Білорусь: 20 років боротьби з незалежністю

З 20 років існування незалежної Білорусі 17 нею незмінно править авторитарний президент Аляксандр Лукашенка. Те, що за цей час Білорусь взагалі залишилася суверенною державою, стало можливим лише тому, що білоруський лідер прийняв на себе відому фразу Людовика XIV "L'État, c'est moi"(Держава - це я).

Копирайт изображения AP
Image caption Президент Білорусі на параді до Дня незалежності в липні 2011 року

На двадцятому році своєї державності білоруси почули від голови уряду сусідньої Росії Владіміра Путіна фразу, від якої інші б образилися. Але офіційний Мінськ відмовчався.

Пан Путін кинув у неофіційній розмові зі своїми молодими прибічниками: "Об’єднання Білорусі з Росією можливе, дуже бажане та цілком залежить від волевиявлення білоруського народу". Таким чином Путін видав своє бачення незалежності Білорусі і свої мотиви у грі в інтеграцію, у створенні Митного союзу, ЄЕП та іншого.

В одному Путін усе-таки правий – доля незалежності Білорусі залежала та залежить від волі більшості білоруського народу.

Жалі за СРСР

20 років тому на "загальносоюзному референдумі" понад 80% білорусів висловилися за збереження СРСР.

Радянська Білорусь останніх років існування, за словами письменника Алєся Адамовича, була "Вандеєю перестройки". Але під тиском політичних обставин після провалу путчу 1991 року комуністична більшість Верховної Ради Білорусі пішла на оголошення суверенітету – перш за все, від Москви, у якій тоді вирувала демократія.

Що робити з неочікуваним суверенітетом, стара комуністична еліта Білорусі не розуміла. Прем'єр В’ячеслав Кебіч під тиском економічної кризи готував об'єднання білоруської грошової системи з російською, але безуспішно. Під час єдиних у Білорусі вільних виборів президента 1994 року два основні суперники - Кебіч та Лукашенка - сперечалися, хто з них пропонує кращий варіант оновлення "розірваних" зв’язків із Росією. Переміг більший популіст.

Суверенітет як розмінна монета

Те, що робив з білоруським суверенітетом Лукашенка у перші роки свого правління, можна назвати одним словом: "торгівля". Під його керівництвом було створено три квазі-державні утворення "Спільнота Білорусі та Росії", "Союз Білорусі та Росії" і нарешті "Союзна держава Білорусі та Росії". Російська мова стала в Білорусі другою, а фактично першою державною, почалася політика русифікації, знову позакривали білоруські школи, перевели більшість ЗМІ на російську мову. За таку політику Мінськ мав певні преференції від Москви, списання боргів, дешеві нафту та газ.

Копирайт изображения BBC World Service
Image caption Сотні білорусів, які протестували проти режиму після виборів у грудні 2010 року, були заарештовані

На піку цієї інтеграції пан Лукашенка кинув коронну фразу: "Білорусь для мене – це пройдений етап" і, фактично, розпочав свою передвиборчу кампанію у російських регіонах.

Конституційний Акт Союзної держави, який мали підписати, давав йому можливість стати "головним" і у Москві. У Кремлі схаменулися в останню ніч та відмовилися від підписання такого акту. Пізніше другий президент Росії Владімір Путін пропонував Білорусі просто увійти до складу Російської федерації шістьма областями. Лише тоді Лукашенка став у позу захисника суверенітету Білорусі, який, за його словами, "не продається за нафту та газ".

Лукашенка врешті програв у боротьбі з незалежністю Білорусі, збудував суверенну країну, щоб зберегти свою владу та авторитарну політичну і планову економічну системи, які Білорусь винесла з СРСР.

Пострадянський авторитаризм

Незалежна Білорусь залишається радянським заповідником, який російські та українські комуністи люблять називати своїм взірцем. Тут діє централізована влада, названа Лукашенком "вертикаллю", а Всенародні народні збори приймають плани п’ятирічок. У містах залишилися всі пам’ятники Леніну, ім'я якого досі носять центральні вулиці міст та селищ. Білоруська спецслужба носить сумновідому назву КҐБ і далі бореться з інакодумством.

Копирайт изображения Reuters
Image caption "Люди в цивільному" придушують найменші протести проти влади

Суверенна Білорусь – це потужна поліцейська держава, де міліція може безкарно схопити будь-кого на вулиці, а суд покарає за фальшивим звинуваченням. У тюрмах сидять десятки політв’язнів...

Білоруська опозиція протягом цих 20 років постійно виступала на захист незалежності, проголошувала європейський вибір, попереджала про "підступні плани" Москви, жертвувала собою у нерівному змаганні з режимом. Але залишалася у меншості.

Проте на білоруську незалежність працювали час та зовнішні обставини, особливо російська війна у Чечні. Білоруси дуже тішилися, що не треба посилати своїх дітей помирати за чужу імперію, як це було у Афганістані.

Наразі білоруси "привикли" до своєї незалежності. Якщо у 2001 році, за підсумками соцоптування незалежного центру НІСЕПІ, за об'єднання Білорусі та Росії проголосувало б 57% респондентів, то цього року – лише 29%, зате за входження Білорусі до ЄС тепер готові голосувати 49% опитаних білорусів.

Наскільки тривалим є білоруський суверенітет, ретельно збудований під одну особу, виявиться після того, коли нарешті піде з влади перший президент Білорусі і коли стане зрозуміло, чи не стане він останнім...

Новини на цю ж тему