Тарас Возняк: Гузар утвердив УГКЦ в Україні

Любомир Гузар Копирайт изображения UNIAN
Image caption Упродовж двох місяців Синод обере наступника Любомира Гузара

Редактор культурологічного часопису "Ї", базованого у Львові, Тарас Возняк розповів Бі-Бі-Сі про роль Української Греко-Католицької Церкви, а також про здобутки її голови – кардинала Любомира Гузара, який 10-го лютого підтвердив, що отримав дозвіл Папи Римського залишити посаду через стан здоров’я.

Читати подробиці

Спадщина Любомира Гузара

Т. Возняк: Тут, напевно, є декілька різних зрізів. Перший – це те, що це було десятиліття утвердження церкви в Україні після того, як вона вийшла з підпілля.

Друге – сам Гузар задав цікавіший стиль пастирства. Він не був у служінні жодної з влад. Він весь час підкреслював, що церква повинна говорити про вічні істини, говорити, що є добро, що є зло, вчити людей бути людьми, а не ув’язуватися у політичні перипетії, не агітувати за ту чи іншу партію, чи того чи іншого кандидата чи в президенти, чи в сільські голови. Він задав великий інтелектуальний рівень. Дуже складно говорити з цією людиною, не будучи на належному і духовному, і інтелектуальному рівні.

І третій аспект, напевно, який є істотний, власне, для церкви і для України – це те, що в кожній ситуації, - бо ситуації дуже різні, влади є дуже різні, - він шукав завжди конструктиву, шукав якогось поєднання, шукав якогось компромісу, шукав якогось зовсім іншого, неконфліктного вирішення питання. Навіть, як він говорив, так з роздумами, спокійно. По суті, він говорив завжди справді як патріарх церкви, як старший чоловік з величезним, гігантським досвідом. Це щось зовсім інше, ніж якась там агітація.

Відносини з владою

Бі-Бі-Сі: А взагалі чи можна говорити про те, що відносини між Українською Греко-Католицькою Церквою і нинішньою владою були досить такими складними, і представники сьогоднішньої влади фактично ігнорували Українську Греко-Католицьку Церкву?

Т. Возняк: Звичайно, що можна говорити. Тому що люди, які в більшості своїй є зараз при владі, чомусь тлумачать церкву, власне, в цій візантійській чи російській традиції, де церква повинна обслуговувати або бути підпорядкованою, зламаною, обслуговувати ті чи інші політичні інтереси.

Не знаю, чи стосується це всіх, чи тільки частини людей, котрі є зараз при влади. Думаю, що частини все ж таки. Тому що там є дуже різні люди з дуже різними інтересами, дуже різними завданнями, які або вони поставили перед собою, або хтось інший поставив перед ними. Я думаю, що ця ситуація так чи інакше повинна буде виправлятися, тому що в такій поліконфесійній країні, як Україна, не зробиш, принаймні зараз, єдиної церкви, єдиної конфесії. Так що це – шлях в нікуди.

Бі-Бі-Сі: А ось ви говорите про одну всеукраїнську церкву зараз, і Українська Греко-Католицька Церква наголошує на тому, що вона готова іти на ці поступки, але, ви, наскільки я розумію, не бачите взагалі, що це може зараз відбутись.

Т. Возняк: Церква іде на поступки. Церква єдина, безсумнівно, одна і є на землі – Церва Христова. А конфесійні відмінності чи форми служіння, чи якісь інші відмінності – це все наслідки, так би мовити, нашої слабкості людей, котрі поділили єдину Христову Церкву. Тут треба розрізняти цю інтенцію як бажання створити єдину Христову Церкву на землі взагалі, об’єднавши всі церкви, конфесії і так дальше, і процес створення церковних інституцій, що є зовсім чимось інакшим.

Всеукраїнська церква

Бі-Бі-Сі: Українську Греко-Католицьку Церкву часто асоціюють із західною Україною, але сама УГКЦ наголошує, що вона є все-таки всеукраїнською церквою, і історично центром УГКЦ був Київ. І ось саме за правління Любомира Гузара відбулося перенесення престолу у Київ.

Т. Возняк: Це повернення до себе. По-перше, Українська Греко-Католицька Церква присутня на всіх континентах, крім, напевно, Антарктиди, і то, напевно, на нашій цій станції є 2-3 греко-католики. Але сотні тисяч вірних є в Бразилії, і в Аргентині, і в Австралії. І якщо говорити про Сполучені Штати і Канаду, це мільйоні вірних. І в цьому сенсі ця церква, котра працює всюди і, як не дивно, навіть в Африці. Це один аспект.

Другий аспект це той, що, дійсно, церква вийшла з єдиної київської церкви, єдиного хрещення святим Володимиром, і в принципі, повернення її і інших церков до Києва є абсолютно природним процесом. І об’єднання їх відбудеться, напевно, рано чи пізно. Можливо, не за нашого життя, але все одно відбудеться в Києві. І сумніватись в цьому, напевно, не варто. І те, що є бажання повертатися до себе до дому у Київ, а не централізуватись. Бо централізація відбувається під якусь владу. Ту чи іншу. Але влада змінюється, а церква залишається.

Новини на цю ж тему