Wikileaks: національна безпека чи сором?

Wikileaks
Image caption Wikileaks: багато галасу з нічого? Дипломатична пошта вже ніколи не буде, як колись

Злив документів американських дипломатичних зведень містить багато класифікованої інформації, яка подекуди здатна здивувати. Але чи є вона небезпечною: чи здатна ця інформація зашкодити національній безпеці США, чи ж вона просто здатна присоромити країну?

Тестом може бути спроба подивитися, чи секретні повідомлення показують якісь дипломатичні кроки, що суттєво розходяться з громадською думкою.

Тут важливий приклад Ірану. Документи засвідчують, що насправді США не просто не хочуть іти війною на Іран, а навпаки, що вони стримують тиск від Ізраїлю і арабських держав, інтереси яких у цьому випадку збіглися. Це цілком відповідає завданням публічної дипломатії президента США Обами, яка полягає в проведенні діалогу з Іраном і домагатися, при потребі, впровадження санкцій проти країни, якщо вона наполягатиме на ядерних програмах. Секретні документи підтверджують таку політику США.

У цьому прикладі шкода від зливу інформації полягає в тому, що США не зуміли захистити належним чином лідерів арабських держав Перської затоки від оприлюднення інформації про те, що вони домагаються атаки на Іран. Однак для решти світу це насправді дуже важлива інформація. Можливо, Іранові це дасть привід замислитися.

Викриті місії

Схоже, наразі злив зірвав лише одну таємну інформацію спецслужб: спроби американських дипломатів в ООН отримати персональні деталі (паролі і номери рахунків постійних клієнтів авіаліній) чільних працівників ООН і постійних представників у Раді безпеки ООН. Це могло стати певним шоком для для британського посла в ООН, який, можливо, сподівався на те, що статус "особливих відносин" між Британією і США захистить його особисто від подібних зазіхань. Виявляється, ні.

Інша з викритих секретних операцій виглядає вартою уваги. Це спроба американців забезпечити захист ядерних матеріалів у Пакистані, щоб не допустити їхнього потрапляння до рук терористів. Однак із виливу Wikileaks дізнаємося, що Пакистан відкинув цей план на тій підставі, що не хотів виглядати надто проамериканським. Тож пакистанська влада про ті плани знала, і жодної таємної операції викрито не було.

Коли ж мова про решту викриттів, то тут маємо справу зі звичними і прогнозованими політичними плітками, що дають непогане уявлення про щоденну роботу дипломатичної служби, яка за медово-солодкими публічними заявами зазвичай намагається приховати гостроту справжніх оцінок.

Всі, хто хоч якось дотичний до дипломатії, знає, що так воно насправді і відбувається, і якщо вони шоковані, то не повинні бути дипломатами. Єдине, що в цій ситуації незвичного, - час оприлюднення, бо зазвичай минають роки перед офіційним розсекреченням дипломатичних повідомлень. Путін -"альфа-самець"? Саркозі - "голий король"? Неприємно? Напевне. Шкідливо? Навряд.

Нічого таємного...

Пан Путін може лише радіти такому описові. Американці називають його ще Бетменом. Навіть краще.

Частина документів просто окреслюють деякі плани на майбутнє, які вибудовують дипломати. Скажімо, США і Південна Корея обговорювали їхні дії на випадок, якби КНДР розвалилася. Але цього і треба було сподіватися. Китай, мовиться в одному з повідомлень, можна було б переконати комерційними стимулами не противитися ідеї об'єднаної Кореї. Багато хто подумає, що це розумно.

Безперечно, для кращого захисту дипломатичної пошти будуть розроблені нові надійні системи. Дипломати та уряди завжди прагнутимуть якнайбільшої секретності. Вони завжди волатимуть, якщо їхні повідомлення хтось викриє. З мого досвіду, зливи інформації рідко завдають тривалої шкоди і часто мають корисні наслідки.

100 років тому уряди могли підписувати угоди із секретними пунктами. Та доба вже давно в минулому. Можливо, цей злив секретної інформації допоможе комусь усвідомити, що таємничість - не завжди добре, хоча я і маю сумніви.