Україна: держава в пошуках аватару

"Не захаращуй текст питаннями на внутрішні українські теми, - попросив мене редактор одного впливового журналу перед відрядженням до Києва для інтерв'ю з відомим українським олігархом. - Наші читачі не знають, як знайти на карті Україну. А щоб ще й розрізняти прізвища ваших президентів та опозиційних лідерів, то було б забагато від них хотіти".

Image caption Пам'ятник Анні Ярославні - королеві Франції у Санлісі

Було це на 19-тому році незалежності, а журнал спеціалізувався на темах зовнішньої політики. Побажання, отже, пролунало, як прикрий присуд. Виходить, Україна так і не зацікавила своїм внутрішнім ресурсом французькі навколополітичні кола. На колективному, звичайно, а не експертному рівні.

Натомість, в експертних колах прогрес нехай скромний, але існує. На українські теми захищено кілька докторських дисертацій, видано пару десятків аналітичних розробок та популярної есеїстики.

За двадцять років незалежності зорганізовано сотні міжнародних конференцій та колоквіумів, поставлено до дії чимало двосторонніх проектів у промисловій, освітній, мистецькій галузях.

Невідкрита Україна

Але найважливіший сухий залишок — то мабуть-таки, кількість людських вражень від поїздок в Україну, що здобули французькі консультанти, комерсанти, журналісти, авантюристи та звичайні туристи.

Ці люди дістали про Україну власні, не відкориговані та не запозичені спогади та висновки. Хтось, як Марі Дюре з Нормандії, поїхав вчити в Києві... російську та несподівано відкрив для себе український смисловий та культурний простір. Згодом пані Дюре тричі поверталася спостерігачем на вибори. "Щось та зачепило мене, - спробувала пояснити своє несподіване захоплення вже немолода жінка. - Нинішня Україна до щему нагадує Францію мого дитинства. Особливо в провінції".

За даними Всесвітньої туристичної організації, після того, як у 2005 році Київ скасував для мешканців Європейського Союзу в'їзні візи, кількість туристів із держав ЄС, що відвідали Україну, збільшилася в 2,5 рази. Французькі фахівці туристичної галузі зауважують, що Франція цілком відповідає континентальній пропорції.

"Більшість наших клієнтів з подивом відкривають для себе в Україні нову для них варіацію європейської культури, - розповідає Катрін Маньян, власниця невеликого турагентства, що спеціалізується на східноєвропейському напрямку. - Перед від'їздом люди часто уявляють собі щось мало відмінне від Росії, точніше — від стереотипів про Росію. Київ, Львів, західноукраїнські середньовічні замки нерідко придаються до маленьких індивідуальних відкриттів про те, де насправді пролягають соціологічні кордони Європи".

Поза тим, не все так райдужно у спогадах французів про Україну. Чимало підприємців та бізнесменів повертаються розчаровані. "Працювати в Україні не просто важко, а дуже важко, - каже Ів Массо, який спробував був поставити до дії спільне франко-українське виробництво у галузі молочарства. - Західна культура ділових відносин зовсім інша. Зокрема, ціна слова бізнесмена, вартість письмової обіцянки. В Україні я відчув на собі, що це означає — не погодитися годувати рекет. По мені стріляли. Бізнес довелося закрити. Ви маєте забагато тих, хто любить віднімати та ділити. Мало спеціалістів, здатних додавати та множити".

В пошуках власного обличчя

За двадцять років незалежності Україна зуміла лише зачепитися за край колективної французької свідомості. Для пересічних французів нова держава ніби виринула з небуття, але не спромоглася створити собі яскравий пізнавальний символ. Шкільні підручники досі визначають Україну як "житницю Росії".

Копирайт изображения BBC World Service
Image caption Французи вважають Помаранчеву революцію вчорашнім днем

Деякі політологи, кажучи про українські перспективи, досі спираються на теорію "німецької змови", яка буцімто під час Першої світової війни поставила на порядок денний питання української незалежності.

Відблиск Чорнобиля додає іміджу держави переважно жалобних кольорів. Помаранчеву революцію французька преса давно вже називає "померлою".

"Твоїй країні терміново потрібний новий аватар", - переконують синові приятелі-підлітки.

Інтерес французів до українських подій несподівано освіжила Тимошенко.

Копирайт изображения AFP
Image caption Суд над Тимошенко повернув українську тематику на сторінки французьких видань

Про "натхненницю Помаранчевих подій" щодня пише не лише національна преса. Не залишилося жодного регіонального часопису, який би не написав про чергову загрозу для демократії під самим кордоном з ЄС.

"Це — комплекс арабських революцій, - пояснює феномен підвищеної медійної уваги туніський колега Азіз Бербері. - Адекватним французам ще не минуло почуття сорому за співпрацю з африканськими диктаторами".

Усвідомлення сусідства — це, мабуть, найбільший здобуток Києва на французькій землі. Але за цим результатом значно більше обставин, ніж свідомої політичної та дипломатичної роботи.

Український світ, українська культура, українська система політичних координат... Все це французам ще належить зрозуміти, а українцям — добре пояснити світові. Аби з контурної карти Великої Європи нарешті потрапити на політичну.

Автор - кореспондент журналу “Український Тиждень” у Парижі