Революції в порівнянні: від Києва до Каїра

Революції бувають короткі і криваві або довгі і мирні. Кожна відмінна від іншої, хоча є і подібні моменти; деякі з них можна було спостерігати в Єгипті.

Троцький колись відзначив, що якби причиною революцій була бідність, то революції б не припинялися, бо більшість людей у світі - бідні. Для того, щоби невдоволення мільйона людей вилилося у вуличні акції, потрібна іскра, яка б їх розпалила.

Найпоширенішим каталізатором для радикалізації невдоволення в ході революцій минулих 30 років була насильницька смерть. Часом такий збудник буває жахливим, як-от загибель сотень людей у пожежі в іранському кінотеатрі 1978 року, провину за що поклали на секретну поліцію шаха Ірану.

Подекуди відчайдушний учинок окремого самогубця-протестувальника на зразок продавця овочів Мохаммеда Буазізі в Тунісі, який у грудні вчинив самоспалення, може полонити уяву цілої країни.

Навіть чутки про жорстокість, як-от твердження про те, що комуністична таємна поліція в Чехословаччині на смерть забила двох студентів у Празі 1989 року, можуть збурити громадськість, яка тривалий час плекає невдоволення системою. Повідомлення про те, що Мілошевич наказав "прибрати" свого попередника Івана Стамболіча за лічені тижні до президентських виборів у Югославії 2000 року, допомогли викристалізувати в колективній свідомості Сербії несприйняття його режиму.

Китайська модель

Смерть, хоч у цьому випадку і ненасильницька, також відіграла роль у Китаї в квітні 1989-го, коли студенти Пекіна перехопили ініціативу в офіційній церемонії жалоби за померлим комуністичним лідером Ху Яобаном, щоб вийти на площу Тяньаньмень із акціями протесту проти корупції і диктатури Комуністичної партії Китаю.

Але хоча криза в Китаї створила модель того, як влаштовувати протести й окуповувати символічні майдани в центрі міст, вона стала також найочевиднішим прикладом провалу "сили народу".

На відміну від інших підстаркуватих диктаторів, Ден Сяопін виявив енергійність і вправність у придушенні протестів. Його режим поліпшив умови життя мільярда китайських селян. І з цього середовища вийшли солдати, яких послали розстрілювати демонстрантів.

Протести в березні 1998 проти "переобрання" Сухарто в Індонезії загострилися після того, як у травні було застрелено чотирьох студентів, що спричинило вибух ще більших демонстрацій і ще більшого насильства, коли кількість загиблих перевищила 1000.

Ще 30 років перед тим режим Сухарто міг цілком безкарно вбити сотні тисяч людей. Але його корупційність і глибока економічна криза в Азії підірвали підтримку режиму серед населення Індонезії. 32 роки правління призвели до того, що сім'я Сухарто і її безпосереднє оточення багатіли, тоді як багато колишніх прихильників убожіли - поділяючи долю простих людей.

Крах режиму настає тоді, коли проти нього повстають ті, хто складав його частину. Доки поліція, армія і чільні посадовці думають, що більше втратять унаслідок революції, ніж захищаючи режим, доти навіть наймасовіші протести можуть будуть придушені. Не забувайте про площу Тяньаньмень.

Та як тільки "гвинтики режиму" і люди зі зброєю починають замислюватися над тим, чи розумно ці режими підтримувати, або як тільки їх можна підкупити, тоді такі режими швидко падають.

Президент Тунісу Бен Алі вирішив рятуватися втечею, коли його генерали сказали, що не стрілятимуть у натовп. У Румунії в грудні 1989 диктатор Чаушеску дочекався суду, де головним суддею був той самий генерал, якому він віддавав наказ придушити спротив демонстрантів.

Зовнішній тиск також відіграє роль у завершенні процесу зміни режиму. 1989 року саме відмова радянського лідера Михайла Горбачова надіслати Радянську армію на підтримку східноєвропейських комуністичних лідерів, які постали перед лицем протестів і заворушень, дала місцевим генералам сигнал про неприпустимість силового варіанту.

Сполучені Штати Америки неодноразово закликали своїх авторитарних союзників піти на компроміси, а тоді, як ті ступили на цей шлях, заклики змінилися на вимоги піти з посади.

Склероз

Довга тривалість режиму, а особливо старечий вік правителя, можуть призвести до фатальної нездатності оперативно реагувати на події.

Революції - це події цілодобові: вони вимагають витримки і швидкої реакції як від учасників протестів, так і від диктаторів. Літній, негнучкий і нездоровий лідер - чинник, здатний поглибити кризу.

Починаючи від хворого на рак шаха Ірану і до недужого Хонекера в НДР чи Сухарто в Індонезії, десятиліття при владі сприяли появі своєрідного "політичного склерозу", який унеможливлює швидкі політичні маневрування. А як нагадує приклад Єгипту, революції здійснюються молоддю.

Красиві відходи від влади - рідкісне явище при революціях, але пропозиція безпечної і спокійної пенсії здатна прискорити і згладити зміни.

2003 року в Грузії дехто обзивав Шеварднадзе "Чаушеску", але його залишили в спокої після відставки. Генерали Сухарто зробили все можливе, аби він пішов на пенсію, щоби спокійно померти через 10 років, але його син на прізвисько "Томмі" потрапив до в'язниці.

Часто-густо народ прагне покарати повалених правителів. Їхні наступники також вдаються до покарання старих лідерів як до способу відвернути увагу суспільства від соціально-економічних проблем, які зі зміною режиму нікуди не зникають.