Трилогія і трикутник

Польща покращує відносини з Росією: чи можливий трикутник Варшава - Київ - Москва?

Image caption Новий польський президент Броніслав Коморовський має родинні зв’язки Україні і далекий родовід до одного з гетьманів.

Коли польський кінорежисер Єжи Гофман піднімався на сцену Палацу «Україна» в Києві після презентаційного показу свого нового фільму «Вогнем і мечем» восени 99-го року, наростала і хвиля аплодисментів величезного залу – в такт крокам відомого митця, який долав сходинку за сходинкою нагору… Але, мабуть, не всі з присутніх в «Україні» тоді знали, що «Вогнем і мечем» був третім фільмом талановитого режисера за відомою трилогією Нобелівського лауреата Генріка Сенкевича. Ще менше, напевно, знали, що два інші романи з трилогії – «Потоп» та «Пан Володийовський» вже були екранізовані Гофманом, хоча саме «Вогнем і мечем» відкриває Сенкевичеву трилогію. Цікаво й те, що другий і третій роман трилогії Гофман знімав ще в часи комуністичної Польщі. А для екранізації першого роману довелося, мабуть, чекати становлення нової Польщі і виникнення незалежної України. Саме тоді лише стало можливим донести по суті просту фабулу: засвоюймо уроки минулого - впаде Україна, впаде і Польща!

Власне цим і керувалися еліти двох країн майже два десятиліття. Польща була адвокатом України в Європі, всіляко підтримуючи суверенітет України і територіальну цілісність, і, реалізуючи концепцію паризької «Культури» Єжи Гєдройця та Збігнева Бжезинського (без незалежної України, не може бути незалежної Польщі). Над нею з українських інтелектуалів активно попрацював професор Богдан Осадчук. Так було за Леха Валенси, за Александра Квасневського, за Леха Качинського. Але трагічна загибель останнього, а потім поразка Ярослава Качинського на президентських виборах застали зненацька значну частину українських еліт, які стежать за стосунками між двома країнами та ситуацією в регіоні.

Чи не відвернеться Варшава від Києва? Чи на зачепить «перезавантаження» польсько-російських відносин українські інтереси? Раніше про-українськість Польщі ніби сприймалася як даність, а нині це може в когось викликати і сумнів. Тобто, в польському суспільстві триває дискусія щодо того, як знайти розумний баланс в східній політиці, щоб і Україна була й найближчих друзях, і щоб з Росією перегорнути сторінки непорозумінь, конфліктів та відторгнення.

Від схем до прагматизму

В багатьох оглядачів завжди було відчуття, що в польсько-українських стосунках завжди – видимо чи невидимо – присутній третій. Тому за ці два десятиліття було висунуто багато концепцій «вісі стримування». Або від Балтії до Чорного моря (Лех Валенса) чи від Балтії і аж до Каспія (Лех Качинський). Проте прем’єр Дональд Туск від самого початку намагався зробити східну політику Варшави більш збалансованою і «перезавантажити» стосунки з Росією. Тут було кілька чинників, які посприяли цьому: найбільший - смоленська авіакатастрофа навесні цього року.

В Польщі не очікували такої хвилі людських симпатій росіян до трагедії польського народу. Поляки були дуже розчулені цим -- особливо показом фільму «Катинь» режисера Анджея Вайди на російському телебаченні в дні вшанування пам’яті розстріляних польських офіцерів. Як на когось, то перезавантаження дійшло може й задалеко. Недавно брюссельські чиновники були трохи заскочені, як їм видавалося, «сепаратними» домовленостями Польщі з російським Газпромом щодо монополізації доступу до польської газової труби. Є й ідея імпорту газу з газопроводу «Північний потік» (проти якого так виступала Польща раніше), і згідно нових ідей російський газ може прийти до Польщі… з заходу, з Німеччини, куди його доставить «Північний потік».

Польща була навіть готова врахувати занепокоєння Росії і лунали заяви про можливий арешт Ахмеда Закаєва, якщо він приїде на конгрес чеченської діаспори до Польщі. Оголошено про планований візит російського президента до Польщі до кінця цього року. В Польщі деякі кола навіть забили на сполох – варто згадати коментар в одній з польських газет із заголовком «Досягаючи замирення на наших колінах.» Суть його -- а чи не здає Варшава національні інтереси в процесі нормалізації стосунків з Росією? Так що дискусія всередині Польщі триває.

Але теза про здачу національних інтересів лунає від опозиції і в Україні в часи президентства Віктора Януковича. Сама перемога «синіх» в Україні, яка майже збіглася в часі з чутливим для поляків указом попереднього українського президента по Степану Бандері ніби змусила поляків задуматися: ми ж так гаряче підтримували Україну, ми всім серцем були за «помаранчеву революцію», ми ж наразились через це на економічні санкції і заборону на імпорт польських м’ясо-молочних продуктів чи фруктів чи енергетичний тиск; ми ж були адвокатами України в Європі і, часом, псували собі репутацію в поважних європейських столицях тим, що, мовляв, ми і антиросійські, і галасливі, і зациклені на Україні. А нині, виходить, Україна семимильними кроками зближується з Росією без озирання на Польщу! А Янукович навіть недавно скасував поїздку до Польщі.

«Перезавантаження» трикутника

Але ці нові прагматичні вітри в регіоні, в принципі, символізують, що це можливо і нормально - бути стратегічними партнерами і справжніми друзями, і водночас зняти клімат напруги, нормалізувати стосунки Польщі з Росією і України з Росією. Але не за рахунок україно-польських взаємин, бо вже навіть провідний польський часопис (в якому є частка акцій уряду!) «Жеч Посполіта» опублікував статтю під заголовком «Не відвертаймося від Києва». Тут українці, напевне, більше надій все ж покладають на нового польського президента Броніслава Коморовського (з його родинними зв’язками в нинішній Україні і далеким родоводом до одного з гетьманів в історичній Україні).

Під час недавнього турне провідними столицями Євросоюзу президент Коморовський гаряче говорив про членство України в ЄС. Водночас Польща – слідом за самим Києвом! – зменшує оберти в просуванні України в НАТО. Зробити це порадив полякам і відомий історик та політолог Ричард Пайпс, заявивши, що «якби Україна хотіла би стати членом НАТО, то це могло б завершитись вторгненням Росії до України»… Теза може й спірна, але на загал в темі «адвокатства» і просування, то, як сказав колись один з чільних поляків, ну, не може ж Польща часом виглядати більш «проукраїнською» аніж сама Україна.

Взагалі, якщо так розібратися, то в такій міцній історичній, географічній та геополітичній зв’язці як трикутник Україна-Польща-Росія неможливо щось «перезавантажити», вирвавши з контексту когось третього. Стосунки Києва та Москви є життєво-важливим для Варшави. Але ж і стосунки Варшави й Москви мають неабияке значення для Києва. Так само й Москва далеко не байдужа до польсько-українські взаємини. І тут навіть питання не стільки в вазі окремо України й Польщі, а в тому, що разом вони і мають вплив на країни трьох морів, сумарне населення яких, ну, трошки не дотягує до населення самої Росії. Тому якщо вже й перезавантажуватись, то трикутником!