В Одесі хочуть створити бібліотеки на пляжах

Представники громадських організацій Одеси хочуть створити в місті "книжкові пляжі". Тобто просто на узбережжі буде бібліотека, і люди, які прийдуть засмагати, зможуть брати звідти книжки і читати їх.

Image caption Що може змусити людину читати?

Таким чином за Одесою збираються закріпити імідж міста, яке читає.

Водночас, офіційна статистика свідчить, що кожен другий українець не читає книжок взагалі.

Кореспондент Бі-Бі-Сі Євгенія Клочко питала про книжки, і про те, що потрібно робити для того, щоб люди в Україні читали більше з письменницю Мілу Іванцову. Насамперед вона запитала, якою може бути реакція людей, якщо ініціатива "книжкових пляжів" буде реалізована не тільки в Одесі, але й у Києві та інших містах України?

М. Іванцова: Я думаю, реакція може бути різна, залежно від того, хто приходить на той пляж. Як і пляжі, наприклад, у нас в Києві є різні. В Одесі, я думаю, пляжі теж різні.

Але, як на мене, я дуже повільний читач, я читаю дуже повільно, тому, прийшовши на пляж, я не братиму роман, може, я почитала би якусь збірку оповідань або вірші. Але якихось великих книжок я б не читала на пляжі.

Бі-Бі-Сі: Як Ви вважаєте, чи спонукатимуть ці книжкові пляжі людей більше читати? Бо часто говорять і в пресі, і видавці, і письменники, що люди мало читають, або менше, ніж 20 років тому…

М. Іванцова: Я думаю, що ті, хто читали, вони читають і не припинять ніколи. Ті, хто не читали ніколи, напевно, і не читатимуть ніколи. Але є шанс у тих, хто читає епізодично. Якщо цю людину, яка в принципі, читала би, якби щось її зачепило, вона шукала б… Якщо одна книжка її взяла за душу, вона шукатиме іншу того самого автора або щось подібне, рекомендоване цим автором.

Бі-Бі-Сі: А якщо читатимуть, то які жанри переважатимуть, як Ви вважаєте?

М. Іванцова: Ну, я думаю, на пляжі розважальний жанр скоріше, може, якийсь там детектив, чи, як всі питають… На зустрічах з письменниками запитують - "жіноча проза", "жіночі романи".

Тобто це, з одного боку, йде мова про аудиторію, яка читає ці романи жіночі. А з іншого боку, це, може, трохи принизливий статус твору. Мені так здається. Якщо кажуть "жіночий роман", то це щось таке спрощене, сопливеньке, таке поверхневе.

Хоча я взагалі не ділила би літературу на такі жанри, як "жіночий роман", "чоловічий роман". Я вже не перший раз це кажу, порівнюю літературу, книжки з їжею. Є їжа ресторанна, є домашня, є фаст-фуд, тобто є те, що ти там десь схопив і з’їв похапцем дорогою, можеш не присісти навіть. Це біляші, наприклад, на базарі їх смажать. Є вишукана їжа, модна тепер японська, якась там ресторанна: французька, італійська кухня.

Те саме, як на мене, відбувається в літературі. Є середній клас літератури, яка мені подобається, це не надто розумна філософічна література і не спрощена. Я її відношу до класу добротної, домашньої їжі, персоніфікованої, коли автор готує своїми руками з любов’ю до тих, кого він буде годувати.