У сховищах МГЗ - 20 мільйонів тонн шламів

Після катастрофи на угорському глиноземному заводі в Україні доручили перевірити такий самий завод у Миколаєві. Місцева влада навіть розпорядилася почати провадити там екскурсії, аби люди переконалися, що там безпечно.

Як заявила в інтерв‘ю Бі-Бі-Сі керівник прес-служби Миколаївського глиноземного заводу Ірина Прохорова, на підприємстві, що розташоване в Україні, але належить російському концерну РУСАЛ, використовується інша – суха – технологія складування відходів, на відміну від Угорщини, де прорвали греблю рідкі відходи.

Однак на МГЗ, за словами його речниці, почали перевірку умов зберігання шламів, аби виключити можливість їх витоку в довкілля. "Ці перевірки триватимуть довго", - запевнила Прохорова, не виключивши внесення змін до чинних вимог та норм зберігання токсичних відходів глиноземних заводів у разі, якщо така потреба з‘явиться після оприлюднення результатів розслідування в Угорщині.

Відходів дуже багато

Миколаївський глиноземний завод – найбільше в Україні підприємство кольорової металургії, яке експортує свою продукцію на світові ринки, оскільки її обсяги набагато перевищують потреби України. МГЗ - найбільший у Європі виробник глинозему та галію. Продає також відходи свого виробництва, оскільки червоні шлами є цінною сировиною для чорної металургії, виробництва будівельних матеріалів, утилізації радіоактивних відходів, меліорації ґрунтів та скляної промисловості.

Завод побудували в 1980 році радянські фахівці за участи низки іноземних компаній. У 2002 році Україна продала те підприємство іноземному інвесторові. Нині МГЗ входить до групи РУСАЛ російського бізнесмена Олега Дерипаски.

І хоч той завод сертифіковано відповідно до вимог міжнародних стандартів, а його нові власники, за словами екологів, інформують місцевих мешканців про стан охорони довкілля, директор південної філії Національного екологічного центру Олег Деркач каже, що МГЗ викликає занепокоєння через те, що там накопичений величезний обсяг відходів червоного шламу. Їх тут, за словами еколога, близько 20 мільйонів тонн.

"Гребля є досить стійкою, але ви розумієте, що розлами в земній корі, зсуви порід, просочування рідких фракцій – а вони все ж таки є, незважаючи на досить стійку споруду – можуть викликати її прорив".

Є рідкі шлами - є небезпека

Попри запевнення прес-служби МГЗ про те, що у сховищах зберігаються виключно сухі відходи, Олег Деркач стверджує, що сухі зберігаються у діючому нині сховищі, спорудженому у 2007 році, а рідкі – у старому, недіючому.

"Що стосується старого шламосховища, то там досить значна частка рідкої фракції червоного шламу. Уявіть собі, що це територія площею 180 га, і всі зливи, особливо влітку, коли вода накопичується, тоді вона переміщується навіть сухим шламом. Хоча спеціальні стоки там передбачені, і як би нас не запевняли комісії і працівники заводу - ймовірність прориву дамби все ж таки існує. Дамбу, до речі, багато разів латали, крім того, є таке поняття як “втома матеріалу”.

Така перспектива може бути небезпечною для людей та довкілля, оскільки нижче шламосховища розташовані база відпочинку та численні споруди. При аварії отруйні відходи можуть потрапити у Бузький лиман і потім у Чорне море, а це відома курортна зона. Поруч Кінбурзька коса – національний парк, Очаківське та Рибаківське узбережжя. За лиманом - Ольвія – всесвітньо відоме місце відпочинку. Оскільки ж, за словами миколаївського еколога Олега Деркача, ймовірність прориву греблі існує, то люди занепокоєні.

"У світі існує близько 35 тисяч гребель, але кожного року руйнується 5-7 із них. І це викликає катастрофічні наслідки. Тому, така сама ситуація й у нас. Греблю постійно підсипають, укріплюють. Але є просочування рідких фракцій, і є небезпека. Слід сказати, що червоний шлам сам по собі не є отруйним, небезпечним для здоров’я, однак там є лужні розчини, які можуть викликати опіки шкіри і суттєво завдавати шкоди здоров’ю людини. Тому, це й є основною небезпекою".

Однак еколог каже, що ситуація в районі МГЗ постійно під пильною увагою фахівців міністерства з надзвичайних ситуацій, і це дає підстави сподіватися, що в Україні не повториться гіркий досвід Угорщини.