і виступ став визначним і поворотним моментом французької історії.

Генерал де Голль далеко не чільний військовий чин французької армії лунав самотнім, але нескореним голосом із закликом до боротьби. Він стверджував, що його співвітчизники зазнали поразки у боях, але не у війні.

'Величезний вплив'

Колишній французький президент Валері Жіскар д'Естен, матір якого була вірною слухачкою Бі-Бі-Сі, чув ту промову:

"Так, я чув це на власні вуха. Я чув обидва виступи Шарля де Голля включно з тим, який ми зараз відзначаємо… Моя матір була патріотом і її батьку був в Оксфорді. Вона слухала Бі-Бі-Сі щодня."

Image caption Німецькі війська в Парижі.

"Ми почули оголошення, що виступатиме французький генерал і слухали його, уявлення не маючи, хто він такий. І це мало на нас величезний вплив на усіх нас. Ми всі зрозуміли, що війна не програна. До поразки і прибуття німців чимало французів подалися в дорогу. Він оголосив, що війна не завершена."

Лише за день до того маршал Філіп Петен, якого тоді щойно поставили прем’єр-міністром Франції, виступив з оголошенням намірів укласти з нацистською Німеччиною угоду про припинення вогню і визнати поразку Франції. Та промова глибоко поділила французьке суспільство.

Дві Франції

90 річний Даніель Кордьє був підлітком коли, живучи на півднем франції слухав радіовиступ маршала Петена 17 червня:

"Це було нестерпно. Мене це довело до сліз. І пішов у свою кімнату і плакав досить довго. Я казав собі, що таке неможливе. Неможливе."

За словами історика Джуліана Джексона ці дві промови визначили історію Франції на наступні чотири роки війни.

Були дві Франції. Від імені однієї виступав Маршал Петен, який домовлявся з нацистами, а від імені іншої Франції виступив Шарль Деголь – єдиний член французького уряду, який відмовився визнавати домовленості.

У радіовиступах генерал де Голль почав подавати себе як уособлення іншої Франції, справжньої Франції. Франції, яка не капітулювала і Франції, як вирішила воювати далі.

Подорож до Лондона

Стефан Гессель став одним з тих, кого надихнули його слова:

"Його слова про те, що не лише треба боротися далі, але й те, що ми маємо сили і зрештою переможемо, дуже надихали. І я вирішив воювати як справжній француз."

Пан Гессель поїхав до Лондона, де долучився до руху опору Деголя.

Серед добровольців, які ночували у виставковому центрі Олімпія в Лондоні був і тодішній підліток Даніель Кордьє:

"Там були комуністи і соціалісти, і євреї – французи усіх ґатунків. Ми усі були молоді. Усі скупчені в темряві лягли спати. Світла у Лондоні не світили через бомбардування. Ми один-одного не знали. Тоді, хтось почав співати Марсельєзу і ми усі приєдналися."

Image caption Президент Саркозі вшановує пам'ять генерала де Голля.

Погляд з Франції

На початку генерал де Голль задумував французький рух опору як силу за межами Франції. Тоді він не мав жодного контролю на тими, хто воював проти окупації у самій Франції.

Раймон Убра, який приєднався до опору в Ліоні, пояснює:

"Тоді ми називали його символом , але не вождем. Якщо прочитати його промову 18 червня, то там і згадки нема про рух опору у Франції."

У серпні 1944 генерал де Голль повернувся у звільнений Париж.

Звільняли французьку столицю американці, британці, канадці та інші, але генерал де Голль оголосив, що Париж звільнив себе сам з допомогою усіх армій Франції.

Справжня Франція, Франція, яка не скорилася, у його розумінні перемогла.

Потреба переписати історію

Саме таке твердження стало одним з принципів, на якому засновувалася повоєнна Франція. Саме завдяки цьому Франція мала чим пишатися і відбудовувати сою національну гордість.

Це і досі залишається життєво важливою частиною самоусвідомлення Франції.

Британцям надто легко кидатися у французів звинуваченнями, що вони, мовляв, після війни перебільшили героїзм руху опору, що, мовляв, усі французи раптом виявилися борцями.

Для французів це питання важче.

Ось як пан Жіскар д'Eстен, котрий працював колись в уряді генерала де Голля відповідає на запитання про те чи щиро повоєнна Франція говорила про те, що відбувалося в час війни.

"Це дуже неприховане запитання, яке британці досі можуть виголошувати."

"Ні."

"Тому, що то була поразка. На перемогу погоджуватися легше. Можна розповідати дітям, своїм батькам про те, як ви брали участь у переможній справі. А про поразки мовчать, звичайно ж."